Нові українські породи овець вивів прикарпатець, голова громадської організації “Асоціація вівчарів” Василь Стефурак. Робить це для того, щоб зберегти культуру вівчарства в Україні та створити можливості для людей розвивати цей бізнес на своїй землі, розповів Суспільному чоловік. Про це повідомляє suspilne.media, пише agronews.ua.

Свої угіддя у селі Молодятин Василь Стефурак називає “лабораторією українського вівчарства”. Саме тут впродовж останніх 10 років він виводив дві нові породи овець — молочно-м’ясну та м’ясо-молочну.

Ласунка – одна з представниць нової української м’ясо-молочної породи, яку вивів Василь Стефурак. Зараз овечці — 11 місяців. Її вага — понад 70 кг, та коли вона стане вівцематкою, важитиме понад сотню. В цієї породи — тонкорунна шерсть. Тварини дають від однієї до двох літрів молока високої жирності. Та головна їхня перевага полягає у якості та кількості м’яса.

Ровесниця Ласунки – овечка Корішка належить до іншої породи – молочно-м’ясної. Вона дає більше молока, має грубшу шерсть та тонкий хвостик.

“Такі вівці дають від двох до трьох літрів молока. Шерсть кросбредна, тонкорунна. Ці дві породи родять двічі в рік”, — каже вівчар.

Виведені вівці пристосовані до місцевого клімату, витримують низькі температури та стійкі до хвороб. А найголовніше, каже Василь Стефурак, в них немає овечого запаху.

Головним завданням було дати можливість тваринам розвиватися в природному середовищі. Тому більшість часу отара проводить на свіжому повітрі. До прикладу, каже вівчар, 180-кілограмовий вожак отари — Бублик — чотири роки живе без стріхи над головою і з ним все гаразд.

“Для них не існує морозу, вівці не мерзнуть взагалі. Ми закриваємо взимку тільки вівцематок та до двох тижнів ягнят, якщо погані погодні умови – мокрий сніг. Якщо сухий сніг – їм не страшно. В нас тут багато овець народилися при -20°C”, — розповідає Василь Стефурак.

Зараз в отарі вівчаря — сім видів овець. Вони й стали основою в “лабораторії вівчарства”. Чоловік пригадує, тільки на закупку племінних баранів він витратив близько 100 тис. доларів, бо саме від них залежало здорове і сильне потомство.

Зараз у венах нових українських овечок тече кров романівської, тірольської, гісарської, східно-фризької порід, а також меріноландшафу, суффолку та лакону. З цих світових порід, каже Василь Стефурак, намагалися взяти найкраще.

“Коли на сьомому-восьмому поколінні збереглася повністю лінія, коли ми чітко бачимо, що іде на покращення, не розмивається, не вертаються до материнської лінії, оце — чітко закріплена породна група, формується українська порода. Спочатку я лишав на плем’я максимум 5% баранчиків. А минулого року 3% баранчиків вибракував. Решта все настільки однотипне, шаблонне, що вже вибраковування не треба”, — каже вівчар.

Василь Стефурак розповідає, одна з причин, чому почав працювати над новими породами — погана якість карпатських овець. Вівчар каже, вони — значно менші, а м’ясо та шерсть значно гірші порівняно з іншими породами. Якщо, наприклад, ягнята нових порід народжуються з вагою близько 6-8 кг, то ягнята карпатських овець — 2-3 кг.

Вже понад тисячу баранів нової породи відправили у вівчарські господарства Чернігівщини, Черкащини, Донеччини, Харківщини, Волині, Одещини. Беручи такого барана до своєї отари, люди покращували поголів’я, розповідає Василь Стефурак. Це дозволило декілька років тому збільшити експорт товарних баранів. Зокрема у 2020 році експорт зріс в 14 разів, а у 2021 — у 21 порівняно з 2019 роком. Окрім того, каже вівчар, споживання баранини в Україні щороку збільшується на 100%.

Під час повномасштабної війни, розповідає Василь Стефурак, вівчарські господарства продовжують доставляти баранину для магазинів та ресторанів. Нещодавно вдалося навіть відправити перший корабель із товарними баранами в арабські країни.

З його власного господарства баранину відправляли лише на фронт та переселенцям. Цьогоріч м’ясо чи живих тварин Василь Стефурак не продає. Продовжує працювати над удосконаленням поголів’я. Вівчар каже, хоче подарувати Україні нові якісні породи овець, щоб люди розвивали вівчарство на своїй землі та не шукали заробітку за кордоном.

“Це не створювалося як бізнес. Це будувалося як історія успіху — дати людям можливість розвиватися, бути вдома. Вівці – це була основа в Карпатах, це була основа нашого проживання. Вівця, як кажуть гуцули — “вбереничка”, вона вбирала, давала вовну, шкіру, молоко і все, що було потрібно для потреб гуцула”, — каже Василь Стефурак.

Яку назву матимуть нові українські породи, Василь Стефурак поки не розповідає. Проте додає, що ці імена будуть пов’язані з нашою великою перемогою.

Інф. agronews.ua