"Стосовно існуючого бюджету: щоб хоч якось зарадити у ситуації, що склалася, наші вимоги такі. По-перше, збільшення долі місцевих бюджетів. По-друге, реальна підтримка реальної економіки на селі. І по-третє, українізація цього антиукраїнського бюджету"

 

 

- Те, що принципово вимагає Українська народна партія, реалізувати через цей бюджет і політику, яка проводиться урядом, не можливо. Наша стратегія - це розвиток внутрішнього ринку. Жодними імпортами, очікуваннями великих грошей із-за кордону ми нічого в Україні не досягнемо. Тільки розвиток внутрішнього ринку та ініціативи кожної людини дадуть змогу підняти економіку і добробут громадян. Сьогодні все відбувається навпаки, як було, до речі, і раніше. Люди покидають державу через нестабільність. В країну почали вільно завозити імпортні товари, а ця політика йде абсолютно у розріз з ідеологією УНП.

 

Стосовно існуючого бюджету: щоб хоч якось зарадити у ситуації, що склалася, наші вимоги такі. По-перше, збільшення долі місцевих бюджетів. По-друге, реальна підтримка реальної економіки на селі. І по-третє, українізація цього антиукраїнського бюджету.

 

Практично викинули програму розвитку української мови. Фінансування національної культури відбувається за залишковим принципом. Забули навіть про єдину україномовну газету в Криму "Кримську світлицю", яка навіть при Кучмі фінансувалася.

 

Більше того, забули про Президента. Навіть йому не збільшили суму видатків на закордонні відрядження, адже він значно більше мандрує світом, ніж його попередник. За те не забули про Віктора Януковича. Йому виділили 26 млн на добудову маєтків, які він почав зводити перед помаранчевою революцією.

 

 

- Коли приймався чинний Бюджетний кодекс, його лобіювала і Асоціація міст. Я був противником цього кодексу і виступав із альтернативним проектом. Я попереджав, що з такими підходами через два-три роки ми прийдемо до катастрофи, і ми вже прийшли.

У чому сутність цієї проблеми? Збереглась пірамідальна централізована система формування бюджету, яка практично копіює радянську модель. Тобто держава перекладає на місцеві бюджети фінансування власних функцій. Особливо обтяжливим це є два останні роки, коли різко підняли соціальні виплати, і вони у структурі місцевих бюджетів зайняли фактично 90-95%. Місцеві бюджети перетворилися на каси виплати зарплат і соціальних платежів. На вирішення власних проблем, таких як: комунальні, благоустрій, озеленення тощо - немає коштів. Виникає дуже серйозна проблема. Близько 1 млрд, що додав уряд, покриває лише нагальні соціальні виплати. Ми кардинально не змінюємо системи. А для того щоб її змінити і місцеве самоврядування зробити прообразом європейських зразків, які мають свої витоки ще у Магдебурзькому праві, необхідно прийняти той варіант Бюджетного кодексу, який понад три роки лежить в уряді й торпедувався урядом Азарова, а тепер торпедується економічним блоком Пинзеника. Адже там руйнується ця вертикаль. Місцеві бюджети стають незалежними і в основному виконують належні їм функції. Якщо Тимошенко чи Єхануров пообіцяли народу великі соціальні блага, то нехай шукають гроші. Це було б чесно. Чому ці гроші має шукати мер? Він же пообіцяв своїй громаді, що відремонтує дороги, озеленить місто, прибиратиме місто. Для виконання своїх обіцянок він шукає гроші. А в нас чомусь так: одні пообіцяли, а інші мають шукати на це кошти.

 

 

- Керівництво України задекларувало прискорений вступ у СОТ.

 

Після вступу у Світову організацію торгівлі кордони стануть відкритими, вони не будуть перешкодою руху товарів і послуг, а дотації чи підтримка виділених секторів національної економіки будуть відбуватися з державного бюджету.

