Україна вже звикла до того, що перед виборами звідкись народжуються маргінальні організації, мета яких полягає в конкретному «мочилові» конкретних політиків під гаслом боротьби з корупцією. Загалом, спосіб політборотьби досить поширений. Але коли «боротися з корупцією» наймають відвертих клоунів, на це варто дивитися…

– Для нас немає священних корів. Нам байдуже, чи при владі сьогодні людина, що вчора скоювала корупційні правопорушення, чи вона позиціонує себе як опозиціонер! – розпочав прес-конференцію «Юлія Тимошенко – спільниця Павла Лазаренка» голова такої собі фундації «Антикорупційний комітет «МЕЖА» Тарас Клименко. І, певно, для того, щоб усі зрозуміли чесність і об‘єктивність комітету, одразу пояснив, що попередня прес-конференція, що відбулася 20 днів тому, також стосувалася Юлії Тимошенко.

Звісно, будь-якій жінці приємно кожних 20 днів чути, що вона не корова, а тим паче, якщо для доведення цього очевидного компліменту створюється ціла організація. Адже крім цих двох антитимошенківських прес-конференцій, «Межа» поки що нічим не засвітилася. А от голова її, пан Клименко, – вже знаний «антикорупціонер». Цей діяч іще за часів Кучми працював заввідділом в «Антикорупційному і», очолюваному нардепом Геннадієм Самовим (фракція «Регіонів», № 29 списку «ЗаЄди»), а створював цю організацію пан Азаров. Як уміють боротися з корупцією Нікалай Янавіч, усім відомо.

– Минулого разу ми поставили Юлії Володимирівні низку запитань щодо її візиту до російської прокуратури! – грізно промовив маргінал Клименко і почав перераховувати ці стверджувальні «питання», в яких Тимошенко закидалося все – від псування власним розшуком іміджу України до державної зради. Найоригінальнішим із них було «Чи вважаєте Ви себе законослухнянкою?», щоправда, цей термін Клименко розшифрував, пояснивши, що це означає «законослухняна громадянка». – Але минуло 20 днів, а Тимошенко так і не відповіла нам! – викрив обвинувачувач лідерку БЮТ.

Журналісти в конференц-залі перезирнулися: хто такий цей Клименко, щоби приватна особа відповідала на його образливі запити?

Продемонструвавши всю чорну сутність Юлії Володимирівни, пан Тарас перейшов до головної частини балету, заодно розкривши мету ще одного свого проекту:

– Як ви знаєте, ми започаткували проект «Біла книга», в якому б фіксувалися факти порушень прав людини і корупції. Нам уже надійшло дуже-дуже багато звернень. І в одному з них, анонімному, містився пакет копій документів. Ми не можемо стверджувати про їх достовірність, тому закликаємо фігурантів підтвердити їх або спростувати.

Клименко поправив на носі окуляри й показав журналістам здалеку аркушик із дрібненькими літерками:

– Ви всі бачите тут реквізити суду Сан-Франциско! – преса примружилася, та побачити з такої відстані щось було годі. – Ось у цьому документі стверджується, що прокуратура вимагає свідчень Юлії Тимошенко як спільниці Павла Лазаренка! Отже, Юлію Володимирівну влада США вважає злочинницею. І я ще раз повторюю, що ми не стверджуємо про достовірність цих документів!

Мантру про «невпевненість у достовірності» Клименко повторював кожні дві хвилини своєї прес-конференції. Пресу це дістало, і вона поцікавилася, навіщо ж було скликати прес-конференцію.

– Ми дуже довго сумнівалися, але зрозуміли, що мовчати не можна! Адже, якщо ці документи все-таки достовірні, то, хоч Тимошенко й не була звинувачена як спільник, уряд надав достатньо доказів, що вона винна!

