ЗВЕРНЕННЯ Президента України до Верховної Ради України у зв`язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році»

Шановні народні депутати!

Шановна громадо України!

Для мене є велика честь бути в цьому залі і мати можливість звернутися до народних депутатів України.

Рік тому Україна відкрила нову сторінку своєї історії. На місці колишньої радянської республіки, держави з непевним політичним обличчям і невизначеним майбутнім, з'явилась політично зріла нація, яка здатна самостійно вершити свою історичну долю без будь-чиїх підказок.

Рік тому Україна опинилася у центрі уваги міжнародної спільноти. Зарубіжні держави та їхні лідери з інтересом спостерігали за подіями, що відбувалися в Україні. Наші громадяни як на Сході, так і на Заході під різними прапорами довели світові, що є народом, здатним визначати не лише свою історію, але й світову.

Розумію, що оцінка наступних поколінь буде вагомішою, але сьогодні прийміть від мене щирі слова подяки усім, хто від тієї чи іншої політичної сили – в Україні чи за її межами – своєю правдою допомагав Україні повернутися у світовий історичний процес.

Новий статус країни відкриває перед нами принципово нові горизонти розвитку, ставить нові завдання державотворення та вимоги до нашого суспільства, до всіх, хто покликаний ці завдання вирішувати.

Ми разом з вами належимо до великого народу, який довів свою зрілість і наділив нас владою. У той же час ми належимо, можливо, до різних гілок влади та маємо різні ідейні уподобання. І хоча це відрізняє нас, але не робить противниками. Ми тісно пов’язані одним обов’язком, який маємо виконувати перед нашим суспільством і нашим народом.

Як Президент України я хочу дати оцінку ситуації та задати орієнтири подальшого розвитку суспільства.

Я пропоную порядок денний, навколо якого українська громада, усі ми повинні консолідувати власні зусилля.

Тому досить сваритися. Роботи вистачить усім. Сьогодні як ніколи важливо продемонструвати вміння взаємодіяти та реалізовувати стратегічні завдання розвитку країни, вміти консолідуватися. Перекй, лише в ході цієї роботи ми сформуємо досконалу та потрібну для українського народу модель нової системи української влади.

Я вірю, що нарешті ми започаткуємо в державі новий тип суспільного діалогу та облишимо ганебну практику політичного популізму.

Ми повинні піднятися на рівень державного мислення та утвердити новий статус українського політика, здатного проводити в суспільстві нові цінності та відстоювати їх у світі.

Шановні колеги!

Часто доводиться чути, що сьогодні українцями бути модно. Та цього замало, я перекй. Ми маємо зробити все, щоб це було ще й вигідно і цікаво, щоб кожен українець міг пишатися своєю Батьківщиною.

Ми відкрили світові очі на Україну. Тому зможемо відкрити і власні очі на світ. Маємо по-іншому подивитися на свою державу, на власні проблеми та перспективи.

Подібно до того, як ми дивимося у вікно перш ніж відповідно одягнутися і вийти зі своєї хати, ми маємо збагнути процеси довкола нас, вибудувати власне місце серед інших країн світу, власну місію.

Сучасна цивілізація розвивається надзвичайно динамічно, часто зміни відбуваються швидше, ніж ми встигаємо їх осмислити. Керуватися в політичній практиці категоріями й стандартами вчорашнього дня – значить прирікати свою країну на історичний програш. “Перехідний період” 90-х років закінчився. Рубікон перейдено, українська модерна нація відбулася і має реальні шанси увійти в число розвинених країн світу. Що дає мені підстави так стверджувати, що у нас на сьогодні є в активі?

Власне кажучи, чому до України прикута така увага інших країн?

Перше. Ми довели, що в цій країні людська свобода не просто слово – це вища цінність, яка об’єднує націю та визначає філософію влади. Цінність, яку наш народ готовий обстоювати з непохитною волею і рішучістю. Пригадуються слова великого Богдана: “Такої доброї нагоди, щоб кожний на всій Україні користувався вольностями, ще ніколи не було”.

Друге. Ми стали прикладом для інших країн пострадянського простору – у самостійному виборі свого шляху згідно з власними національними пріоритетами, а не під тиском будь-яких сил.

Третє. Викликом для нас, як і для всієї цивілізації на рубежі століть, стало те, що не існує, як виявилося, готових універсальних рецептів демократії після років тоталітарного режиму. На багато питань потрібно самим шукати відповіді, вперше в новітній історії. Територією України сьогодні проходить передова лінія глобального розвитку державного управління та сучасних демократичних інститутів. Ми можемо стати прикладом для всього прогресивного людства у формуванні нової демократії.

Четверте. Шлях до економічного процвітання, який Європа пройшла за сотні років, ми повинні пройти за п’ять-сім, максимум десять років. Україна може відбутися як повноцінна держава, лише якщо зробить економічний стрибок. Вона має прийняти цей виклик і стати місцем формування нових моделей економічного розвитку. Але це вже проблема політичної еліти.

П’яте. Україна історично була перехрестям різних культур і цивілізацій, місцем перетину важливих транзитних, міграційних, фінансових, політичних, інтеграційних та інших процесів. Тривалий час це вважалося тягарем, додатковою складністю і перешкодою для національного розвитку. Перекй, що сьогодні це наша колосальна перевага і величезний невикористаний резерв. Фундамент, який ми збудуємо для управління цими процесами, визначатиме перспективи стабільного розвитку не тільки нашої держави, але й регіону.

