На початку жовтня з’явилася інформація про несподіване бажання італійської фінансової групи UniCredit Group, що працює у 22 державах Європи та ще у 27 країнах світу, полишити український ринок. Почався пошук покупця на «Укрсоцбанк», придбаний UniCredit Group 6 років тому.

Лідер по «безнадійності»

«Укрсоцбанк» є лідером нашої банківської системи за обсягом «безнадійних» кредитів, що на 1 січня 2013 року склали 14,9 млрд грн (47,8% кредитного портфеля). Зрозуміло, що коли позичальник понад рік взагалі не сплачує за кредитом, то вже навряд чи взагалі заплатить. Такої заборгованості в «Укрсоцбанку» нагромадилося на 12,296 млрд грн.

У структурі кредитного портфеля найбільшу частку (58,3%) посідають іпотечні кредити — 18,173 млрд грн (4,297 млрд грн — юридичним особам, 13,876 млрд грн — фізичним особам). Саме на цей сегмент робилася ставка у передкризові роки, тепер же практично всі кредити фізособам із простроченням оплати аонад 360-ти днів — це іпотека.

Своєрідним доповненням до боргів є два великих конфлікти з позичальниками — із групою «ІСА Прайм Девелопментс», що у 2005-2007 роках отримала кредити приблизно на 200 млн доларів, і з ТОВ «Пузата хата», у 2007-2008 роках кредитованою на 70 млн доларів.

У липні 2013 року польський банк Pekao, що входив до UniCredit, продав «материнській» структурі український «Унікредит Банк» (відкритий у 1996 році за назвою «Банк Пекао», у 2006 році змінив назву на нинішню). Через місяць було ухвалене рішення про його приєднання до «Укрсоцбанку». Тому продаж «Укрсоцбанка» до завершення процесу злиття двох фінустанов малоймовірний хоча б з технічної точки зору. Та можливо, керівництво UniCredit зрозуміло, що навіть об’єднання двох українських активів не принесе очікуваного ефекту, і банк краще продати.

Чому вони йдуть

Діяльність в Україні банків з іноземним капіталом можна розділити на наступні етапи.

1991-1998 роки. Відкрилися перші представництва іноземних банків, а в середині 1993 року в Україні був створений перший банк із 100-процентним іноземним капіталом — «Креді Ліоні Україна». Діяльність іноземних банків носила переважно спекулятивний характер. Завершення етапу ознаменувалося фінансовою кризою 1998 року, що спричинило погіршення стану банківської системи України.

1999-2004 роки. Встановився дієвіший контроль над операціями банків з іноземним капіталом з боку державних органів і чіткіші правила гри на фінансовому ринку України. Частково банки з іноземним капіталом згорнули діяльність, решта сконцентрувалися на обслуговуванні корпоративних клієнтів і міжнародної торгівлі. Кінець етапу ознаменувався лібералізацією валютного законодавства і спрощенням доступу іноземного капіталу в банківську систему України.

2005-2011 роки. Значно зріс інтерес західних інвесторів до України, почалася інтенсивна експансія іноземних банків, придбання вітчизняних банків з розвиненою мережею підрозділів. Та криза 2008-2009 років змусила закордонних банкірів переглянути ставлення до українського ринку. Наприкінці 2011 року в Україні діяло 53 банки з іноземним капіталом (у т.ч. зі 100-процентним — 22), частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків становила 41,9% — максимальне значення за всі роки незалежності.

З 2012 року дотепер іноземні банки не ухвалювали рішень щодо продажу/закриття українських «дочірніх» підрозділів, оскільки піти з нашого ринку без величезних збитків не вдасться. У січні-серпні 2013 року частка іноземного капіталу в банківському секторі знизилася на 5,7 п.п., досягши мінімального з 2008 року значення — 33,8%.

Головними причинами виходу з українського ринку банків з іноземним капіталом називають:

— політичну нестабільність, високий рівень корупції, погіршення стану вітчизняної економіки, засилля «тіньових» схем, незахищеність фінустанов, недосконалість судової системи;

— гостра потреба європейських «материнських» банків у капіталі для виконання вимог стандартів нагляду «Базель III», що змушує оптимізувати інвестиційну політику.

Є ще дві причини, про які банкіри вголос не говорять:

— неможливість в останні роки одержати на українському ринку надприбутки (що було можливо спочатку);

— наслідки гіпертрофованого росту темпів споживчого кредитування протягом 2005-2008 років, активно підтримуваного банками з іноземним капіталом (з падінням доходів громадян під час кризи багато споживчих кредитів перейшли в розряд безнадійних і що не обслуговуються).

По суті, більшість іноземних фінансових груп ніколи не будували довгострокової стратегії присутності в Україні, прийшовши лише заради швидких спекулятивних надприбутків. Коли ж це перестало виходити, закономірно встала дилема — залишатися, видозмінивши діяльність, або піти геть.

Источник