Відповідають: Максим Лазебник, Денис Богуш, Людмила Блищик, Олексій Шерстобоєв, Анна Архіпова, Сергій Квіт, Віктор Шлінчак, Олег Медведєв.

- Думаю, активизируются разного рода интернет-ресурсы. Но не каждый избиратель является одновременно хорошим интернет-пользователем. Поэтому будут пущены в ход все возможные для рекламы пути, в том числе и телевидение. Я думаю, что ярко выраженных идеологических агитаций не будет, т.к. практически все политики в своих программах обещают только хорошее. Это касается всех стран вообще и Украины в частности. То есть, все политики заявляют о том, что хотят, чтобы народ жил богато и счастливо, и убеждают нас, что именно они, а не кто-то другой, способны осуществить перемены к лучшему.

А что касается основных акцентов, то мне кажется, что партии будут делать их больше на своих лидерах, чем на конкретных программах. Ведь люди испытывают большее доверие к знакомым персонам. Даже если брать в пример президентские выборы, то становится ясно, что люди отдавали свои голоса конкретным кандидатурам и выбирали между Ющенко и Януковичем, а не между их программами.

В рекламе есть несколько этапов. Представим, что мы делаем рекламу. Сначала мы запускаем бренд, заботимся о том, чтобы у него появилась узнаваемость, другими словами - бренд-иворнес. Люди должны вначале узнать о том, что существует такая партия, как, например, «Рух» Бойко. И в этом случае прямая реклама оказывает очень сильное влияние.

Далее определенную роль начнет ать технология лояльности. Как это достигается? В рекламе продуктов есть много раз опробованный, безошибочный путь. Например, вам дают попробовать кефир под название «Счастье», после этого вам предлагают три кефира по цене двух, затем поздравляют вас с Новым годом от имени этого кефира. То есть, пытаются приручить вас к данному продукту. Но сначала, повторюсь, вы должны этот кефир узнать, и вкус этого кефира должен понравиться. Потом мы заботимся о том, чтобы потребитель был лоялен к нашему бренду, то есть, о возникновении бренд-преферента.

В политической рекламе действует тот же принцип – сделать узнаваемым, затем приручить, вызвать лояльность. Прямая реклама направлена на то, чтобы создавать узнаваемость в связи с каким-либо ощущением. Но чтобы вызвать у человека лояльность к определенной персоне, мало показать ему ее лицо 33 раза. Избиратель должен четко разделять лозунг «С нами Бог и Россия» или умиляться при виде фотографий гайдамаков, испытывая чувство лояльности…

Из просмотренных политических реклам я мог бы выделить рекламу партия Литвина – «Мы». Мне кажется, она достаточно грамотно сделана и создает настроение. Видел также рекламу Богословской с приемами персонификации. Там действует достаточно простая формула: она показывает себя, свое открытое лицо, источает уверенность. После этого говорит что-то по принципу: «Мы обязательно это сделаем». По этому же принципу действуют, практически, все политики. На узнаваемость это имеет влияние. Но, опираясь на одну только рекламу, люди не станут голосовать за «Віче України». Для возникновения лояльности этого мало. Она воспитывается другими вещами. Это некая пирамидка, на основании которой вы должны что-то узнать. Потом вас должны промотивировать на совершение какого-то действия. И в заключение – оставить в своих объятиях. Если, скажем, говорить о той же Богословской, то лояльность она воспитывает другими способами. Например - проведением джазовых фестивалей в Коктебеле. Этим она располагает к себе аудиторию.

- Я думаю, что главной тенденцией будет реклама личности. Так как три блока – Тимошенко, Ющенко и Януковича – это лидерские блоки. А относительно идеологии и популизма трудно сказать, т.к. вопрос идеологии нельзя назвать очень явным. Но, популизма, я думаю, по количеству будет уже меньше, чем было на президентских выборах. Так будет потому, что общество уже устало от популизма. Но это не означает, что его не будет совсем. В том или ином процентном соотношении, но он все равно будет присутствовать в любой рекламе.

Также некоторые кандидаты могут представить планы развития страны. Могут быть использованы субъективные методы, как у Богословской. У нее также использованы гипнотические методы. Но я не нахожу этот метод удачным. Потому что после многоразового просмотра эта реклама начинает раздражать зрителя.