Рік тому ми отримали завдання суспільства створити нову політичну систему. Це багаторічний процес змін. Але вже зараз можна впевнено сказати, що 2005 рік поклав добрий початок на цьому непростому шляху:

* завдяки народу ми зруйнували підвалини авторитарно-корупційної системи;

* отримали свободу, перш за все свободу слова і політичного вибору;

* влада стала відкритою для контролю та чутливою до критики; для нас політична конція – це природний стан суспільства;

* різко послаблена та позбавлена державної підтримки система олігархічного контролю економіки;

* різко порушена корупційна вертикаль влади; зменшується вплив на економіку найнебезпечніших тіньових схем, як то тіньова приватизація чи компенсація ПДВ;

* суттєво звужене поле бідності, практично знищене зубожіння;

* українська культурна політика перестала бути Попелюшкою.

Вдамся лише до аналізу окремих тенденцій 2005 року.

Ми отримали країну з ознаками економічного занепаду. Україна жила з олігархізованою, надзвичайно енергоємною, нерегозалежною, незбалансованою і неконтоспроможною економікою, яка вичерпувала свій ресурс. Почав розкручуватись дефіцит бюджету, що становив уже 12 млрд. грн., погіршувалась макроекономічна ситуація. За січень 2005 р. темпи зростання ВВП скоротилися майже вдвічі – з 12 до 6,5 %. У ІV кварталі 2004р. валютні резерви НБУ зменшилися на чверть. З квітня 2004 р. почали відбуватися негативні тенденції в усіх галузях національної промисловості. Країна могла покотитись у прірву бідності і розрухи.

2005-й рік був роком початку якісної перебудови економіки. Ми зуміли зробити найважливіше – поставити її на службу кожного українця. Економіка почала зростати переважно за рахунок розширення внутрішнього споживання, істотно знизилась її залежність від несприятливого і дуже кон'юнктурного, сировинного експорту.

Фактично вперше в історії незалежної України ми сформували модель соціально-орієнтованої економіки і забезпечили її практичне функціонування. Тільки така модель могла забезпечити рекордні показники зростання добробуту людей: реальні доходи населення збільшилися на 20%, соціальні стандарти – більше ніж на 30 %, а допомога на дітей – у 4-12 разів. Мінімальну пенсію вперше збільшено до питкового мінімуму. Я перекй: зазначена модель принесе результати, за які нам будуть вдячні наші батьки, діти і онуки. Ми будемо і надалі розвивати такий соціально-економічний курс.

Водночас я хотів би особливо підкреслити, що висока соціальна планка у 2005 році досягнута при збереженні повної макроекономічної стабільності. Незважаючи на вагоме соціальне навантаження, ми заспокоїли макроекономіку. Дефіцит державного бюджету (1,8 % до ВВП) був у межах, визначених для країн з перехідною економікою. Ми втримали інфляцію (10,3 %) у межах середньої за останні 5 років – у другому півріччі вона була майже втричі нижчою, ніж за аналогічний період минулого року (відповідно 3,7 % проти 8,4 %). Надходження до бюджету стабільно зростали. Доходів надійшло на 54 % більше, ніж у попередній рік. Цей курс продовжується і зараз. Уже за січень 2006 р. загальний фонд державного бюджету виконано на 109 % і на 38 % збільшено порівняно із січнем попереднього року.

При помірних темпах зростання ВВП та промисловості ми одержали високі показники економічної та соціальної ефективності. Резерви Національного банку України зросли на 10 млрд. дол. США або у два рази. Таких темпів зростання та обсягів валютних резервів в Україні ще не було.

Одним із яскравих прикладів нової політики став продаж “Криворіжсталі”, який приніс Україні 4,8 млрд. доларів – на 20% більше, ніж прибуток від приватизації за усі роки незалежності України.

Ефективні кроки нової влади привели до зниження рівня тінізації. За оцінками міжнародних рейтинг-агентств, за рівнем корупційності Україна перейшла з 122 на 107 місце. На лютневій пленарній сесії Міжнародної групи з боротьби з фінансовими зловживаннями (FATF), Україну викреслено з "чорного” списку країн, які ведуть недостатню боротьбу з легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Я буду всебічно підтримувати цей курс і надалі.

Україну почали поважати у світі. Це є необхідною умовою для того, щоб відстоювати національні інтереси нашої країни. І в цьому напрямі торік вже було багато зроблено. Зокрема, в результаті захисту вітчизняних виробників від антидемпінгових розслідувань, збережено ринки ємністю 182 млн. доларів. Відповідні угоди та домовленості досягнуто з ЄС у сфері торгівлі текстилем і сталлю. Скасовані торговельні санкції з боку США, які дозволяють розширити експорт по 23 товарних позиціях, щороку додатково на суму більше 60 млн. доларів.

Незважаючи на суттєве збільшення соціальної складової економіки забезпечено надійну фінансову базу для подальшого економічного зростання. Обсяг депозитів фізичних осіб збільшився на 76 % і становить сьогодні 73 млрд. грн. Кредитування економіки зросло на 62 %, а темпи приросту кредитування – у 2 рази. Кредитування населення зросло у 2,3 разу. Майже на 6 % зменшено прямий зовнішній борг держави.

Громадяни почали довіряти державі, вірити у її перспективи.

Шановні колеги!

2005 рік вніс значні зміни у сприйняття України міжнародною спільнотою. Наша країна почала стрімко виходити зі стану зовнішньополітичної ізоляції, відкриваючи для себе нові можливості на міжнародній арені.

Україна вже утвердилась у світі як рівноправний суб’єкт міжнародних відносин. Її політика є виваженою і передбачуваною. Ми почали будувати взаємовигідні та добросусідські відносини зі своїми партнерами. Водночас для реалізації стратегічних цілей нашої державної політики важливо забезпечити взаємодоповнення зовнішньої та внутрішньої політик.

