Бурякоцукрова галузь підводить підсумки виробничого сезону 2016 року. У порівнянні з попереднім його можна назвати успішним. Зібрано 13,66 млн т цукрових буряків, вироблено 2,008 млн т солодкого продукту, що на 40% більше, ніж 2015-го року. Експортовано рекордні обсяги продукції — майже 470 тис. тонн. В середовищі цукровиків панує ейфорія. Адже кон’юнктура світового ринку цукру вказує на те, що ще принаймні рік ціни на цукор зростатимуть через спад виробництва у Бразилії та Індії. Низка вертикально інтегрованих компаній заявили про збільшення посівних площ під цукровими буряками та розширення виробництва. Зокрема «Радехівський цукор розпочав  процес приєднання шести заводів у Тернопільській області, які раніше належали агрохолдингу «Мрія». Масштабні плани щодо трикратного збільшення своїх потужностей протягом найближчих років виношує «Ukrainian Sugar Company». Якщо вивести середній показник спадів та ривків у рослинницькому цеху галузі протягом останніх семи років, то можна припустити, що посівні площі під плантаціями цукристих  в цьому сезоні можуть розширитися на 30- 60 тисяч га, а за особливо сприятливих обставин і на 100 тисяч га і становитимуть відповідно 320 -390 тис га.
Дорогий цукор – лише у мишоловці
Проте хотілося б застерегти цукровиків від нерозважливості та не кидатися стрімголов на цукерочку, яку пропонує світовий ринок, котрий, як відомо, є дуже вередливою і непостійною субстанцією. Оскільки спади виробництва в країнах-експортерах цукру чергуються з піднесеннями і навпаки. Принаймні треба взяти до уваги динаміку розвитку вітчизняного цукровиробництва, яке теж нагадує американські гірки: то вниз, то вгору. Протягом останніх п’ятнадцяти років ці коливання траплялися з такою чіткою періодичністю, що український цукровий ринок можна назвати найбільш передбачуваним у світі. Наприклад після двох успішних років 2011 та 2012 років, коли було відповідно вироблено 2,3 та 2,1 млн тонн цукру, був провальний сезон – 1 млн. 212 тис. У 2014-му чергове піднесення – 2 млн. 84 тисячі тонн, у 2015-му галузь знову зірвалася в штопор – 1 млн. 466 тисяч тонн. Нинішній рік, вочевидь, буде теж успішним. А наступний? Хтозна. Більше всього, що на бурякоцукровий комплекс у 2018-му чекає чергова криза. Нагадаємо, що під час цієї шарпанини кількість заводів зменшилася з 192 до 42, виробництво цукру впало з п’яти млн до двох млн тонн. Досить поширеною є думка про те, що така кількість заводів Україні не потрібна, тим паче, що більшість із них працювала на допотопному обладнанні часів Терещенка. Мовляв, споживчу потребу країни солодкому продукті, яка становить 1,5-1,6 млн тонн, цілком можуть забезпечити 30-40 сучасних заводів. І справді ефективність галузі за останні роки різко зросла. Зверніть увагу: якщо 2012 року було посіяно 460 тисяч га буряків, 64 підприємства виробили 2,1 млн тонн цукру, то у 2016-му з 270 тисяч га цукрових буряків та 42 підприємствами галузь виробила таку ж кількість продукції. Цих показників досягнуто за рахунок підвищення врожайності, цукристості та виходу цукру.
Але окрім харчового є ще загальноекономічний та соціальний аспекти цієї проблеми. Оскільки один завод дає роботу в середньому трьом тисячам робітників та аграріїв, то неважко підрахувати, що закриття 150 підприємств призвело до скорочення 450 тисяч робочих місць. Щороку місцеві та державний бюджети не дораховуються близько 20 млрд гривень. Тобто, за великим рахунком, за кожне підприємство треба було поборотися. Та от питання: куди подіти величезну цукрову гору, в той час, як експорт продукції катастрофічно упав?