Говоря о главных отличиях политической рекламы этих выборов от политической рекламы президентских выборов, я бы выделил следующие: во-первых, не будет цензуры СМИ, во-вторых, не будет идей, раскалывающих страну. То есть, реклама обещает быть более безопасной для общества.

- Мабуть, кожна партія, яка буде йти на вибори, використовуватиме якісь свої ходи. А щодо ефективності, мені здається, що досвід президентської виборчої кампанії говорить про те, що агресивна масова реклама викликає у людей зворотню реакцію. Таким чином, замість «плюсів» можна одержати «мінуси». Всі пам’ятають «бігборди», які врешті перетворилися на "бігморди". Реакція, яку ця реклама викликала у електорату, була схожа на алергію. Я сподіваюсь, що цей негативний досвід буде врахований у теперішній виборчій кампанії.

Що стосується креативу, не знаю, чи з’являться оригінальні ідеї, як, наприклад, у 2004 році з помаранчевим кольором у «Нашої України». Але це, як бачимо, спрацьовує.

Оскільки суб’єктами виборчого процесу є партії, вони будуть намагатися бути пізнаними виборцями, адже люди плутаються у назвах, у тому, хто стоїть за тією чи іншою партією. Тому особистісні реклами або реклами партійного бренду не будуть зайвими. В цілому, я думаю, тут буде працювати принцип «хто на що спроможний». На когось буде працювати бренд і попередня робота в парламенті. Певні партії мають такий потенціал. А менш розкручені партії будуть робити більший наголос саме на рекламу. Але, на мою думку, реклама – це не більше, ніж допоміжний елемент. Це не варто розглядати в якості головного чинника для перемоги.

Серед недоліків вже існуючої реклами я б виділила те, що ця реклама часто ні про що нікому не говорить. Адже вона не виголошує тези різних партій, їхні справи, які б могли запам’ятатися. Пам’ятаєте, у Чорновола колись була теза «Бандитам - тюрми». Це був конкретний виклик часу. Поки що я нічого такого не бачу. Але, я вважаю, що серйозна політична рекламна кампанія ще попереду.

- Я думаю, что на этих выборах будет преобладать реклама личности и будет много популизма. Могу аргументировать это тем, что нынешний электорат реагирует именно на «знамя». Народ хочет знать, кто стоит за той или иной партией и кто ее представляет.

Но, в отличие от президентских выборов-2004, в которых было четкое разделение на Восток-Запад, на парламентских выборах жесткого деления не будет. Это, скорее, будет выглядеть, как соревнование брендов партий и блоков, в которые они войдут, и харизм лидеров. Но страну, население уже никто делить не будет.

Я уже успел посмотреть рекламу блока Литвина. На мой взгляд, она крайне неудачная. Она показалась мне аморфной. Эта реклама не оправдывает его заявки на электорат. Она сужает его реальный диапазон возможностей. Кроме того, в ней присутствует какой-то «селянский элемент», по моему мнению, совершенно неуместный. Могу сказать, что на данный момент не существует такой рекламы, которую я бы смог назвать удачной.

- На мою думку, будуть використовуватися абсолютно усі технології, аби тільки вони спрацьовували. По принципу анекдоту „Кому чого не вистачає, той того і просить”, один - розуму, другий – грошей, третій – ще чогось.

Хоча у нас зараз склалася така тенденція, що самі партії рекламуються більше, ніж особистості. Але люди, в принципі, довіряють саме особистостям, які очолюють ці партії, тому що людина людині завжди ближче, ніж якесь абстрактне розуміння партії, як такої. Пересічні виборці особистість, тобто просування бренду конкретної людини, сприймають краще. Чіткіше розуміються тези, які виголошує конкретна людина, ніж тези, які виголошуються, як програма певної політичної партії.

Тобто, є PR-технології просування бренду, у даному разі партії, і PR-технології просування конкретної людини. І на мою особисту точку зору, у цій виборчій кампанії буде все ж таки переважувати просування першої PR-технології. Це, як в старому совдепівському лозунгу: „Ми говоримо „Ленін”, маємо на увазі „партія”. Цей лозунг працює і зараз, тільки з точністю до навпаки: «Ми кажемо «партія» - маємо на увазі…».

