Один із головних аргументів проти угоди про Асоціацію із ЄС — економічний. Навіть Кабмін "призупиняючи процес підготовки до укладання угоди" керувався нібито передусім можливими економічними наслідками для вітчизняної економіки.

Неконкурентність українських товарів у порівнянні із європейськими, які наповнять наш ринок — раз, плюс неможливість реалізувати європейські технічні регламенти — два. Результат — падіння ВВП. Про такий сценарій розвитку подій говорить кремлівський економіст Сергій Глазьєв.

Запровадження ЄСівських нормативів нібито дорого обійдеться бюджету, а працювати в нових умовах стане неможливо українському підприємцю (не витримає конкуренції). Найцікавіше, що українська законодавча база вже доволі давно готується до апгрейду своєї економіки під євростандарти.

Проблема у тому, що механізмів втілення чинних законів традиційно немає.

Одна з останніх історій: три роки тому українські підприємства відвідували експерти ЄС, котрі визнали, що лише 5-10% українського молока, зібраного селянами, відповідає стандартам Союзу, решта має незадовільні показники бактеріальної забрудненості та високого вмісту інгібіторів (антибіотиків та мийних засобів), тому не може бути товаром у єврозоні.

Попри дію закону «Про безпеку та якість харчових продуктів» з 1998 року (!) в Україні так і не розробили програму побудови пунктів збирання молока та сертифікованих боєнь (не кажучи вже про її втілення). Як тільки поставало питання про необхідність втілення амбітних норм — їх впровадження відтерміновували, посилаючись уже традиційно на те, що український підприємець ще не готовий до таких новацій, а державний бюджет — до участі у запровадженні подібних програм. Знайомі аргументи, чи не так? Роки минають, а вони не втрачають своєї актуальності.

У тексті угоди про Асоціацію зазначено, що "сторони співпрацюватимуть задля сприяння розвитку сільського господарства та сільських територій, зокрема шляхом поступового зближення політик та законодавства". У додатках до документу перелічено нормативи, що є частиною юридичних стандартів та “розглядаються українською стороною при поступовому наближенні законодавства по конкретному сектору чи продукту”.

Проблема у тому, що швидкість, ефективність та прозорість втілення програм, котрі могли би розвивати вітчизняну економіку у “європейському” напрямку дуже складно прогнозувати в умовах перманентної інституційної та економічної кризи, а також відсутності політичної волі на будь-які непопулярні реформи.

LB.ua поспілкувався із польськими фермерами українського походження, щоб уявити, що нам могло би загрожувати у випадку Асоціації чи членства у ЄС. Наші співрозмовники не тільки були свідками впровадження “європейських стандартів” у галузі тваринництва, але зуміли зберегти та примножити власне господарство, а також побачити вагомі переваги у змінах, що їх запропонував ЄС.

Зенон Ганаско — поляк українського походження (його діди — з Карпат і Перемишля , а батьки і він сам народилися вже у Польщі). Із дружиною Мирославою вони понад 20 (!) років ведуть фермерське господарство, котре перейняли від батьків. Пан Зенон розмірковує про зміни у сфері м’ясного тваринництва, котрі відбулися після вступу Польщі до ЄС.

Реалізація продукції

Щороку ми продаємо приблизно 600 свиней вагою 100 кг та віком приблизно 5,5 місяців переробникові. З часу вступу до ЄС найбільше у нас цінують свиней без зайвого жиру і сала: тобто за жирну свиню понад 100 кг покупець менше платитиме. Реалізація м’яса тепер є багатоетапним процесом.

Базари, до яких ми звикли раніше, були ліквідовані через невідповідність стандартам ЄС до безпеки продукції (чистоти, гігієни). Як для м’ясної, так і для молочної продукції важливим стало її походження. Кожна корова чи свиня є зареєстрованими, і тому дорога свинини чи молока до столу господаря задокументована і може бути простежена. Це гарантує як сумлінність самого фермера, так і переробника (зокрема і те, що він не реалізуватиме м’ясо після спливу терміну його придатності).

Суворіші вимоги і до пунктів забою тварин. Якщо раніше забити свиню міг кожен, хто втримає сокиру, то тепер це робить професійний забійник, що працює за затвердженими стандартами. Найближчий від нашого господарства пункт забою розташований на відстані 50 км. Ми замовляємо послуги телефоном, оплачуємо послуги забійника безготівковим способом.

Витрати на господарювання

Вимоги щодо якості м’яса (а саме низький відсоток жирності) вплинув передовсім на спосіб харчування худоби: якщо раніше фермер міг собі дозволити годувати свиню картоплею чи рештками власної їжі, то тепер у “меню” має обов’язково бути пшениця, ячмінь, соя, вітаміни і мінерали у відповідних пропорціях, що підвищує витрати господарника.

Дорогі харчі, витрати на послуги ветеринара, реєстрація худоби це не тільки більші грошові витрати у порівнянні із ранішими, але і більша бюрократизація фермерського господарювання. Тому господарювальнику необхідно вирощувати у 3 рази більше свиней, аби мати той самий рівень прибутку, що і до запровадження європейських стандартів.

Статус фермера

Попри необхідність додаткових витрат на господарювання, частково витрати на модернізацію (деякі проекти — на половину) компенсують урядові програми підтримки фермерства. Унаслідок такого оновлення наші села стали більш сучасними, а сільський будинок часто краще обладнаний, аніж міський (зокрема і засобами комунікації — телефон, інтернет). Але головне те, що престиж професії фермера значно підвищився і тепер є на рівні міських ремісничих і навіть так званих “офісних” посад. Господаря вже ніхто не асоціює із бідним гречкосієм. Фермер відчуває себе на рівні із юристом, лікарем учителем і це чи не найбільша користь зі вступу до Євросоюзу.

Источник