Сучасні біотехнології є абсолютно безпечними для людства, і лише вони здатні врятувати світ від продовольчої кризи – вважає Борис Сорочинський, доктор біологічних наук інституту харчової біотехнології і геноміки НАН України. Що стосується ризиків – вони у великій мірі надумані, а ГМО-фобія й істерія підігріваються виробниками хімічних засобів захисту рослин і спричинені переділом світового аграрного ринку й незнанням споживачів.

Саме тому зустріч із журналістами Сумської, Полтавської й Харківської областей мала виключно просвітницьку мету. Протягом своєї ґрунтовної доповіді Борис Сорочинський підкреслював це кілька разів, зауваживши, що аж ніяк не лобіює і не критикує використання сучасних біотехнологій, а лише намагається пояснити реальний стан справ як у науці, так і у застосуванні найсучасніших її досягнень.

Справді, останніми роками у різноманітних ЗМІ не вщухає дискусія про генетично модифіковані організми – на різних рівнях, від побутового до наукового. Але людей, власне, цікавить зовсім не механізм роботи плазмід, редуплікації ДНК або класифікація ризиків. Їм важливо знати речі більш приземлені – безпечно чи ні вживати конкретну ковбасу, картоплю, молоко, куплені в найближчому супермаркеті. Відповіді на запитання про вірогідну шкоду вживання продуктів із вмістом ГМО на прес-конференції зводилися до наступного: шкода науково не доведена, ризики мінімальні, контроль за мутантами серйозний, а перспективи використання – багатообіцяючі.

Між тим минулорічне опитування ВВС свідчить про те, що 90% українців негативно ставляться до ГМО, 79% вважають цю проблему актуальною, а взагалі не знають, що таке ГМО лише 23%.

Тобто люди, в принципі, обізнані, але таки бояться. То що ж робити пересічному громадянину? Турбуватися про майбутнє звиродніння нації, яка міцно сяде на гачок компаній-виробників ГМО? Чи радіти непротравленій від шкідників картоплі, від якої, завдяки модифікації, верне носа колорадський жук?
Спробуємо розібратися в питанні, не кидаючись у крайнощі.

Генетично модифіковані організми – не селекційні гібриди, вони створюються шляхом перенесення генів від одного виду живого організму до іншого з метою надання йому нових якостей. Якщо селекціонери використовують споріднені сорти й види, схрещуючи їх природним шляхом, то генетикам зараз доступні які завгодно комбінації. Наприклад, «зібрати» в пробірці новий вірус, створити посухостійку пшеницю з геном скорпіона… На створення ГМО-продуктів учені вийшли через розробки у військовій галузі, пов’язані з біологічною зброєю. Експерименти почалися у 80-х роках минулого століття – як в Україні, так і в світі. Згодом виявилося, що нові відкриття можуть бути корисними в бізнесі, для подолання продовольчої кризи в другій половині ХХ ст. Перспективи були фантастичними: використання ГМО давало можливість розв’язати низку найгостріших проблем у сільському господарстві – зекономити на хімічній обробці угідь, значно підвищити врожайність культурних рослин та уникнути його втрат при збереженні. Тому першими з’явилися ГМ-сорти найуживаніших сільськогосподарських культур – сої, кукурудзи, бавовни, рапсу, цукрового буряку, картоплі, стійких до гербіцидів, комах та вірусів.

Це можна було б назвати прогресом, якби не одне «але». Сьогодні технологія створення ГМО недосконала, що й може стати основним джерелом біологічних і екологічних ризиків для людини й навколишнього середовища. Чи виправдані такі побоювання учених? Адже абсолютних доказів як небезпеки, так і безпеки ГМО на сьогоднішній день немає. Тому в світі назріло питання про регулювання виробництва й збуту модифікованих продуктів.
У 2000 році на конференції країн-учасниць Конвенції з біологічного розмаїття в Монреалі 130 країн підписали Картахенський протокол з біологічної безпеки. До нього приєдналася Україна і ратифікувала його в 2002 році. Завдання протоколу – створення умов для безпечного транспортування, обробки та використання живих модифікованих організмів, запобігання негативного впливу ГМО на живу природу. На відміну від України, Росія й США до протоколу не приєдналися, і будувати стосунки з цими державами в сфері ГМО досить складно.