- Я думаю, що все ж таки буде переважати реклама особистості. Популізмом, на мою думку, будуть більше займатися комуністи. А всі інші - “Наша Україна”, “блок Литвина”, “Блок Юлії Тимошенко”, “Соціалістична партія” на чолі з Морозом і партія Наталії Вітренко - намагатимуться, в першу чергу, представляти свого лідера. Тому що люди будуть впізнавати і ідентифікувати його. І, на жаль, це є проявом не досить високої політичної культури, тому що люди в такому випадку голосують не за програми та ідеї, а за особу, а це вже вчорашній день.

Але, на відміну від президентських виборів, я думаю, буде менше російських політтехнологів. Можливо, їх взагалі не буде, тому що всі їхні проекти були провальними, і виявилися дуже дорогими. І наступний крок, як наслідок - це те, що не має бути страшно деструктивних проектів щодо самої України. Тобто, проекти можуть ґрунтуватися на чорному РR-і, але проектів, де йшлося би про національне чи територіальне розшарування країни, проектів, де під знак питання буде ставитися саме існування країни, не має бути. Тому що наші політтехнологи, якими б вони не були, не стануть таким займатися.

Серед тих реклам, які я вже зміг переглянути, я б виділив рекламу блоку Литвина. З моєї точки зору, вона є досить вдалою, тому що вона не конфліктна, не кричуща, вона зачіпає якусь ностальгію. Раніше таким займалися “ліві”, але в більш конфліктному ракурсі (за них все було добре, зараз – все погано).

Ідея реклами Литвина - “Разом”. Тобто, в тому ключі, в якому було все під час Помаранчевої революції. Але вже не в тому сенсі, що треба разом кудись йти і щось будувати, а щось ламати, а в тому, що люди повинні знаходити спільну мову, що є щось хороше, що об’єднує їх. Можу сказати, що це досить вдала реклама. Хоча я зовсім не є прихильником Литвина, може, навіть навпаки. Але це не заважає оцінити те, що це хороший рекламний проект.

А от щодо проекту Богословської, то, побачивши його, я подумав, що їй варто було б звернутись до лікаря. Тому що в цьому є якась навіженість та елемент горлопанства, так само, як і у Наталії Вітренко. Проте, щодо Вітренко я взагалі не берусь нічого коментувати. На мою думку, це взагалі клінічний випадок. А у випадку Богословської можу сказати, що вона просто використовує свій матеріальний ресурс. Адже зрозуміло, що кошти на рекламу вона має і будує її так, як підказує її особистий смак. Або є варіант, що її просто переконали ті люди, яким вона платить гроші за свою рекламу. Але все це має досить дивний та сумнівний вигляд. Наприклад, коли почалась „перестройка”, то на телеекрані періодично (або під час новин, або під час іншої передачі) став з’являтися якийсь чоловік. Він довго мовчав і просто дивився з екрану, а потім казав: “Придет время, и я все скажу”. Це був такий суцільний прикол. Увесь Радянський Союз думав, що це означає. То був ніби кодувальний процес, але, на мій погляд, це просто шарлатанство, нічого розумного в тому не було і нічого розумного за тим не ховалося.

Якщо говорити про вплив, який здійснює на виборців реклама, то, безумовно, він є. Колись “Партія зелених” перемогла тільки завдяки своїй рекламній кампанії. Але не тільки реклама впливає на вибір людей. Не варто забувати також про особисті симпатії. Люди завжди пам’ятають і щось хороше, і щось погане. Багато залежить також від ментальності людей. Українці, наприклад, дуже люблять жаліти нещасних. Тому, можливо, варто прикинутись нещасним, щоб за тебе проголосували. Але в іншій ситуації, коли є якась вимога від усього суспільства, то, навпаки, краще показати себе дуже сильним. Тобто, потрібно постійно об’єктивно оцінювати ситуацію, яка відбувається. Одним словом, на виборців впливає дуже багато чинників. Але хоча реклама і відіграє помітну роль, віртуально не можна багато здобути. Проект “Озимого покоління”, який був абсолютно бездарний, є прикладом чисто віртуального проекту. За цими людьми не було взагалі нічого: ні ідеї, ні партійних структур, ні пропозицій для суспільства. Просто люди вклали в нього гроші, і нічого, окрім грошей. Такий проект ніколи не пройде. Але в тому, щоб просто вигідно та професійно представити свій проект, я не бачу нічого поганого.