Перекй – саме Україні історично судилося бути основою інтеграційних процесів у регіоні Центрально-Східної Європи, стабільність якого є важливою не тільки для континенту, але й для цілого світу. Українці стануть нацією, яка запропонує світові високі духовні цінності, нові зразки демократичної культури, міжнародної єдності та міждержавного діалогу.

У цьому полягає наш глобальний проект і наша місія.

Шановні колеги!

На мій погляд, невдачі останніх років були пов’язані з нерозумінням власних ресурсів та можливостей, прийняттям на себе хибних цілей, поверхневим самовизначенням у світі. Складалася ситуація, коли південь та схід України вже не міг без Росії, а захід спав і марив Європою. Київ перетворився на центр боротьби за владу. І так тривало, поки народ не об’єднався та не вирішив власної долю держави.

Ми змінили логіку процесів у державі і в цілому регіоні. Сьогодні не можна допустити, щоб привиди минулого визначали наші мотиви та політичні цілі. Слід припинити боротися один з одним за контроль над старою владною машиною. Ми продовжуємо виснажувати суспільну довіру, перетягувати рештки старої роздертої ковдри. Замість того, щоб ткати нову.

Досить бігти за вчорашніми цілями, постійно доганяючи чийсь розвиток, намагаючись комусь сподобатись, копіювати чуже. Це не наш шлях, це шлях в нікуди.

Сьогодні для нас як ніколи гостро стоїть питання реалізації власної місії, консолідації багатоетнічної нації України та формування реалістичної, власної стратегії розвитку.

Своїм першочерговим завданням як Президента України я бачу проведення системи фундаментальних інфраструктурних реформ для творення України як суверенної держави, життя якої визначається європейськими цивілізаційними координатами, а розвиток спрямований від соціально-економічної периферії до центру світового співтовариства.

Що нам для цього потрібно зробити ?

З такою ж переконаністю ми, всі і кожен, мусимо крок за кроком відмовитися від пут минулого, які стримують поступ держави:

* від виключно української практики – вранці домовлятися, а ввечері ці домовленості порушувати;

* від провокативного мусування у партійних інтересах, особливо перед виборами, тем, які хоч на йоту розділяють суспільство: чи то йдеться про релігію, мову, чи про так звану федералізацію, НАТО та ін..;

* від політики подвійних стандартів, коли, для прикладу, сповідується, з одного боку, ставлення до змін до Конституції як до священної корови і в той же час свідомо нехтується право народу згідно з Конституцією мати дієздатний Конституційний Суд;

* від, вибачте, традиційного передвиборчого соціального популізму, ціна якого за останні місяці в результаті прийнятих законів – третина державного бюджету. При цьому жодної копійки ресурсів під ці закони не підведено.

А ще треба всім пройти одну велику школу та навчитися об'єднуватися і формувати консолідовану позицію, чи то у зовнішніх відносинах, чи то перед загрозами економічних та політичних криз.

Події останнього часу першочергово ставлять на порядок денний необхідність формування і розвитку стратегічної спроможності державного управління.

Тому на середньострокову перспективу хочу виділити напрямки нової стратегії державотворення і розвитку суспільства, яка дасть змогу кожній політичній силі, громадянам реалізовувати свої інтереси та переконання.

Перший напрям - формування сучасної системи державного управління, здатної працювати з глобальними процесами, визначати та відстоювати суспільні інтереси.

Система управління, яку ми отримали у спадок, лише породжує і примножує кризи. Ми маємо конфлікт між старими методами авторитарного керівництва й новими умовами життя в незалежній країні. Наша система влади не вміє рухатися за інтересами громадян.

Влада продовжує вважати себе єдиним джерелом вироблення рішень. Ми сьогодні приймаємо низку важливих законів, а вони одразу втрачають свою силу. В результаті за гучними назвами стоїть організаційне безсилля або стара адміністративна система. Тому часто наші рішення є благими намірами, якими, як говорив відомий класик, вимощена дорога в пекло.

Хочу звернути увагу політичних сил на те, що влада сьогодні змінює свої джерела. Її все меншає у стінах владних будинків. Акцент переноситься на гуманітарні, правові та політичні інструменти, процедури узгодження інтересів та досягнення порозуміння. Влада все більше зміщується туди, де відбувається самоорганізація громад, де йде пошук нових інструментів державного управління. За таких обставин політична партія, яка здатна створити умови для вирішення суспільних проблем, може досить швидко перетворитися на впливову силу в державі, а не лише слугувати поїздом у парламент.

Окремої уваги потребують ситуації прийняття стратегічно важливих для держави рішень. Політичні рішення мають розглядатися публічно, а не нав’язуватися політикам шляхом створення криз. Нам потрібна нова якість консультаційного процесу в державі.

Не менш нагальною проблемою, що потребує публічних дискусій, є реформування Збройних Сил України та оборонно-промислового комплексу. На розгляд громадськості та політикуму у 2006 році будуть винесені основоположні документи – Стратегія національної безпеки України та Стратегія воєнної безпеки України.

Надійною може бути лише професійна армія з соціально захищеним військовослужбовцем. Ми плануємо з 2010 року повністю перейти на контрактну форму служби з одночасним забезпеченням інноваційного розвитку оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва.

Шановні колеги!

Я критичний щодо моделі демократії, яка склалася в Україні. У нас практично не вибудуваний цивілізований політичний простір. Перекй, позиція усіх політичних сил має бути відображена у політичному процесі. Не може так бути, щоб опозиція, політична сила, за якою стоять відповідні групи суспільних інтересів, була виключена з політичного діалогу та насолоджувалася лише критикою інших.

Вирішення цього завдання вимагає повернутися до теми конституційної реформи. Вважаю за необхідне ще раз висловити своє ставлення до неї.