Операція «диверсифікація»
По-перше, заборонити імпорт цукрозамінників, про що просять в уряду цукровики вже близько двадцять років. Уявіть собі, на сьогодні в Україну імпортується близько 30 тисяч тонн цієї хімії, яка еквівалентна 400 тисячам тонн бурякового цукру. Та головний захід, який міг би врятувати галузь – диверсифікація виробництва. У Європі це завдання вирішили додавши у перелік товарів цукрозаводів біоетанол, який став своєрідним рятувальним кругом від спадів і злетів. У Франції, приміром, виробництво біоетанолу і цукру поєднується в межах одного заводу. Спеціальне обладнання забезпечує вихід цукру з коренеплодів на рівні 9%, а решта потрапляє до так званої «зеленої патоки», яка забезпечує високий вихід біопалива. Окрім цукру й біоетанолу, завдяки цій технології виробляють біогаз, шрот, сухий жом, який йде на корм худобі. Тобто рентабельність виробництва дуже висока. Протягом майже десятирічної практики застосування таких комплексних технологій, Франція довела обсяги біоетанолу до 3 млрд. літрів на рік, що дало змогу замінити цим паливом понад 7% нафтових енергоносіїв.
— Буряки або меляса, як сировина для біоетанолу має низку економічних і навіть політичних переваг над кукурудзою, пшеницею та іншими продуктами, — пояснює кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Національної академії аграрних наук України Андрій Доронін. — По-перше, собівартість виробництва біопалива з меляси на 15-20 відсотків нижча відповідного показника, що стосується найближчого конкурента – кукурудзи. По-друге, виробництво альтернативних джерел енергії із зерна зазнає сьогодні шаленої критики з боку громадськості через загрозу продовольчій безпеці, адже ці продукти можна використати для виробництва харчів. Тим часом продукування біоетанолу – це і засіб стабілізації галузі: заводи переключаються на його виробництво, коли очікується перевиробництво цукру, і діють навпаки, коли загрожує дефіцит цього продукту, і водночас джерело альтернативної енергії. Уявіть собі скільки можна було б урятувати цукрозаводів, якби система етанольно-цукрового виробництва була налагоджена в Україні. Сьогодні в Україні активізувалися лобісти «кукурудзяного» напрямку альтернативної енергетики, але це, як на мене, шлях у глухий кут, бо світова спільнота може в будь-який час обмежити виробництво цього біоетанолу із збіжжя, — вважає науковець.
Про необхідність диверсифікації шляхом освоєння виробництва біоетанолу заявив нещодавно і голова національної асоціації «Укрцукор» Андрій Дикун. Він вважає, що без такого кроку перспективи галузі досить туманні.
Поховали ідею під горами паперу
Проте виникає дві проблеми: створити підвищений попит на біоетанол на внутрішньому ринку та організувати виробництво цього продукту на цукрових заводах. Для розв’язання обох потрібна відповідна державна політика. Ухвалених законів, програм, постанов не бракує, проте політики досі немає. Зокрема Кабмін у березні 2006-го затвердив «Енергетичну стратегію до 2030 року», у 2009 році схвалив концепцію Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива, низку законів. Проте, як, зазначив правознавець Євген Голомозий, усі акти страждають на типові хвороби: суперечливість, декларативність, наявність зайвих і невдалих дефініцій.
