Ендрю Вілсон – знаний британський політолог, автор книги Українська Помаранчева Революція, що вийшла друком напередодні річниці масових протестів на Майдані Незалежності.

Е.Вілсон: Якщо ставити запитання - чи були великі досягнення від часу інавгурації Ющенка, - тоді розчарування людей цілком зрозумілі. Складалося враження, що на забезпечення самої перемоги було витрачено стільки сил, що перший уряд після революції виглядав якимось замореним і однозначно слабко підготовленим. Далеко не усі в тодішній українській опозиції очікували перемоги, а відтак, прийшовши до влади, багатьом бракувало чітко визначеної стратегії і тактики дій. Також справедливо зауважити, що і з боку президента, і тодішнього прем’єра було чимало помилок, але принаймні зміна уряду у вересні продемонструвала, що далеко не все втрачено.

Е.Вілсон: Ха! Існують інші прислів’я: наприклад, революція пожирає своїх дітей, або відомий коментар у Китаї у 1960-х роках, що давати оцінки довготермінових наслідків французької революції ще зарано. Отже, з огляду на це давати оцінки лише через рік після революції і прогнозувати майбутнє ключових постатей було би некоректним. Зрештою, лідери революції - і Ющенко, і Тимошенко залишаються ключовими гравцями української політики.

Е.Вілсон: Ключове розчарування полягає в тому, що під час виборчої кампанії Ющенко обіцяв повернутися, принаймні в економічній політиці, до тих ліберальних ринкових принципів, які він сповідував ще на посаді прем’єра. Але з різних причин йому це не вдалося, а ще, мабуть, його зобов’язання перед фінансовими донорами кампанії спричинили деякі сумнівні призначення на ключові посади, що зумовило внутрішні суперечки і кілька центрів влади.

Е.Вілсон: Так, свідомо, з конкретною метою збалансувати впливи різних груп, але це рішення мало дуже негативні наслідки, бо насправді ці різні групи почали змагатись між собою в тому числі за впливи на президента, і це зрештою завадило досягти бодай тих показників, які були за часів Ющенка - прем’єра, і зруйнувало кар’єри багатьох революціонерів.

Е.Вілсон: За межами України імідж Віктора Ющенка залишається добрим, але він не повинен потрапити у так звану "пастку Горбачова", тобто стати більш популярним за кордоном, аніж у самій Україні. Десь у вересні він усвідомив, що йому варто трохи обмежити закордонні візити, але на Заході його імідж залишається високим, хоча йому й зашкодила вереснева криза. Чи вдалося Ющенку трансполювати власний імідж на покращення сприйняття цілої України у світі? Здебільшого так. Україна має невдовзі отримати статус країни з ринковою економікою, от перша частини скасування поправки Джексона-Веніка у США - яскравий тому приклад. В СОТ до кінця року країна навряд чи потрапить, але це вже не за горами. Це може і невеликі, але конкретні і важливі досягнення. Зрештою, робити гучні заяви щодо амбіцій якнайшвидшого приєднання до ЄС було би політично помилковим і контрпродуктивним. Про це варто починати говорити десь за 3 роки. Хоча у випадку з НАТО, у разі проведення демократичних виборів навесні, стосунки розвиватимуться набагато швидше з чіткішою перспективою.

 

Стосунки до помаранчевої революції розвивалися часто виходячи з припущення, що це щось більше, аніж просто нормальні міждержавні відносини. Росія повинна усвідомити, що її вплив буде навіть більшим, якщо вона ставитиметься до суверенітету України без жодних зауважень чи зазіхань. Помилкою Кремля минулого року було так відверто підтримати одного кандидата. Пізніше Москва стала заявляти, що однаково ставиться до обох кандидатів і не втручається у справи України. Якщо саме така політика залишатиметься надалі, Україна і Росія матимуть здорові міцні відносини.

Розмовляв Фідель Павленко, BBC Ukrainian