Повторюся: як гарант Конституції я не зробив і не зроблю жодного кроку на порушення Конституції в редакції, що набрала чинності з 1 січня 2006 року.

Разом з тим я неодноразово наголошував, що зміни до Конституції, які набрали чинності і ще мають вступити в дію, – це лише часткова реформа системи влади. До того ж лише на центральному її рівні. Тому вони, на мій погляд, не можуть називатися повноцінною політичною чи конституційною реформою, якої сьогодні реально потребує наше суспільство.

Внесені до Конституції зміни вже сьогодні демонструють ряд проблем, зокрема:

* неврегульованість питання відставки уряду в разі розпаду коаліції, яка його сформувала. Що робити громадянам, якщо одна з гілок влади не виконує своїх конституційних повноважень;

* неузгодженість реформи системи влади на центральному і на місцевому рівнях – остання відкладена як мінімум на півроку. Перехід до пропорційного принципу формування представницьких органів місцевих рад не враховує захисту інтересів місцевих громад і містить пряму загрозу наростання відцентрових тенденцій. Це річ очевидна.

* жоден із законів, які регулюють діяльність органів влади, не адаптований до внесених до Конституції змін. Без прийняття змін до цих законів влада в нових умовах не зможе нормально функціонувати.

Перекй, цілі політичної реформи мають бути набагато глибшими. Вони не зводяться лише до перерозподілу повноважень у трикутнику “президент – парламент – уряд”.

Нівелювання масштабу політичної реформи лише до цього перерозподілу загує перманентними парламентсько-урядовими кризами, свідками яких ми вже є.

І останнім у цьому ряду – але чи не найважливішим пунктом формування сучасної системи державного управління – слід відзначити кадрову політику, якість кадрів. Державна служба перестає бути місцем отримання адміністративної ренти, але вона ще не стала престижною професією. Ми маємо допустити до державної служби вольові, ініціативні кадри нової генерації. Це і є наш головний ресурс, який потрібно примножувати.

Другий стратегічний напрям – формування інтелектуально орієнтованої економіки.

Стан і майбутнє економіки визначають високотехнологічні підприємства, які створюють нові продукти та послуги.

Усі ми розуміємо, що розвиток національної економіки на ринкових засадах неможливий без активного включення України в систему світових господарських зв`язків. Україна не може стояти осторонь цивілізаційних та геоекономічних процесів. При цьому, в умовах глобалізації, роль і формат участі країни в міжнародному економічному співробітництві неминуче змінюється.

Ми не маємо права більше рухатися в режимі “наздоганяючого розвитку”, дивлячись у спину нашим контам. У результаті економічної політики минулих років Україна ризикує посісти у міжнародному розподілі праці місце, притаманне сировинно орієнтованим низькотехнологічним країнам світу. В ході процесів глобалізації це несе у собі ризики перетворення країни на промислово-технологічну периферію.

Інтеграція у світовий економічний простір вимагає підвищення частки інноваційної продукції та збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг. Наше завдання – використавши свій науковий потенціал, стати врівень з розвинутими країнами світу. Для цього ми повинні значно більше вкладати у людські ресурси, підвищення їх кваліфікації, дослідження і розробку нових технологій.

Інтеграція в сучасні регіональні політичні та економічні альянси з користю для своїх громадян можлива лише за умов підготовки населення та підвищення контоспроможності людських ресурсів України.

У цьому контексті ми маємо поглиблювати співпрацю у глобальних високотехнологічних проектах, включаючи приєднання до проектів у рамках оновленої Лісабонської стратегії ЄС. Завданням органів державної влади є подальше розширення міжнародного співробітництва в усіх напрямах – від гуманітарного, науково-технічного до політичного і оборонного.

Працюючи над створенням унікальних українських товарів, потрібно зміцнювати контні переваги вітчизняного бізнесу та захищати себе від недобросовісної конції на світових ринках.

Завданню побудови сучасної контоспроможної економіки, що ґрунтується на людському капіталі та інноваціях, мають відповідати напрями нашої міжнародної політики.

Незважаючи на внутрішні проблеми як у ЄС, так і в Україні, у 2005 році було зроблено більше, аніж за всю історію нашої незалежності, для поглиблення відносин і визнання України світовою і європейською спільнотою.

Україна отримала статус країни з ринковою економікою, розпочато переговори про спрощення візового режиму, досягнуто значного прогресу у виконанні Плану дій Україна – ЄС, укладено шість важливих галузевих угод у сфері безпеки, транспорту, енергетики, космосу тощо.

Наступні кроки України у сфері європейської інтеграції продиктовані передусім національними інтересами. Це створення зони вільної торгівлі з ЄС у 2007 році, укладення Європейської угоди про асоціацію у 2008 році. Потім, після виконання Копенгагенських критеріїв вступу до ЄС, набуття повноправного ства в ЄС.

На двосторонньому і багатосторонньому рівнях Україна і в подальшому буде використовувати потенціал стратегічного партнерства з Росією і підтримувати добрі, взаємовигідні відносини з іншими країнами-сусідами, бути присутньою там, де є наші політичні, економічні чи гуманітарні інтереси.

2005 рік можна сміливо занести в актив і у відносинах з такими нашими партнерами, як США, Польща та Румунія. Сподіваюся, що 2006 рік ознаменується прийняттям стратегічно важливих рішень у взаєминах з цими державами. На порядку денному – визнання України країною з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства США, підписання відповідного протоколу в рамках процесу оформлення ства України в СОТ.

Ще одним нашим важливим зовнішньополітичним завданням є утвердження нашої держави як регіонального лідера. Україна не лише поділяє європейські цінності, а й сприяє їхньому впровадженню в регіоні. Про те, що ця діяльність не є абстрактною, свідчить заснування на саміті 2 ня в Києві Спільноти демократичного вибору як регіонального форуму забезпечення демократії, безпеки, стабільності і процвітання в Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні.