- Очевидно, що коли зараз створюються іменні блоки, багато залежатиме саме від особистостей та від знамен, на яких будуть написані імена лідерів. Але чи будуть виборці більше довіряти партіям або їх лідерам, все залежатиме від певних обставин. Деякі лідери, наприклад, Володимир Литвин мають вищий рейтинг, ніж очолювана ним партійна структура. Тому Литвину треба трансформувати свій рейтинг у рейтинг партії.

Що стосується партії „Регіонів”, то вона має більший рейтинг, ніж особисто Віктор Янукович. Але я схильний думати, що домінуватиме все ж таки тенденція засвічування імен. Ми, власнe, вже можемо це спостерігати. Візьмемо у приклад „гарний” слоган „Ми”, під яким написано „Народний блок Володимира Литвина”. Це означає, що сам бренд не несе в собі тієї змістової навантаженості, за яку хотілося б померти, як це було під час революції. Коли були знамена „Віримо, Знаємо і Можемо”, люди реагували інакше.

Я схильний думати, що у політичній рекламі виборів до Верховної Ради буде більше популізму. Це пов’язано з тим, що після тотального розчарування людей, яке ми спостерігаємо останнім часом, населення дасть себе ще кілька разів обдурити. Тому будуть змагатися не програми, а голови, що говорять в телевізорі. Мені здається, що люди не готові ще сприймати програми. Багато людей йдуть на вибори, залучившись тільки рейтингами політичних лідерів. І поки не буде зменшення кількості партій, поки аудиторія не буде авторизована під ідеологію, боротьби програм не буде. Буде боротьба технологій, популістів тощо.

Зараз у ЗМІ і на рекламних щитах ми бачимо людей, які хочуть потрапити в парламент. Очевидно, що зараз ми бачимо збільшення кількості так званих політичних осіб.

Створюється багато медійних проектів, у тому числі і в Інтернеті, за якими стоять певні політичні сили. Рекламні кампанії направлені на те, щоб задовго до виборів сформувати в електорату попереднє бачення, можливо, навіть створити якийсь міф…

В той же час, на даний момент я ще не побачив жодної вдалої реклами або вдалої технологічної знахідки. Реклама партії Литвина мені особисто не подобається, тому що вона „сіра”. Я розумію, що Володимир Михайлович з самого початку показував себе як „сірого кардинала” Президента Кучми, і люди, які знаходяться в його оточенні, намагаються підтримувати такий його імідж. Але я не вважаю, що це грає на його користь. Тому що час гри в ретро вже пройшов. На мою думку, в рекламі його партії бракує яскравості, бракує кольорового подразника. Зелений, сірий кольори - це кольори спокою, але не перемоги. Тому, в цілому, це більше схоже на рекламу шпалер, а не на політичну рекламу.

- На мою думку, політична реклама буде персоніфікована. Взагалі, зараз є тільки одна ідеологічна партія – комуністична. А вся решта партій є лідерськими. Тому позиціонувати їх без лідерів було б безглуздо. Виходячи з європейського досвіду, рейтинги лідерських партій, які не робили потрібного акценту на своїх лідерів, були на порядок нижчими. І, взагалі, я не бачу нічого поганого в такій концепції. Ці вибори будуть змаганням лідерів, а не змаганням ідеологій.

Щодо популізму, то я думаю, що його буде багато. За первинним значенням слова, популізм – це народ. Взагалі, в передвиборчий період політики роблять те, що максимально відповідає настрою народу. А ідеологічні меседжі у кожної партії будуть різними.

Взагалі, я вважаю, що будь-яка реклама здійснює вплив на людей. Хоча люди ніколи не хочуть цього визнавати. Так трапляється тому, що цей вплив здійснюється на психологічному рівні, на рівні підсвідомості

Ольга Денисенко, „Телекритика”