Видатному борцю з корупцією навіть не спало на думку, що якщо суд послав прокуратуру з її доказами за цілком конкретною адресою, то «доказів» усе-таки було надано недостатньо. Суд Сан-Франциско все-таки не такий уже й Печерський, щоби звинувачувати людину за сумнівними матеріалами, які прокуратура американська отримала від ГПУ Геннадія Васильєва (датовано цей документ лютим 2004 року). Отже, якщо цей «таємничий документ» достовірний, то це означає, що суд (єдина інстанція, яка може вирішувати подібні речі) уже півтора роки як встановив: Тимошенко спільницею Лазаренка не є. Але українські маргінали розуміють юстицію по-своєму.

«Слухай, я собі не уявляю, як із цієї лажі можна зробити сюжет! – зашепотіла колега з «5 каналу», який любов‘ю до Тимошенко завдяки своєму господареві не вирізняється. – Це ж просто бездоказове й тупе «мочилово»! Це ж навіть під псевдонімом не поставиш».

– Пане Тарасе, а чи правда, що Вашу прес-конференцію проспонсорував славетний антикорупціонер Віктор Михайлович Пінчук? – пролунало запитання з залу, і в другому відділенні спектаклю запахло справжнім цирком.

– Ні, нас спонсорує бізнес, серйозні люди, та й ми люди не бідні. Але це не Пінчук. Я цього пана не знаю. І бачив лише по телевізору! – дещо розгублено забелькотів герой.

– А скільки коштує машина, яку Вам подарував «Інтерпайп»? – спитав інший журналіст.

– У мене лише одна машина, на якій я сюди й приїхав. Це жигулі, «шестьорка», їй уже 24 роки, – поскаржився «не бідний» антикорупціонер. Сказав він це надто швидко, вочевидь – перше, що спало на думку. І, певно, пошкодував. Адже за кілька хвилин після чергового запитання про автомобіль від Пінчука з‘ясувалося, що «за врємя путі сабака магла падрасті»…

– Я вже казав, що є в мене машина – «Фольксваген Пасат». І йому вже 10 років… – пояснив Клименко й затнувся, зрозумівши, куди вляпався. – Та ні, «шестьорка» – це машина мого знайомого, який мене підвіз… Я це мав на увазі!

Нареготавшися, преса врешті припинила питати борця з корупцією про машину – бо хтозна, раптом ці «жигулі-фольксваген» іще й на КамАЗ перетворяться… А от Пінчук журналістів цікавив, і то дуже. Клименко затято клявся й божився, що Віктор Михайлович не є ні спонсором «Межі», ні ом експертної ради. До речі, рада ця, куди входять відомий правозахисник Семен Глузман, заступник голови ЦВК Микола Мельник та інші, про рішення Клименка провести клоунську прес-конференцію нічого не знає. Лідер організації сам зізнався, що підставив своїх колег: «поговорив із кількома ами, і ті мене підтримали».

Питання, чому він не перевірив документи у простий спосіб (звернутися до суду Сан-Франциско, адже на паперах «вказано реквізити суду»), Клименко відмів – не було часу, адже треба було скликати прес-конференцію, щоб «повідомити суспільству про злочин». У чому полягав «злочин», борець із корупцією не відповів – мабуть, малося на увазі рішення суду, який із доблесним Клименком не згоден. Зате хтось із журналістів передав до столу Тараса папірець із написом: «Пінчук – злочинець. Прохання, не гаючи часу на підтвердження достовірності цієї інформації, оприлюднити її на найближчій прес-конференції». Клименко, отримавши цей «сенсаційний та ексклюзивний документ», гнівно зблиснув окулярами і сховав його…

Дещо пізніше про Пінчука було поставлено й конкретне запитання: чи став би пан Клименко оприлюднювати подібні документи про Віктора Михайловича? Замість Клименка подав голос його заступник Андрій Сафоненко, який сидів мовчки майже всю прес-конференцію (мабуть, було соромно):

– Звичайно б, оприлюднили. Якщо якась інформація буде підтверджена відповідними достовірними документами, то одразу…

Зал знову зайшовся сміхом. На Тараса Клименка страшно було дивитися – регіт преси, певно, відлунювався в його голові ревом священних корів...