Нова регіональна політика України стає одним із ключових елементів європейської та євроатлантичної інтеграції нашої держави. Україна своїми діями підтверджує лідерство у ГУАМ, все активніше використовує можливості співпраці в Чорноморському регіоні, зокрема в рамках ОЧЕС. Головний акцент робиться і надалі робитиметься на поглибленні економічної співпраці, поліпшенні міжнародного іміджу України, максимальному використанні її потенціалу як надійної країни-транзитера енергоресурсів та партнера у забезпеченні стабільності і безпеки у цьому регіоні.

Значний прогрес ми отримали у врегулюванні придністровського конфлікту.

Україна бере активну участь у підготовці міжнародно-правових документів, що формують правову базу ЄЕП, керуючись принципом різнорівневої та різношвидкісної інтеграції з урахуванням норм та стандартів СОТ та ЄС.

Третій стратегічний напрям - поліпшення якості життя громадян, консолідація суспільства та відродження духовних цінностей нації.

Сьогодні Україна започатковує державну політику, орієнтовану на підвищення економічних, соціальних та гуманітарних стандартів життя для кожного громадянина.

Особливу увагу ми вже приділяємо нашому майбутньому – дітям. Протягом найближчих років ми заберемо з вулиці безпритульних дітей та створимо їм належні умови для гармонійного розвитку в атмосфері сімейного затишку.

Перекй, що ми станемо свідками того, як необтяжена стереотипами минулого молодь стане основою консолідації суспільства на принципах міжнаціональної толерантності, культурної множинності та духовних цінностей.

Наразі ми маємо величезний розрив між умовами життя, що продиктовані різницею у доходах різних верств населення.

Тому реформування системи оплати праці має стати “в голові” перетворень. Для цього ми запропонуємо стимули до виведення зарплат найманих працівників з тіні. Запровадимо новий стандарт – погодинну оплату праці.

Ключове завдання – забезпечити державні стандарти та соціальні гарантії гідного рівня життя кожному громадянинові, незалежно від місця його ання. Для реалізації цієї мети необхідний інноваційний розвиток секторів, які десятиліттями перебували на державних дотаціях.

Житлово-комунальне господарство є однією з проіритетних сфер, повсякденним середовищем людини, через яке формується її настрій, через яке громадяни оцінюють діяльність органів управління – від начальника ЖЕКу до керівника уряду.

Останні події в Алчевську змушують нас остаточно усвідомити, що нам потрібна послідовна реорганізація всієї галузі житлово-комунального господарства. Нам потрібен план дій, який дасть змогу навести лад у наших під'їздах, на наших подвір'ях, у наших містах і селах. Для забезпечення надійної роботи систем тепло- і водопостачання, підвищення стандартів якості надання послуг необхідна нова політика ціноутворення, демонополізація галузі, економічне заохочення енерго- та ресурсозбереження. А найголовніше, нам бракує ринкових умов у роботі цієї галузі, на базі чого виникає великий дефіцит інвестицій у житлово-комунальне господарство.

Ключовим політичним інструментом вирішення завдань стратегічного розвитку суспільства і держави є і залишатиметься державний бюджет. У бюджеті 2006 року зроблено низку новітніх кроків, які вказують на кардинальні зміни у бюджетному процесі. Це зниження кількості податків, зменшення розміру ставок, розширення податкової бази, обмеження кількості податкових пільг.

Але попри позитивні зрушення діюча система оподаткування продовжувала виконувати, по суті, лише фіскальну функцію. Інші завдання – пов'язані із стимулюванням продуктивної підприємницької діяльності, ефективної зайнятості, інвестицій та інновацій, – вирішувалися, як правило, безсистемно й не приводили до помітного ефекту.

Тому перш за все у бюджеті наступного року має бути заплановане зниження податкового тиску. Треба об'єднати усі соціальні збори в єдиний податок. На черзі – впорядкування податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств.

Вирішальним чинником у сприянні соціальному та економічному розвиткові має стати реформа податкової системи, а саме: прозорий перелік інструментів податкового стимулювання; створення єдиного правового поля діяльності суб'єктів господарювання та умови для подальшої адаптації податкового законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

В основу проведення податкової реформи необхідно закласти основне правило – податки повинні бути зрозумілими, стабільними та низькими, але платити їх зобов'язані всі.

Шановні колеги! Перекй, що консолідація українського суспільства має відбутися на фундаменті духовних цінностей. Це ставить для української влади завдання створення організаційних та правових підвалин для цього.

Іван Франко, 150-річний ювілей якого відзначаємо цього року, писав: “Наша мета – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного, культурного і політичного життя”.

Духовне відродження нації має сися на власну правдиву історію, якій належить пройти через серце і душу кожного громадянина, кожної етнічної громади України. Вона має бути без білих плям чи недомовленостей, однаково “своєю” для жителя Києва чи Донецька, Львова чи Сімферополя.

Це – основа для консолідації українського суспільства, запорука постійного громадського діалогу, який має набути інституційних форм, вестися за участю представників різних громад та діаспор. Він дасть змогу досягти консенсусу у найгостріших і найактуальніших проблемах суспільного розвитку нашої країни.

Україна здавна була рідним домом для представників багатьох національностей. На нашій землі мирно співіснували послідовники різних релігійних традицій. І сьогодні Україна є однією з небагатьох пострадянських держав, у якій зберігається міжнаціональний мир. Це одне з найбільших наших надбань, і ми повинні ним доити. Наш обов'язок – подальше утвердження міжнаціональної злагоди, запобігання виникненню конфліктів на національному чи релігійному ґрунті. Представники кожного етносу мають почуватися в Україні краще, ніж на своїй історичній батьківщині.

