Інжир – проста у вирощуванні рослина. Її успішно культивує багато українських садівників. Проте, щоб досягти успіху в цій справі, необхідно знати особливості агротехніки вирощування цієї культури. Про це повідомляє techhorticulture, пише agronews.ua.

Про них розповість далі Віктор КОВАЛЮК, власник одного з найбільших розсадників інжиру на Херсонщині.

До того, як почати вирощувати інжир, родина Ковалюків займалась овочівництвом. Віктор та його дружина вирощує розсаду, продавали її і врожай. Із часом подружжю стало все важче працювати з вибагливими одноріч-ними культурами, тому вирішили знайти власну вільну нішу в садівництві.

“Головним критерієм вибору рослин для нас став той факт, щоб ми могли працювати на землі менше часу. Адже вік бере своє, – розповідає Віктор Ковалюк. – Якось моя дружина їздила в Ізраїль і привезла звідти саджанці цитрусових та інших культур. Серед них був інжир. Тоді я нічого не знав про цю культуру. Довелося шукати інформацію в інтернеті, вчитись. Спочатку ми вирощували інжир у хаті, потім висадили його у відкритий ґрунт і навіть зібрали перші плоди. Але їхній смак тоді нас не вразив узагалі.. Тепер маю свою вивірену технологію. Вирощуємо 45 сортів інжиру”.

На 50 сотках землі у Скадовському районі росте 1000 саджанців унікального кущоподібного дерева. Багато людей переконані, що вирощування інжиру у відкритому ґрунті – досить складне заняття, але це не зовсім так. Клімат півдня України прекрасно підходить для теплолюбної рослини. Втім, окремі сорти інжиру можуть переносити морози до -15…-17 градусів.

“Головне у вирощуванні інжиру – тепло, – наголошує садівник. – Аби ягоди достигли, необхідно набрати суму середньодобових температур вище від 3000 градусів С. Розрізняють три типи інжиру: адріатичний (самозапильний), смирненський і Сан-Педро. На жаль, у наших широтах такі оси, які б запилювали всі різновиди інжиру, не живуть через холодний клімат. Тож варто обирати для вирощування сорти інжиру саме адріатичного типу. Це самоплідні сорти, які дають хороший урожай без запилення. Наприклад, до таких сортів належать Брунсвік, Кадота, Далматський. Із кожним роком кора інжиру стає міцнішою, і рослина витримує більші морози”.

Перший врожай інжиру називається бреби. Такі плоди більші й достигають наприкінці червня – на початку липня. Їх збирають на пагонах другого року. Основний же урожай – другий. Його називають фіги.

Аби отримати хороший урожай, у господарстві Ковалюків увесь інжир на зиму зрізають до штамба. Далі на землю виставляють дуги та вкривають рослини агроволокном, складеним у 3–4 шари. З настанням весни міжряддя фрезують, гряди сапують і вкривають рослини плівкою ще раз, але в один шар, щоб назбирати необхідну кількість тепла.

Віктор Ковалюк зазначає, що інжир – непримхлива рослина. Він може рости в будь-якому ґрунті з мінімальним поливом. А головне – плоди з цієї культури органічно чисті й безпечні, адже притаманні нашому регіону шкідники не атакують інжир.

Збирати плоди інжиру в господарстві починають з кінця серпня й до перших осінніх заморозків. Збувають його на оптових ринках. Але отримати прибуток можна не лише з плодів.

“Залежно від сорту, плоди інжиру можуть важити від 20 до 300 грамів. Середня вага однієї ягоди – 50–100 грамів, – констатує Віктор Ковалюк. – Кожен сорт має різну лежкість. Найкраще зберігається сорт Брунсвік – до 5 днів. Плоди інжиру дозрівають нерівномірно. Стиглість визначають за м’якістю плодів та їхнім забарвленням. У стиглої фіги в місці відриву від гілки не виділяється молочний сік. Перетримувати плоди на гілці не варто, бо вони швидко псуються”.

Віктор Ковалюк переконаний, що, знаючи особливості агротехніки культури, виростити свій інжир під силу кожному господарю.

Инф. agronews.ua