За два з половиною роки запровадження аграрних розписок в Україні цей механізм фінансування сільгоспвиробників уже встиг набути популярності, але ще не став звичним і широко вживаним. Між тим, у Бразилії, де він був започаткований 20 років тому, про нього знають практично всі фермери, значна частина з них активно ним користується.
Недавно Україну відвідав один із розробників цього інструменту кредитування аграріїв – консультант із запровадження аграрних розписок, партнер-директор компанії Agrosecurity, представник Палати з розвитку фінансування та страхування при Міністерстві сільського господарства Бразилії Фернандо ПІМЕНТЕУ. Він приїздив на запрошення Проекту IFC «Аграрні розписки в Україні», який фінансується Швейцарською Конфедерацією.
На переконання Фернандо Піментеу, вже невдовзі аграрні розписки стануть поширеною практикою фінансування українських сільгоспвиробників та допоможуть їм стабільно розвиватися. Про це він наголосив під час нашого інтерв’ю.

- Чому в Бразилії з’явилися аграрні розписки? Хто ініціював їхню розробку?
- У таких розвинених сільськогосподарських країнах як Канада, США, Китай, в європейських країнах основним джерелом кредитного ресурсу для сільськогосподарського виробника є банківська система. Бразилія була вимушена шукати альтернативні механізми.
Ми маємо різноманітне та потужне сільське господарство. Завдяки кліматичним умовам бразильські фермери можуть збирати по два -три врожаї на рік. В той же час в моїй країні неродючі ґрунти, які вимагають застосування значної кількості добрив. Такі умови господарювання передбачають значні фінансові вливання, а відсоткові ставки на банківські кредити залишаються високими.
Особливо складною ситуація стала в період економічної кризи, коли більшість банків припинили фінансувати сільське господарство, вони переключилися на будівництво та інші сектори економіки.
Наприкінці 80-х років близько 90% усіх кредитів аграріям надавав Bank de Brazil. У ньому значна частка належить уряду – понад 50%. Але вже на початку 90-х років він досяг ліміту свого кредитування. 1991-1993 років ми мали великий обсяг боргу між позичальниками та експортерами. Очевидною стала необхідність імплементувати нову правову базу щодо фінансової підтримки фермерів. Ініціативу виявив Bank de Brazil, саме за участі його фахівців розроблявся закон про аграрні розписки як альтернативний заставний інструмент.
У минулому в нас були векселі. Ми мали контракти купівлі-продажу. Це форми попередньої оплати за сільськогосподарську продукцію. Регулювання не було, форма була довільною. Аграрні розписки врегулювали попередню плату за сільськогосподарську продукцію, що вирощується.
Дія аграрних розписок поширилася на постачальників матеріально-технічних ресурсів. Їхні інвестиції також були надійно захищені.
Банківська система позитивно сприйняла таку новацію. Вона працює як із сільгоспвиробниками, так і з постачальниками матеріально-технічних ресурсів.

- Чому застава у вигляді майбутнього врожаю виявилася такою привабливою?
- Наші фермери можуть заставляти також власне обладнання, цей інструмент також існує. Однак тут може виникати питання з ліквідністю. Часто банк не знає, що робити з майном, яке забрали в рахунок погашення кредиту. Якщо ж йдеться про майбутню товарну продукцію, то її ліквідність набагато вища, її легше продати.
В Бразилії також є іпотека, фермер може заставити свою ферму, своє господарство. В Україні цього поки що зробити не можна. Тому для вас більш вигідним та актуальним є механізм застави майбутньої продукції.

- Чи одразу бразильські фермери повірили в можливості аграрних розписок?
- Спочатку вони поставилися до аграрних розписок з великою недовірою. Новий інструмент фінансування вимагав від них більшої дисципліни. До цього фермери могли укладати договори з трейдерами, як їм надумається, і вибудовувати стосунки, як заманеться. Після ухвалення закону про аграрні розписки цей процес став більш формалізованим. Договори за аграрними розписками мали сильне примусове забезпечення. Тому на початковому етапі сільгоспвиробники не дуже хотіли ними користуватися.
Сьогодні ми спостерігаємо зовсім іншу картину. Бразильські фермери дуже активно використовують аграрні розписки і розуміють, що це – запорука їхнього зростання. Приміром, сьогодні на території савани вирощуються величезні обсяги сільгосппродукції, і цього не сталося б без аграрних розписок. Вони забезпечують до 60% тамтешніх кредитних запозичень.

- А які загалом обсяги кредитування сільського господарства Бразилії забезпечують аграрні розписки?
- Я не маю офіційної інформації, але за тією, якою володію, можу сказати, що загальна сума кредитування сектору сягає приблизно 50-55 млрд. доларів. Із них 30-35 млрд. доларів залучаються за рахунок аграрних розписок.