Нам потрібно сформувати стратегію роботи зі співвітчизниками, які ають за межами України. Я не сприймаю поділу українців на своїх та зарубіжних. Такого ставлення до своїх громадян немає ні у Франції, ні в Німеччині, ні в інших цивілізованих країнах. Усі ми – українці, діти однієї землі. Наших людей на всіх континентах – десятки мільйонів. Але як Україна захищає їхні інтереси? І як вони допомагають Україні утвердитися у світовому просторі? Важливо створити нову концепцію єднання світового українства, її дієву реалізацію, розробити способи та механізми її наповнення змістом.

Не можу оминути найбільш чутливу для суспільства проблему релігійної сфери – неприродне роз'єднання православних церков України. Незаперечною є необхідність подолання існуючих між найбільшими православними юрисдикціями протиріч та утвердження єдиної помісної соборної первоапостольної православної церкви. Безумовно, її становлення розглядається в загальному контексті розвитку та утвердження національної ідентичності українців. Зважаючи на стратегічне значення цього питання, держава вправі його активно порушувати та, не втручаючись у внутрішні церковні справи, сприяти його розв'язанню.

Важливим фактором формування суспільних цінностей є мова. Нація не може посісти гідне місце серед провідних країн світу, якщо не дбатиме про свою мову іпро її розвиток. Державність української мови має виступати не тільки важливим інтегруючим чинником, а й слугувати потужним фактором культурно-інформаційної, економічної, політичної безпеки нашої держави.

Держава повинна мати власну прозору, публічну та системну культурну політику, принципом якої має стати забезпечення максимально широкої участі людини та інститутів громадянського суспільства у процесі прийняття рішень, які стосуються культурного життя, поширення і використання продуктів культури, створення умов для повноцінного задоволення культурних, освітньо-інформаційних потреб жителів усіх міст і сіл України.

Українська культура повинна також виконувати потужну репрезентативну функцію, забезпечуючи інтеграцію України у світовий культурний простір. Через кращі зразки нашої культурної спадщини, твори сучасної культури світ має пізнавати Україну. Слід також вести цивілізований діалог та створити відповідні умови для повернення в Україну культурного надбання нашого народу.

Шановні народні депутати!

Шановні громадяни України!

Умовою реалізації зазначених напрямків є злагоджена робота всіх гілок влади та формування системи взаємодії з інститутами громадянського суспільства.

Ми повинні усвідомити нову роль громадян у перетвореннях, які здійснюємо. Минулі невдачі та помилки державної політики були пов’язані з відстороненням людей від суспільно-політичних процесів. У результаті влада втрачала не лише авторитет та довіру, але й величезний ресурс позитивних зрушень.

Партнерство має стати новою практикою влади, політичних партій та громадських організацій.

З цією метою бачу доцільним впровадження програмного підходу в організацію діяльності як інституту Президента, так і загалом державного управління.

Перелічені вище стратегічні напрямки мають стати завданнями національних програм розвитку.

Національні програми покликані активно залучати населення до вироблення державної політики та забезпечити контроль з боку громадян за реалізацією стратегічних напрямків.

Найближчим часом я видам відповідний Указ, яким буде запропоновано ці механізми і окреслено правове та інституційне поле їх впровадження.

В останній частині свого виступу дозвольте наголосити на окремих програмах, які ми вже почали реалізовувати або розробка яких буде завершена ближчим часом. Організація, фінансування, строки їх проведення мають бути встановлені законами та забезпечені прямим бюджетним фінансуванням.

1. Програма реформування судової системи і правоохоронних органів

У розвинутих демократичних країнах суд стоїть врівень, якщо не вище інших гілок влади. У цивілізованому суспільстві панує принцип верховенства права. Так само має бути і в Україні.

Основним результатом цих змін має стати підвищення довіри громадян до судів і правоохоронних органів.

З цією метою маємо створити належні умови для діяльності суддів. Ми припинимо ганебну практику, коли видатки держбюджету останніх років задовольняли потреби судової системи не більше, ніж на ину.

Водночас увага приділятиметься удосконаленню підбору суддівських кадрів, підвищенню вимог щодо їх підготовки та досвіду роботи. Громадськість матиме засоби контролю за добором кандидатур на посади суддів.

Паралельно здійснюватиметься реформування суміжних із правосуддям інституцій: прокуратури, адвокатури, системи виконання судових рішень, нотаріату.

На часі – приведення діяльності правоохоронних органів до європейських стандартів з посиленням функції громадського контролю.

2. Програма боротьби з корупцією та реформування системи органів державної влади

Подолання корупції в системі державного управління є одним із критеріїв оцінки ефективності діяльності влади.

Програма спрямована на підвищення прозорості влади всіх рівнів та передбачає удосконалення системи декларування та перевірок майна, доходів на відповідність рівню споживання вищими посадовими особами, запровадження незалежного моніторингу стану поширення корупційних діянь.

Важливо законодавчо розмежувати політичні та адміністративні функції в системі виконавчої влади; удосконалити процедури діяльності органів влади.

Відмежування політичних посад від сфери цивільно-державної служби, встановлення правових механізмів захисту службовців від незаконних політичних впливів стане твердим правилом.

Окремими завданнями є впровадження нових організаційних форм та стандартів якості послуг; удосконалення механізмів правового захисту громадян у відносинах з органами влади.

Розвиток системи адміністративного судочинства стане предметом окремої уваги у цій сфері.

3. Програма „Здоров’я нації”

Пріоритетним завданням стає не лікування хвороби, а її профілактика. Це передбачає перехід до сімейної медицини, перенесення акценту на профілактичні та оздоровчі методи, ранню діагностику, сприяння здоровому способу життя.