Вінцем біоенергетичної паперотворчості став закон «Про внесення змін до деяких законів щодо використання та виробництва моторних палив із вмістом біокомпонентів» №4970-VI від 19 червня 2012 року, згідно з яким із 1 січня 2014 року запроваджувалася норма про обов’язкове додавання в автомобільні бензини 5% біоетанолу. Виробники цього продукту святкували перемогу, і з’ясувалося, передчасно, бо вона виявилася пірровою, яка фактично надовго запалила червоне світло перед біоетанолом. Новацію так ніхто і не скасував, незважаючи на те, що в кінці 2013 року з’явилися два відповідних законопроекти, але вона так і не вступила в дію. Її оператори ринку і виробники нафтопродуктів просто проігнорували…
Як зауважив тоді відомий експерт енергетичної сфери Сергій Куюн, ця норма не може працювати, тому що ні технічно, ні нормативно ринок не готовий до цього. І досі не було ухвалено жодного підзаконного акту із численного переліку, який формує механізм впровадження новації. Тож досі незрозуміло, як, де, з чого виробляти сумішеві бензини, як стягувати з них податки. У Польщі йшли до реалізації подібного закону 15 років, розроблялися технології, створювалася інфраструктура, проводилися випробування, формувалася виробнича база і так далі. А тому виникло багато технічних і правових колізій. Наприклад, який бензин має бути базою для змішування? Скажімо, завозимо імпортний бензин, якого у нас на ринку 75%, додаємо туди біоетанол, але це все одно, що до БМВ чи Мерседеса, прикрутити колеса від «Запорожця», машина буде їхати, але погано і недовго. Якщо у високоякісний стандартний бензин додати 5% біоетанолу, то одразу «попливуть» ключові параметри бензину — октанове число, вміст кисню, бензолу, фракційний склад і тд. А щоб одержати суміш потрібної якості, треба спеціальний технологічний бензин, умовно кажучи з числом 91 чи 92. Окрім цього потрібно мати технології змішування, зберігання. Навіть якщо ви якось змішали бензин і біоетанол, то не зможете його продати, бо готовий продукт не відповідатиме поточним стандартам якості палива, тобто ваш бізнес буде протизаконним. Отже, треба розробити і затвердити такий стандарт.
Новий виток законотворчості
Восени 2016 року законотворчість у біопаливній сфері розпочала новий виток. Держенергоефективності розробило Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку сфери виробництва рідких біологічних видів палива», який повертається до тематики обов’язкового додавання біодобавок в моторне паливо. Реалізація документу дасть змогу виконати Міжнародні зобов’язання України щодо частки енергії  відновлюваних джерел у валовому кінцевому обсязі споживання енергії на транспорті у 2020 році не менше 10 % та досягти високого рівня сталості біопалива, стверджують автори законопроекту.  Згідно зі змінами, до Закону України «Про альтернативні види палива», частка біоетанолу від загального обсягу продажу бензинів в перерахунку на енергетичний вміст біоетанолу має становити:
з 1 липня 2018 року — не менш як 3,4 відсотка (енергетичних);
з 1 липня 2019 року — не менш як 6,9 відсотка (енергетичних);
Розробники цього проекту виходять із того, що річний технічно-досяжний енергетичний потенціал виробництва рідкого біопалива в Україні, без врахування можливостей цукрозаводів, є еквівалентним одному млн т н.е.
«В цьому документі йдеться про імплементацію європейських директив щодо використання відновлюваних енергоресурсів в балансі країни, при чому ти можеш додавати, як в кожен літр, так виробляти цей продукт із підвищеним вмістом біокомпонентів, маєш змогу також робити бленди Е-85, коли в паливі може бути навіть не 5%, а 80% спирту, — пояснює Сергій Куюн. — Принцип такий: торгуюча компанія, повинна обов’язково використовувати встановлений відсоток біокомпонентів в загальному обсязі своїх продажів. Агентство Держенергоефективності пропонує себе в ролі агента, який буде відслідковувати, як виконується ця норма. Законопроект також пропонує систему санкцій за невиконання його норм. В ньому є прогресивні речі, які рухають біоенергетичну справу вперед, але залишилася і стара проблематика, коли не враховується особливості ринку України його імпортозалежність. Тобто на папері все виглядає більш-менш добре, але як тільки починаємо це моделювати на практиці, одразу виникає маса питань, які стосуються і оподаткування продукту і його обліку і контролю якості, і так далі»…
Висновок. Використання біоетанолу в Україні неминуче. В моторне паливо буде додаватися, або український або ж імпортний біоетанол. Цей продукт може  вироблятися із зерна або з меляси. Все залежатиме від того, кому належатиме ініціатива в цьому процесі – зерновикам чи цукровикам. В останніх ще є шанси втримати її у своїх руках. Але якщо цього не станеться, на галузі можна ставити хрест. Такий варіант не потрібен ні державі, ні самим цукроварам.

infoindustria.com.ua