Закон про ГМО в Україні збиралися прийняти років десять тому, але тільки 31 травня 2007 року Верховна Рада проголосувала за «Закон про державну систему безпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні і використанні генетично модифікованих організмів». Причому без згадування про необхідність їхнього маркування. Тому 1 серпня навздогін було прийнято спеціальну постанову Кабміну, котра забороняє використовувати ГМО в дитячому харчуванні й зобов’язує виробників повідомляти покупцям, що в тій чи іншій продукції міститься понад 0,9% ГМО. Відповідно до цього документу з листопада всі продукти в Україні мали бути промарковані, але цього не сталося, оскільки не затверджені відповідні нормативно-правові акти, а технічна база обмежена.

Парадокс у тому, що сьогодні в Україні офіційно не зареєстровано жодного ГМ продукту, як і немає документів, які б забороняли їхнє ввезення на територію країни. У той же час відомо, що такі продукти у нас виробляються, а також завозяться з інших країн, отже, продукти із ГМ- компонентами ми таки вживаємо. Відповідно, споживач повинен бути інформований про наявність у продукті ГМ-компонентів. Але, як зауважив Борис Сорочинський, сьогодні в Україні не зареєстрований жоден сорт ГМ-культур! Отже, не пройшовши процедуру реєстрації, він не може бути на ринку. Наголосимо: офіційно – не може. А фактично з використанням цих культур така ж ситуація, як із піратськими дисками. Вони є, і в немалій кількості, але держава не контролює й не перевіряє реальну картину використання ГМ-культур у сільському господарстві. Відсутній системний підхід і аналіз, не вистачає потужностей. За неофіційними даними, в Україні вирощують ГМ ріпак, кукурудзу, цукровий буряк і сою.

Для України ця проблема є надзвичайно актуальною ще й тому, що ніхто не перевіряє, що саме завозиться до країни. Існує реальна загроза перетворитися на звалище генетично модифікованого непотребу, який не відповідає європейським стандартам. Законодавча база начебто є, тобто дозвіл на продаж продукції з ГМО з обов’язковим маркуванням існує, але контроль відсутній, оскільки катастрофічно не вистачає засобів для виконання постанов.

Існує серйозна небезпека потрапити до економічної залежності від компаній-виробників ГМ сортів, адже вони, як власники, мають виключне право на продаж і поширення насіннєвого матеріалу, і за несанкціоноване використання стягують величезні штрафи. Але найбільшої шкоди може зазнати навколишнє середовище. Модифікований генетичний матеріал зберігається в рештках рослин, потрапляє до ґрунту, що згубно впливає на нього. Крім того, при цьому ознак ГМ рослин, наприклад, стійкості до гербіцидів, можуть набувати й бур’яни. На фоні загального зменшення біорізноманіття небезпечним є генетичне забруднення довкілля.

Виробництву ГМО перешкодити неможливо. На ринку завжди будуть як натуральні харчові продукти, так і продукти із ГМ компонентами. І ті, й інші будуть затребуваними. Оскільки продукти із ГМО коштують дешевше, вони користуватимуться попитом, зокрема, у людей з невисокими доходами. До всього прихильники ГМО переконують, що це екологічно чиста продукція. І вони праві. Економічна вигода від вирощування ГМО сортів надзвичайно велика, але головне – ці культури не потребують застосування хімічної обробки при вирощуванні. Шкідливість гербіцидів, пестицидів для організму людини, їхня здатність до накопичення тощо доведена й не викликає сумнівів. ГМО в цьому відношенні дають дійсно екологічно чисті продукти. Але це – як відкриття ядерної енергії: можна зробити бомбу, а можна атом поставити на службу людству. Досягнення генної інженерії цілком можуть бути безпечними й надзвичайно ефективними, якщо ними вміло й обережно користуватися. При перенесенні ділянок ДНК в рамках одного виду ніякої небезпеки для здоров’я людини й довкілля створені форми не мають. Це фактично та ж сама селекція, тільки прискорена в десятки разів.

Але небезпеку можуть становити чужорідні для виду гени. Так, наприклад, ГМ картопля, яку не їсть колорадський жук, містить ген бактерії, здатної синтезувати білки, що характеризуються інсектицидною дією. За даними Агентства з охорони навколишнього середовища США, така картопля нешкідлива для організму людини; водночас окремі дослідники стверджують протилежне. Є наукові публікації про те, що у піддослідних тварин, яких годують цією картоплею, спостерігається різке зниження імунітету. Невідомо також, як через тривалий час реагуватиме мікрофлора грунтів, у які потрапляють рештки ГМ-культур.