Під час визначення гарантованого рівня медичних послуг маємо переглянути зміст базових послуг для різних категорій населення. Програма передбачає впровадження нових фінансових та управлінських механізмів для вирішення проблем соціальних хвороб та інфекційних захворювань, а також технологічну модернізацію і розвиток системи підготовки кадрів та досліджень.

Завдання найближчого часу – вжити реальних заходів для зменшення кількості захворювань на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз, онкологічні та серцево-судинні захворювання.

4. Програма “Контна освіта”

Передбачає підвищення доступу до якісної освіти, у тому числі шляхом цільової підтримки обдарованих дітей, дітей із малозабезпечених родин.

Програма включає також розвиток освітянських закладів у сільській місцевості та малих міст з урахуванням демографічних чинників, тенденцій на ринку праці, перспектив соціально-економічного розвитку регіонів та покликана сформувати в Україні сучасну систему безперервної освіти “навчання протягом життя”.

Наше завдання – відродити інтерес до наукового пізнання, сприяти зростанню висококласних фахівців, перш за все, у прикладних науках. Це можливо тільки за умов цілеспрямованого примноження інтелектуальних ресурсів нації. У цьому інтереси держави і окремого громадянина збігаються: для кожної української родини хороша освіта – це шанс для її дитини. А освічена людина – це шанс для всієї нації.

Тому сьогодні я ініціюю впровадження механізму цільових грантів для молодих вчених. Окрема увага – науковим школам, що займаються перспективними дослідженнями. Критерієм ефективності державних інвестицій в науку буде не кількість кандидатів і докторів наук, а зроблені ними відкриття глобального масштабу, інноваційні ідеї комерціалізовані на світових ринках.

5. Програма „Відродження села”

Аграрний сектор потребує пильної уваги всього суспільства, оскільки земля для українців – це не стільки знаряддя виробництва, скільки духовна і культурна спадщина.

Програма передбачає створення єдиного реєстру землі та об’єктів нерухомості, державного земельного кадастру, видачу державних актів на право власності на земельні ділянки.

У сільськогосподарському виробництві ключовим є питання ціноутворення. Подолати диктат посередника ми зможемо шляхом наближення системи торговельних бірж та інших ринкових інститутів до виробника, що дасть можливість селянинові отримати гідну ціну за його продукцію.

Окремий акцент програми – створення достойних умов життя в сільській місцевості. Консолідація ресурсів на принципах партнерства державного та місцевого рівнів.

Для закріплення молоді на селі буде передбачено окремий соціальний пакет на основі державного контракту з випускниками вузів. Йдеться про надання пільгового кредиту на житло і так звані “підйомні” при першому працевлаштуванні. Я буду ініціювати відповідну програму підтримки, яка передбачатиме не менше 5 тисяч гривень державної допомоги для кожного молодого спеціаліста, що приїхав працювати у село і має намір там залишитися.

Наступним кроком у рамках програми стане збільшення частки оплати праці в структурі витрат на виробництво сільськогосподарської продукції з нинішніх 15% до 33% у найближчі роки. Це наблизить заробітну плату селян до середньої по Україні.

6. Програма розвитку високих технологій

Перекй: рецепт українського технологічного прориву у відмові від хибного уявлення про вирішальну роль чиновника у створенні інновацій. Функція держави – створити зрозумілі і справедливі правила гри. Тут я розраховую на підтримку парламенту.

Слід пам‘ятати, що Україна конкурує зі своїми сусідами за глобальні інвестиції. Аргумент про вигідне географічне становище уже не може бути переконливим для інвесторів. А тезу про дешеву робочу силу ми повинні взагалі забути. Важливо створити якісно нові контні переваги: розвинену інфраструктуру, кваліфіковані кадри, ефективне державне управління.

Високотехнологічні виробничі проекти відомих світових компаній можуть стати стимулом до підвищення технологічного рівня української економіки. Однак дорогі – і щодо часу, і щодо грошей – бюрократичні процедури започаткування бізнесу та тривалі митні процедури роблять шанси України на залучення таких інвестицій мізерними. Найближчим часом законопроекти, що врегулюють ці проблеми, будуть подані на розгляд Верховної Ради.

Водночас підготовлено проект указу щодо підтримки ініціативи українських підприємців під робочою назвою «Українська Силіконова долина». У рамках цього проекту на базі академічних установ та університетів 5-ти регіонів України будуть створені міжнародні технологічні центри. Так ми поєднаємо наукові відкриття та комерційні можливості. У результаті лише на старті 100 млн. дол. приватних інвестицій протягом перших років та понад 1,5 тисячі нових робочих місць стануть критерієм успішності цього проекту.

7. Програма підвищення енергоефективності української економіки

Підвищення ефективності енергоспоживання та диверсифікація постачання енергоносіїв – це ключові тези програми. Механізмами її реалізації є реформа житлово-комунального господарства на засадах конції, впровадження енергоаудиту в побутовій сфері та на виробництві. Ми запропонуємо чіткий економічний механізм заохочення енергозбереження.

Критерієм успішності програми стане зменшення енергоспоживання вже протягом найближчого року на 10%.

Ми докладемо зусиль для диверсифікації джерел постачання та шляхів транспортування енергоносіїв. Для цього буде прискорена реалізація міжнародних енергетичних проектів.

Шановні народні депутати!

Перекй, що ці та інші стратегічні програми стануть локомотивами національного розвитку, навколо якого об‘єднаються фінансові та людські ресурси, зусилля влади, громадськості і бізнесу.

Наші спільні малі і великі перемоги на цьому шляху кожного дня наближатимуть нас до досягнення трьох стратегічних цілей:

* підвищення якості життя громадян;

* утвердження ефективної економіки “знань”;

* розбудова справедливої і прозорої системи влади.