 

Таким чином, відкривши свої кордони, скасувавши митні податки і давши змогу вільно зайти на українську територію імпортній продукції, у тому числі і товарам групи 1-24, ми, згідно з законами СОТ, повинні дати серйозну дотацію тим секторам економіки, які мали б конкурувати з цією імпортною продукцією. Як наш селянин може конкурувати з продукцією із країн зони СОТ, якщо у них на один гектар посіву дається дотації близько 360 євро? Постало питання, що ми маємо дати дотації не просто в аграрну промисловість і не просто на село. Адже у ці міфічних 10 млрд, про які говорить Пинзеник, включено, наприклад, 1,5 млрд пенсіонерам чи 400 млн на будівництво доріг у сільській місцевості. А яке вони мають відношення до сільськогосподарського виробництва? Або ж з цих коштів планується фінансувати профільні вищі навчальні заклади, один з них Національний аграрний університет. Яке відношення має це до національного товаровиробника?

 

Річ має йти про підтримку реального товаровиробника і передусім статті підтримки рослинництва і тваринництва. Зараз на тваринництво заплановано виділити приблизно 507 млн гривень. Торік, коли кордони були ще закриті, ця сума становила 560 млн. Яка у цьому логіка? На рослинництво передбачено усього лиш близько 30 млн.

 

Ми говоримо про необхідність підтримки передусім реального сектора економіки. На це товаровиробники просять близько 5 млрд гривень, а уряд намагається замаскувати всі ці кошти під загальні видатки агропрому. У нас узагалі структура бюджету залишилася напіврадянська, напівсоціалістична, за якої на певних міністерствах лежали обов'язки з інфраструктури, ЖКГ, освіти тощо.

 

Ми не перейшли на програмно-цільовий метод, за яким весь світ працює напевно уже півстоліття. Тому й відбувається таке розмивання понять. Ми вимагаємо, щоб гроші були направлені у реальний сектор агропромислової економіки. За найскромнішими оцінками нинішнього бюджету на ці потреби ми могли б виділити приблизно 2 млрд, але за умови, що уряд розробить зрозумілі й прозорі механізми, коли кожен товаровиробник, який реалізував свою продукцію, має без посередництва чиновника отримати дотацію на кілограм чи гектар посіву, і чиновник до цього не повинен мати жодного відношення. Найкраще це робити через біржі. Позитивним стало подолання ВРУ вето на закон про ПДВ, зберігши ці гроші в руках виробника. Таким чином, село уже отримало дотацію у межах близько 3 млрд, однак цього мало. Потрібно переходити на прозорі механізми, які існують у всіх країнах СОТ, куди ми так стрімко прагнемо.

 

 

- Я категоричний противник збільшення дефіциту бюджету. 2,5% дефіциту від розміру бюджету - це вже дуже великий дефіцит, який наступного року даватиме інфляційний напрям розвитку економки. Навіть 1,9%, після того що наробили Янукович і Тимошенко, створивши колосальні дефіцити, піднявши соціальні виплати не підкріплені реальною економікою, - це багато. Потрібно було йти на урізання видатків, та будь-якою ціною зменшення дефіциту. На жаль, політична складова знову штовхає і уряд, і парламент на збільшення дефіциту. Яка користь із того, що люди отримають номінально більше грошей, якщо вони знецінюються ще більше?

 

 

- Ні, я вважаю це питання набуло політичного характеру і вийшло за межі економічної доцільності та компромісу. Саме парламент, а особливо його керівництво, надало цьому питанню суто політичного забарвлення. Усе це робиться з передвиборчою метою, щоб у черговий раз "попіаритися" на проблемах української держави.

 

 

- Думаю, бюджет буде прийнято, хоча б тому, що навряд чи хтось захоче йти на вибори з неприйнятим бюджетом і узяти на себе за це відповідальність. Проблема у іншому - яким буде цей бюджет. Наскільки він буде збалансованим. Адже зараз у ВРУ відбуваються абсолютно безглузді голосування - ніхто не задумується, за що він голосує.