Колись легка промисловість посідала значне місце в економіці України. На жаль, ті часи вже далеко... Нині легка промисловість потерпає від багатьох проблем, і чи не найгостріші з них спричинені змінами до бюджету 2005 року, ухваленими в березні.

Один з наслідків тих змін — запровадження авальованих векселів при розмитненні сировини і матеріалів, що змушує підприємства сплачувати банкам за користування векселем. Крім того, це ускладнило й здоило оформлення митних процедур. Справляння ПДВ з переробки давальницької сировини теж пригнічує виробництво. Через високий рівень ПДВ на імпортовану сировину, діяльність підприємств стає недоцільною, оскільки їх рентабельність і без того мінімальна — 0,5—1%. Наслідком цього стали серйозні штрафи, розірвання договорів з іноземними партнерами, мало не втрата європейського та американського ринків. Якщо зти, що майже 80% українських підприємств та більше 100 тисяч робітників причетні до виробництва з давальницькою сировиною, зрозумілі соціальні наслідки. Не меншим ударом по експортно-орієнтованих підприємствах було укріплення гривні. За оцінками експертів галузі, зниження курсу валюти призвело до зниження доходу підприємств при виконанні контрактів на давальницьку переробку сировини на 10—11%. А якщо врахувати зростання цін на транспорт, паливо та інші складові виробництва, то рентабельність у легкій промисловості знизилась на 8—10% і після виконання укладених у 2005 році договорів прибуткові підприємства стають збитковими.

Нинішня система оподаткування вартості обладнання (ПДВ та мито), що імпортується, блокує ініціативу інвесторів по технічному переоснащенню виробництва. Наприклад, у Китаї, Пакистані, Індії, Туреччині діє система державних дотацій на технічне переоснащення текстильної промисловості (дотації складають від 70 до 100% вартості встановлюваного обладнання). Навіть Росія скасувала ввізне мито і ПДВ на технологічне обладнання для текстильників.

Одночасно на поставки готових виробів в Україну діють преференції для країн-експортерів продукції легкої промисловості відповідно до двохсторонніх міждержавних угод про вільну торгівлю.

Ввізне мито на товари легкої промисловості знижено до мінімуму. Середня ставка ввізного мита в країнах ЄС на текстильну продукцію — 9%, а в Україні — 5,5%. Мінімальна митна вартість (індикатори ризику) при імпорті товару у десятки разів нижча реальних цін виробників. Крім того, у переліку товарів виділена продукція з Китаю, на яку ще у 2–3 рази занижені індикатори ризику.

З кожним роком в Україні зменшується заготівля шкіряної сировини, а експорт її дедалі зростає. Близько 98% шкірсировини експортується в Молдову у відповідності з Угодою про вільну торгівлю без сплати ввізного мита. Вже третій рік уряд не ухвалює рішення вилучити шкіряну сировину з угоди з Молдовою. Зволікання з цим завдає збитків державному бюджету понад 300 млн. грн. на рік.

Виробничі потужності вітчизняних шкіряних заводів завантажені лише на 30-40%, і виробники шкіряних товарів і взуття змушені закуповувати сировину в інших країнах. В 2004 році в Україні вироблено лише 20 мільйонів пар взуття, або 0,4 пари на одного жителя, при нормі споживання 5–6 пар. В поточному році ситуація ще погіршилась, і за січень-липень обсяги виробництва взуття знизилися і склали 88% до відповідного періоду минулого року.

Ще одна суттєва проблема — контрабанда.

Одеський 7-ий кілометр, Барабашівський ринок, Хмельницький ринок — основні шляхи текстильної контрабанди. За деякими даними, ринок текстилю в Україні оцінюється в $3,8 млрд. на рік, а вся промисловість поставляє на внутрішній ринок продукції на $200 млн. Доходи державного бюджету від легкої промисловості знизились до 0,4% (в 1990 році ці доходи становили 11%).

Податки для легкої промисловості занадто обтяжливі; до того ж, одночасно діють дві системи оподаткування. Одна передбачає оподаткування суб’єктів господарської діяльності, які є платниками ПДВ та податків на прибуток на загальних підставах. Інша — система єдиного податку, недосконалість якої дозволяє ухилятися від податків, що створює нерівні умови.

Головна проблема легкої промисловості у тому, що на ринку її виробів надто багато суб’єктів підприємницької діяльності, які фактично не сплачують податків та продають контрабандні товари.

Аналіз ситуації в легкій промисловості свідчить, що сьогодні темпи зростання виробництва у ній є найнижчими за останні 5 років. За липень 2005 року порівняно з червнем вони знизилися — на 2%. У той же час імпорт товарів збільшився у 1,6 рази. Лише з Китаю надійшло біля 50% готових текстильних виробів та 80% взуття. Чисельність працюючих на підприємствах легкої промисловості з року в рік зменшується і порівняно з 2000 роком скоротилась майже у 2 рази.

Як бачимо, вітчизняний товаровиробник не спроможний витримати концію, і Україна, як і країни ЄС, можє фактично втратити цю надважливу галузь.

Довідка: Легка промисловість України має 17 підгалузей, налічує біля 3 тисяч підприємств, з них понад 800 великих і середніх. На даний час в легкій промисловості працює 146 тисяч осіб. Це становить 4,3% працюючих у промисловості України. Середня зарплатня у галузі — 544 грн.

кореспондент

(e-news)