Наголошую: нас об‘єднує спільне майбутнє!

* * *

І нарешті. Перекй, після проходження етапу “часткових” змін до Конституції ми вийдемо на проведення реальної, комплексної політичної реформи, яка будуватиметься на таких пріоритетах:

Перше. Забезпечення участі громадян в управлінні державою.

Друге. Запровадження механізмів реальної підзвітності всіх гілок влади та органів державного управління перед суспільством та відповідальності перед громадянами.

Третє. Підвищення дієздатності та ефективності функціонування системи влади через збалансований розподіл повноважень і функцій між її гілками та органами.

Четверте. Делегування повноважень органам місцевого самоврядування та запобігання відцентровим тенденціям. Передача місцевим громадам функцій виконавчих органів та одночасно достатніх ресурсів для їх реалізації.

П’яте. Подолання корупції в органах влади, спрощення механізмів надання адміністративних послуг населенню, забезпечення політичної нейтральності та суспільної престижності професійної державної служби.

Шосте. Адаптація інститутів політичної системи та громадянського суспільства до нових суспільних потреб – нові вимоги до політичних партій, нові умови і стимули для неурядових організацій.

Хочу наголосити, що шлях реалізації цих принципів має обов’язково передбачати взаємодію всіх гілок влади, повноцінну участь суспільства та досягнення консенсусу еліти. Процес впровадження нової моделі державного управління та вдосконалення політичних інституцій має бути прозорим і бездоганно правовим, щоб не було жодних підстав ставити під сумнів її легітимність.

Тому я пропоную такий план дій щодо проведення дійсно народної політичної реформи.

* Створити Конституційну комісію з представників політичних сил, громадськості, неурядових організацій, органів місцевого самоврядування, науковців, експертів з метою вироблення проекту нової редакції Конституції України.

* Провести всенародне обговорення виробленого проекту. Для цього проект нової редакції Конституції, напрацьований Конституційною комісією, винести на всеукраїнський референдум.

* Розробити та прийняти низку законодавчих актів, які розвинуть конституційні норми та забезпечать ефективну дію нової політичної моделі. Це, насамперед, закони про Кабінет Міністрів України, Президента України, Регламент Верховної Ради України та інші.

Як гарант додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина я вважаю цей шлях оптимальним з точки зору поєднання завдань участі суспільства і легітимності всього конституційного процесу. Перекй, що досягнення загальносуспільного і політичного консенсусу навколо цього питання цілком можливе. З цією метою наголошую, що до виборів у Верховну Раду України не ініціюватиму розгляду у Конституційному Суді питання щодо Закону № 2222.

Разом з тим хотів би ще раз висловити свою стурбованість відсутністю в державі дієздатного Конституційного Суду. Впевнений у тому, що вже в найближчі дні Верховна Рада України забезпечить приведення до присяги суддів, обраних з’їздом суддів та призначених Президентом України, а також обере свою частину суддів.

* * *

Шановні колеги!

На завершення хочу зти слова імператора Наполеона, які сьогодні люблять цитувати, що «політика – це доля». Очевидно, у нього був власний історичний контекст, мотиви та розуміння політики. Я ж хочу наголосити, що саме на наш вік випало вирішувати долю наших людей, долю цієї держави.

У XIX столітті, коли Європа стала на шлях творення нинішніх національних держав, у європейській думці вперше з’явився той погляд на націю, який і нині, в епоху глобалізації, визначає політичні пріоритети кожної, що поважає себе, держави.

У нас цей погляд найточніше висловив Тарас Шевченко, визначивши націю як спільноту “мертвих, і живих, і ненароджених земляків, в Україні і не в Україні”. Вдумаймося в ці слова. Кожен із нас несе відповідальність одночасно і перед днем сьогоднішнім (перед виборцями, які делегували його у владу), і перед пам’яттю всіх минулих поколінь, які передали нам у спадок цю країну, і – сьогодні більшою мірою, ніж будь-коли, – перед новими, “ненародженими” поколіннями українців, чиє майбутнє напряму залежить від того, наскільки адекватно ми зуміємо відповісти на поставлені нам історією виклики.

Наш “український Сократ”, мій улюблений філософ Григорій Сковорода казав: “Найбільша втрата – це втрата часу”. І коли я чую, що деякі аналітики прогнозують відсутність значних змін в Україні через політичну боротьбу, то ставлю собі питання, чи розуміють політики ту ціну, що сплачує і буде сплачувати суспільство в цілому і кожна людина своїм життям, добробутом, своїм нереалізованим потенціалом за чиїсь амбіції, за боротьбу за владу.

Мені б дуже не хотілося, щоб колись через багато років історики ламали собі голову – так коли ж все-таки був перехідний період Україні? Тоді, коли вони вагались, що робити з незалежністю, чи коли не знали, як використати відвойовану свободу? Також не хочу, щоб колись ми, дивлячись в очі своїх онуків, згадували цей період, готові віддати все, аби повернутися сюди та зробити все по-інакшому.

Перекй – сьогодні нам нічого ділити. Держава потребує нової об’єднавчої ідеології. Нею вже не може бути боротьба за незалежність чи свободу, боротьба з режимом чи ще якась боротьба. Взагалі нею не може бути будь-що, пов’язане зі словом боротьба. Сьогодні маємо вилізти з окопів, скласти зброю та подати один одному руки.

Перекй – у цьому році нам належить вести країну до успіхів, розвитку і процвітання.

Ми маємо зібрати мільйони воль та талантів в один-єдиний кулак і зробити ще один крок назустріч людям.

Дякую за увагу.

Слава Україні!

Инф. Офіційне інтернет-представництво Президента України