Для отримання відповіді на запитання, пов’язані з ризиками, потрібні навіть не роки, а десятиліття, і про те, як саме впливають на людей продукти харчування з ГМ-компонентами, буде відомо через кілька поколінь. Гірше те, що надзвичайно важко відрізнити дійсно правдиві наукові дослідження від замовних. З одного боку, корпораціям-виробникам ГМО невигідно, аби будь-яка негативна інформація потрапляла на очі громадськості, вплив якої особливо сильний у розвинених країнах. З іншого – компанії-виробники гербіцидів і пестицидів теж не хочуть втрачати ринок збуту, і доводять шкідливість ГМО. Але точно відомо, що деякі модифіковані сорти містять надзвичайно сильні алергени. Появу нових хвороб також теоретично можна пов’язати з використанням ГМО, адже це ще й експерименти з бактеріями й вірусами. Варто також згадати резонансні дослідження російського біолога Ірини Єрмакової. Вона вивчала поведінку пацюків, до корму яких додавала ГМ сою, яку зазвичай додають у ковбасу, молочну продукцію, хліб. У 30% піддослідних тварин спостерігалося порушення материнського інстинкту, а в їхнього потомства – підвищена смертність, недорозвиненість, порушення поведінки та патологічні зміни в органах. Ці дослідження припиняються або припинені; вченим, які працюють у цій галузі, закидають непрофесійність і сумніваються у чистоті експериментів. То де ж істина?..

Зрештою, кожен має право вибирати, вживати йому продукти, що містять ГМ компоненти чи ні. І для цього потрібне хоча б маркування. Та поки до цього в держави дійдуть руки, як вберегтися від трансгенів? Мати свою присадибну ділянку? Не гарантія, особливо у ситуації повного ГМ-безладу, який панує в Україні. На вигляд визначити, де модифіковані рослини, а де – ні, практично неможливо. Хіба що вони мають неприродно довгий термін зберігання, або надміру насичене забарвлення, завеликі розміри тощо. Варто також поцікавитися назвами компаній-виробників посадкового матеріалу, назвами популярних ГМ-сортів.

Складною й актуальною проблемою є також можливість того, що ГМ сорти повністю витіснять «звичайні». Але, виявляється, біологічний вид має певні захисні властивості й поступово блокує чужорідний генетичний матеріал. Наприклад, ГМ-картопля з кожним наступним поколінням поступово втрачає свою агресивність щодо колорадського жука. Очевидно, включається механізм саморегуляції генома, неприродні гени блокуються й ГМ картопля стає звичайною картоплею. Або ж відбувається швидке пристосування колорадського жука до речовин, які виробляються в трансгенній картоплі. Вважається також, що «згасання» сортових ознак вигідне компаніям-виробникам ГМ-культур.

Насамперед потрібно виокремити два різні питання: про можливі негативні наслідки від використання ГМО (тобто питання біобезпеки ГМО) та про право споживача на достовірну інформацію (тобто питання захисту прав споживача). Ці питання жодним чином не пов’язані між собою. Мало того, якщо якийсь конкретний генетично модифікований організм справді шкідливий і є джерелом потенційної небезпеки, то ні про яке маркування і мови бути не може – такий організм має бути заборонений до використання.

Технічний прогрес неможливо зупинити. Залишається сподіватися, що людство буде тверезо оцінювати ситуацію й шукати менш ризиковані поля діяльності. Ейфорія від перспектив вкотре нагодувати світ і зростання прибутків аграріїв від використання біотехнологій рано чи пізно мине. Людина вкотре відчула себе богом, але можливість конструювати живі організми має й інший бік, поки що не до кінця досліджений. Розвиток новітніх біотехнологій має спрямовуватися на дійсно виважені потреби людства, а не на догоду сьогочасним економічним чи політичним інтересам. Потрібно виробити юридичні й моральні засади і правила, які б забезпечували цей розвиток.

Агітувати «за» чи «проти» генетично модифікованих організмів безглуздо – вони є! І треба вчитися поводженню з цим відкриттям, так само, як первісна людина вчилася поводженню з вогнем.

Анна Коршунова

Источник