- Чи легко бразильським фермерам оформити аграрні розписки?
- Думаю, що вперше це робити непросто. Але вдруге вже буде простіше, а втретє – і поготів.
Той, хто видає аграрну розписку, має відповідати певним кваліфікаційним вимогам. Це однаковою мірою стосується власників земельних ділянок та їх орендарів. Ми маємо розуміти, хто реально працює на землі і на яких підставах він на ній працює.
Необхідно розуміти потенціал земельної ділянки, потенціал виробника. Ми мусимо формувати достовірні прогнози. А також знати, кому сільгоспвиробник заборгував і скільки.
Один виробник може надавати гарантії щодо іншого виробника. Для цього він використовує власні активи.

- При роботі з аграрними розписками передбачені моніторингові дослідження. Як вони здійснюються?
- У Бразилії існує багато способів проводити моніторингові дослідження. Кредитори можуть виїхати на поля і подивитися, що на них відбувається, що там засіяно, якими є очікування щодо майбутнього врожаю. Є компанії, які забезпечують цей моніторинг на запит великих компаній-кредиторів. Наприклад, на замовлення банків, які зазвичай перебувають на великій відстані від позичальника. Моніторять великих виробників. Малих моніторять хіба що за допомогою супутникового обладнання. Інакше витрати на моніторинг будуть завеликими і не виправдають себе.

- У яких секторах вашої аграрної економіки переважно використовують аграрні розписки?
- Насамперед, у таких секторах, як вирощування сої, кави, бавовни, кукурудзи і сахарної тростини.

- Як і в Україні, в Бразилії є товарні та фінансові аграрні розписки. Яким із них надають перевагу ваші фермери?
- До 2004 року у нас використовувалися товарні аграрні розписки, які передбачали товарну заставу. Банки спонукали законодавців розробити фінансовий варіант аграрної розписки.
Який вид обирають фермери – це залежить від регіону та від культури виробництва, а також від сільськогосподарської культури, що вирощується. Бо серед виробників кави фінансові аграрні розписки користуються більшою популярністю. А на ринку сої – товарні аграрні розписки.

- У Бразилії також працює інструмент експортних аграрних розписок. Що це таке?
- Йдеться про торгове фінансування. Експортер отримує його і за рахунок цих коштів може кредитувати виробника, оплатити наперед продукцію, котру той вирощує.

- З певного часу аграрні розписки у вашій країні почали перетворюватися на цінні папери та виходити на фондовий ринок. Що це дає?
- Справді, ця дебіторська заборгованість може формуватися у певний пакет і продаватися на фондовому ринку у вигляді цінних паперів. Вигода від таких деривативів – вони не оподатковуються податком на прибуток. Таким чином, можна збільшувати обсяг фінансування: інвестори купують ці цінні папери, а гроші потому спрямовуються у сільськогосподарське виробництво.

- Чи часто трапляється, що фермер у Бразилії не виконує своїх зобов’язань за аграрною розпискою?
- У нас цей показник нижче 0,5% в залежності від погодних умов. Проте я називаю середній показник.

- Складається враження, що аграрні розписки в Бразилії працюють практично без проблем. Чи це справді так?
- Звичайно, ми маємо виклики. Це ф’ючерсне ціноутворення, коли йдеться про сою, каву, пшеницю, вовну та цукрову тростину. Ці культури є провідними в аграрній галузі Бразилії.
На відміну від України, де є загальнонаціональний Реєстр аграрних розписок, ми не маємо такої центральної бази даних. Коли аграрні розписки запроваджувалися 20 років тому, у нас іще не було відповідних інформаційних технологій. Тому закон про аграрні розписки передбачав, що їх мають реєструвати нотаріуси. Нотаріусів по всій Бразилії тоді було тисячі.
Відповідний документообіг у нас відбувається не в електронному вигляді, ми досі залежимо від пошти. Трапляється, лист від фермера може 5 днів йти до штаб-квартири компанії чи банку.
Зараз уже робиться спроба об’єднати торгове фінансування та комерційне кредитування в єдину систему.
Ми мусимо поліпшити чинний закон про аграрні розписки і зобов’язати реєструвати всі транзакції за ними в цифровому форматі в центральному банку даних, а не в нотаріуса. Це дуже складна правова зміна. Наша проблема в тому, що нотаріуси мають дуже потужне лобі і така зміна їм не подобається. Ми мусимо подолати їх опір.
Бразилія планує збільшити виробництво сої та кукурудзи на 25-30% до 2025 року. Єдиний шлях досягти цієї мети – це поліпшувати схеми аграрних розписок.

- Як ви оцінюєте перспективи впровадження аграрних розписок в Україні?
- В Бразилії щорічно видаються тисячі розписок. В Україні поки що загалом було укладено трохи більше 100 аграрних розписок. Тому можна сказати, що у вас ще довгий шлях попереду. Але поступово, роки через 2-3, ми говоритимемо про ваші результати в тризначних цифрах. Це цілком реально.
Головне – більше розповідати фермерам і надавачам матеріально-технічних та фінансових ресурсів про цей фінансовий інструмент. Необхідно частіше зустрічатися з виробниками, з трейдерами, з дистриб’юторами. Згаданий інструмент побудований на багатьох ланках, тож кожній із них треба пояснювати , які вигоди є у цієї схеми, що йдеться про тривале співробітництво і що воно зрештою принесе вигоду всім.

Микола ЛУГОВИЙ,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»