Латифундистів і їхніх кишенькових чиновників влаштовує модель великих господарств – ще трохи і шанс селян стати повноправними власниками своєї землі буде втрачено назавжди.

І дрібні фермери, і власники паїв зможуть розраховувати лише на долю батраків на безкрайніх полях агрохолдингів.

Латифундисти вже переписують на себе паї

Поки Верховна Рада шукає в собі сили повернути селянам колись відібрану у них Йосипом Сталіном і Станіславом Косіором в 1929–1930-ті роки землю, великі агрогосподарства не марнують час даремно. Щодня сотні і сотні власників паїв підписують з великими господарствами договори оренди на 100–150 років. Не сильно вникаючи в юридичні каверзи таких угод – люди фактично масово втрачають свою землю.

Для того, щоб парламент не міг зупинити цей негативний процес – спеціальні лобістські групи блокують роботу депутатів, як тільки вони наближаються в своїй роботі до земельного питання.

Всім відомо, що для прийняття у Верховній Раді нормального закону потрібні порядок і розуміння депутатами суті документа та одностайність. Цього домогтися важко.

Але набагато легше зробити так, щоб під час розгляду важливих тем розгорявся скандал, з'являлися нові, такі що збивають з пантелику документи – і бачачи цю плутанину, частина депутатів взагалі би йшла із зали.

Саме така підривна робота в парламенті і ведеться лобістами великих агрохолдингів, щоб не допустити прийняття земельної реформи уряду. Яка при всіх своїх мінусах все ж пропонує прозоріші умови. Як-от продаж не більше 200 га держземель в одні руки, право власникам паїв повноправно ними розпоряджатися, заборона на покупку земель іноземцями.

По суті, схожий на урядовий документ можна було б прийняти і три роки тому. Адже він просто є калькою з того, що було зроблено 20 років тому в країнах Центральної Європи. Тоді б уже в перший місяць продажу визначили ціну гектара. А отже, вартість його короткострокової і довгострокової оренди. Про це б написали газети – і ніхто б із селян не заліз у договір оренди зі смішними ставками і кривими умовами на 49 років. Проблеми б не виникло, а про приватні дрібні неприємності все б уже давно забули.

Марні спроби

Непогано розширюючи свої володіння, навесні і на початку літа поточного року земельні барони спробували і зовсім заблокувати агрореформ, щоб уже ніщо не заважало створенню мегамаєтків. Допомогти в цьому їм взялася Юлія Тимошенко. Всього за місяць на вулицях міст вже висіли плакати із закликами залишити все як є і не робити ніяких реформ. При цьому висувалася мета не продажу рідної землі, і замовчувалося – що цей продаж за найчорнішими схемами йде якраз в тіні, поки не приймаються чіткі і ясні закони.

Повіривши в успіх починання, агробарони і Юлія Тимошенко навіть перейшли до другої стадії проекту – вирішили провести референдум, на якому, за їхнім задумом, громадяни повинні були самі заблокувати собі своє право хоч колись покінчити із залишками соціалізму на селі.

В момент у багатьох містах виникли намети з бабусями, що живуть переважно в містах, які доводили людям на вулиці, що такі ж бабусі в селах не мають права продавати свої наділи, а їхній фермер-сусід не має права купити на відкритому конкурсі собі 200 га землі і розширити господарство.

На кульмінації кампанії Юлія Тимошенко навіть кілька разів збігала в телевізор, де відстоювала досягнення сталінської колективізації – відсутність у селян права розпоряджатися своєю землею.

Однак, масштабна маніпуляція не увінчалася успіхом. З початку літа соціологія та відгуки почали показувати, що великий похід БЮТ на славу агрохолдингів не увінчався успіхом – з огляду на великі обговорення земельної теми в ЗМІ люди змогли розібратися в питанні.

Неподобства і бездіяльність подарують латифундистам землю людей

Яка ж є у земельного питання перспектива? Зараз парламент вже відправився відпочивати. І з тропічних островів депутатів для важливих голосувань ніхто викликати не буде.

Яку ж картину ми побачимо восени? Агробарони легко зможуть розпалити будь-яку провокацію, аби не допустити земельної тематики – від суперечок про мову, до демагогії про статус окупованих територій. І для них неважливо, як це зашкодить країні – головне, щоб трибуна ВР через день була заблокована, а під будівлею – кожні три дні мітинги і бійки.

У підсумку виходить, що в Україні сьогодні дуже багато сил, яких відсутність законів і прозорих правил дуже влаштовує. І протидіяти наведення порядку – для них не дуже дорого. У порівнянні з тими доходами, які вони отримують, використовуючи суперечливу нормативну базу і непоінформованість людей.

Чому ж прихильники земельної реформи не влаштовують мітинги, вимагаючи повернути їм законні права на їхні наділи і проводити тільки конкурсний, відкритий продаж держземель з обмеженням в 200 га в одні руки?

Ця ситуація характерна для багатьох країн з економікою, що трансформується. Селяни сьогодні не схильні публічно відстоювати свої права і домагатися прийняття тих рішень, які принесуть їм дохід. Вони скоріше схильні довіряти черговим обраним або призначеним чиновникам, які, на їхню думку, мають зробити все правильно. Коли ж призначенці не справляються, то так – тоді селяни готові проявляти активність, когось скидаючи і призначаючи нових людей.

Однак непродуктивність такої традиції для простих громадян вже доведена історією української політики, але ніхто не поспішає робити висновків із ситуації.

Вибуховий електорат замість стабільних власників

Яку ж картину ми отримаємо в аграрних регіонах, якщо агрореформ і далі блокуватимуть і всю землю заберуть у людей великі агрохолдинги через тіньові схеми? Замість тисяч і тисяч дрібних фермерських господарств в Україні утворяться 4–5 великих агрокомпаній, які зберуть основний масив землі.

Природно, що створивши таку олігополію, їм легко буде тримати зарплати на скромному рівні у всій галузі. А також нескінченно вимагати поступок з усіх питань від місцевої і центральної влади. Як це зазвичай буває – погрожуючи тим, що коли вони закриються або перенесуть кудись виробництво, то бідам і кризам не буде кінця.

Україна та її керівництво вже мають аналогічні проблеми в інших галузях. Так, великий-єдиний «Нафтогаз» не раз доводилося дотувати на великі суми з бюджету, оскільки він погрожував кризою всій країні. А металургам досі доводиться прощати жахливі наслідки в екології, токсичні відвали і хвостосховища, погрози залишити цілі міста без роботи.

Тому зрозуміло, що чим більше таких крупно-виробничих шантажистів з'явиться, тим гіршим буде становище їхніх працівників і тим більше будуть зв'язані руки в уряду, щоби проводити реформи або керувати економікою.

Адже й сьогодні вже не секрет – у тих сільгоспрайонах, де багато землі отримав якийсь один виробник, місцева влада просто зобов'язана під нього підлаштовуватися. У цьому сільгоспрайоні агробарон може виливати будь-які кількості отрути і помиїв у річки. Будувати ферми будь-якого рівня смороду просто посеред сіл і труїти жуків на полях майже будь-якими розчинами, не звертаючи уваги на бджіл, ягі здихають. Орати, палити і опилювати свої поля в будь-які способи і гнати каравани триразово перевантажених машин по розбитих сільських дорогах.

То це так поводяться латифундисти та їхні прикажчики на орендованій землі. Де вони ніби гості. А ви уявіть, що вони робитимуть, коли обдурюванням і хитрістю вони стануть на цій землі господарями?

biz.nv.ua