На сьогодні практично усі галузі економіки України, у т.ч. і сільське господарство, потерпають від недолугих, у порівнянні із розвинутими країнами світу, умов кредитування реального сектора. Насправді, якщо у США середня кредитна ставка  становить 3,25%, у Франції – 3,43%, у Німеччині – 3,94%, у Канаді – 3%, то в Україні – 18,4% (між Ганою – 18,2% та  Гондурасом – 18,6%).

За такої вартості кредитних ресурсів в Україні, рівень прибутковості у нашому сільському господарстві, де період обороту капіталу становить майже один рік, має бути надзвичайно високим, щоб разом із забезпеченням виконання зобов’язань перед банками, ще й накопичувати хоча б якісь резерви для підтримання власного існування, не кажучи вже про  розширення виробництва.

На жаль, при досягнутій рентабельності сільського господарства на рівні: 2010 р – 21,1%, 2011 р. – 27%, 2012 р. – 20,5% (дані Держстатслужби), сільгосппідприємства змушені працювати практично лише на покриття процентів за кредитами, тобто на банки. Виключенням є великі компанії, що мають можливість залучати зовнішнє, часто "материнське",  фінансування  під нижчі відсотки.

Станом на кінець жовтня ц.р. загальний обсяг прострочених сільгосппідприємствами кредитів становив 2,6 млрд грн., при кредитному навантаженні понад 40 млрд грн. Приблизно такою  стеля максимального боргу перед банками залишається протягом останніх 3-5 років. Це означає, що  аграрії-позичальники, в основному, вже використали ліміт своїх ліквідних застав для цілей кредитування.

Аналіз динаміки обсягів кредитування аграрних підприємств за останні чотири роки показує, що основним джерелом їх зростання є короткострокові кредити (до 1 року). Так, з 2010 року, при зростанні загальної суми кредитування на 52%, обсяги кредитів до 1 року зросли у 2,21 рази, а їх питома вага у загальному обсязі кредитування зросла з 35% - у 2010 р. до 51% - у 2013 р.

Індекси залишків кредитів (за строками) станом на 30 вересня (2010 р.=100%)

На сьогодні значна кількість сільськогосподарських підприємств не в змозі самостійно забезпечити дотримання технологічного процесу у рослинництві, усе більше залучаючи до цього сторонні організації, з якими часто розраховуються сільгосппродукцією.

Так, якщо у 1990 році у структурі собівартості продукції рослинництва оплата робіт та послуг стороннім організаціям складала 10,4%, то у 2012 році її частка зросла до 24,5%.

У грошовому вимірі тільки за 2012 рік сільгосппідприємства заплатили за роботи та послуги стороннім організаціям 16,6 млрд. грн, у тому числі у секторі рослинництва - 14,3 млрд. грн.

Для забезпечення гарантованих обсягів закупівель товару, авансування виробництва зернових культур використовують й трейдери, але  головним чином по тих сільгосппідприємствах, з якими у них склалися довірчі відносини.

Виходячи з аналізу стану фінансового забезпечення сільськогосподарських підприємств, стає очевидним, що:

Сільгосппідприємства відчувають значний дефіцит саме обігових коштів, який частково покривається за рахунок банківських кредитів та авансування виробництва партнерами.
Рівень закредитованості сільгосппідприємств (близько  40 млрд.грн.) вже не може суттєво зростати, так як  "вперся" у  вартість наявних  застав ліквідного майна.
У зв’язку із високою вартістю кредитних ресурсів, сільськогосподарським підприємствам у сьогоднішніх умовах практично неможливо накопичити власні обігові кошти для динамічного розширеного відтворення виробництва.
Недостатній рівень технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств за відсутності належних обігових коштів змушує їх винаймати сторонні організації для повного або часткового забезпечення комплексу польових робіт та, у зв’язку із специфікою виробництва рослинницької продукції, оплачувати ці послуги після реалізації сільгосппродукції та/або безпосередньо зерновими культурами.
За таких умов чи не єдиним способом залучення додаткових фінансових ресурсів для динамічного збільшення виробництва зернових культур в Україні, на сьогодні, є аграрні розписки.

Для забезпечення прозорості використання цього інструменту законом передбачено створення Реєстру аграрних розписок – єдиної інформаційної системи, що містить відомості про обов’язкові реквізити виданих та погашених аграрних розписок.

Сьогодні такий Реєстр не створено, що гальмує повноцінне функціонування аграрних розписок, а відтак і подальше нарощування фінансового забезпечення аграрного виробництва, яке вимагається його постійним зростанням.

Довідка: Закон України “Про аграрні розписки” від 06.11.2012 року запровадив новий фінансовий інструмент – товаророзпорядчі документи – аграрні розписки, що дозволить агровиробникам поповнювати оборотний капітал, отримувати авансом матеріально-технічні ресурси під заставу майбутнього врожаю.

Відповідно до зазначеного Закону під час видачі аграрна розписка підлягає нотаріальному посвідченню у порядку, передбаченому Законом України “Про нотаріат”. Вона вважається виданою з дня реєстрації у Реєстрі аграрних розписок.

З метою запровадження системи функціонування аграрних розписок та на виконання статті 10 Закону України “Про аграрні розписки” Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову “Про затвердження Порядку ведення Реєстру аграрних розписок” № 665 від 17.07.2013 року, відповідно до якої держателем Реєстру аграрних розписок є Мінагрополітики України, яке забезпечує його ведення.