Через захмарні газові ціни собівартість цукру неабияк зросте, тож багато підприємств галузі взагалі не хочуть починати виробничий сезон. Про це повідомляє Укрінформ, пише agronews.ua.

Третина наявних цукрових заводів в Україні — 10 із 33   – у нинішньому сезоні (з 1 вересня 2021 до 31 серпня 2022 року) не планують розпочинати роботу. Причина — аномально високі ціни на газ, за яких виробництво буде нерентабельним. За даними учасників ринку, у кращому разі до роботи стануть  22-23 підприємства.  Тенденція доволі тривожна –  особливо, якщо згадати про колишню славу українських цукроварів: у 1991 році галузь мала 192 підприємства, у 2007 — 110, у 2008 — близько 70. Укрінформ розбирався, чи не стане нове скорочення потужностей катастрофічним і чи не призведе це до дефіциту цукру для внутрішнього споживання, не кажучи вже про експорт?

Український цукор-2022: “несолодкі” перспективи для виробників
1 вересня в Україні офіційно стартує новий сезон цукроваріння. Але зазвичай з перших днів осені працюють лише окремі підприємства. Більшість цукрозаводів включаються у роботу ближче до жовтня, з початком масового збирання сировини — цукрових буряків.

Цього року війна та спровокований державою-агресором сплеск цін на газ у Європі, безперечно, внесуть значні корективи у виробничі плани. Якщо в попередні роки цукроварінням займалися від трьох до чотирьох десятків заводів, то у 2022-23 маркетинговому сезоні кількість таких підприємств, схоже, не перевищить 22-23. Звісно ж, іще можливі зміни (приміром, якщо держава в умовах війни надасть цукровиробникам “газові” дотації або цінові пільги на паливо внутрішнього видобутку), але для низки підприємств, які мають невеликі обсяги переробки й завчасно не модернізували обладнання та не перейшли до використання альтернативних енергоресурсів, виробництво і справді буде нерентабельним. Тож починати сезон для них немає сенсу.    

Заступник директора Гнідавського цукрового заводу (одне з 10 провідних підприємств галузі), що на Волині, Олександр Нікішин наводить розрахунки: “Якби на нашому підприємстві не диверсифікували виробництво, то сезон можна було б і не розпочинати. Цьогоріч у нас дві проблеми – війна та ціна на енергоносії. Якби завод працював тільки на газу, то щодоби ми повинні були б “віддати” мінімум 400 тонн цукру тільки за газ. При тому, що завод вироблятиме 600-700 тонн за добу, а ще потрібно розрахуватися з господарствами-постачальниками сировини, платити заробітну плату людям, обслуговувати підприємство”.

Тим часом ціна на комерційний газ, який пропонують підприємствам галузі, така, що кожен кілограм виробленого цукру приноситиме лише збитки. Це і стало причиною того, що цьогоріч третина заводів працювати не планують. Ті ж, хто, попри все, збирається починати сезон, нині намагаються оптимізувати виробничі процеси й максимально скоординувати роботу із постачальниками. “Розпочнемо з господарств, які мають більшу кількість буряків. Будуть встановлені чіткі графіки – не менше 1 тисячі тонн щоденного вивезення з господарства. Робота має бути налагоджена так, щоб це було взаємовигідно як господарствам, так і цукрозаводу”, – каже  Олександр Нікішин.
Експерти ж вважають, що й за рекордно високих газових цін шанси заробити на цукрі і в аграріїв, і в переробників є.

“Мені дивно, що компанії не планують запускати виробництво, оскільки цукор – це той продукт, попит на який завжди стабільний і залишиться таким на внутрішньому ринку й надалі. Особливо із врахуванням того, що переважна більшість заводів розташована в регіонах, які не є наближеними до лінії фронту і які не потерпають від щоденних обстрілів. Південь та схід цукрових буряків не вирощують. Є питання по Харківщині, але там ці площі не критичні для галузі”, – каже у коментарі Укрінформу заступниця директора компанії “ПроАгро груп” Марія Колесник.

Зазвичай, більше половини виробленого в країні цукру припадає на 10 провідних підприємств галузі. Всі вони розташовані у центральних і західних областях України, у відносно безпечних районах. Поміж лідерів цукровиробництва, які за сезон виготовляють по більш ніж 100 тисяч тонн продукції,  — ПрАТ “ПК” Поділля” (Крижопільський цукрозавод Вінницької області), ТзОВ “Радехівський цукор” (виробничі потужності у Львівській і Тернопільській областях), ТОВ “ПК “Зоря Поділля” (Гайсинський цукрозавод на Вінниччині). Всі вони налаштовані вже з вересня починати сезон.

Зупинка ж десяти  малопотужних заводів, за прогнозами експертів, на загальних обсягах виробництва цукру в Україні суттєво не позначиться.  Потужності лідерів галузі дозволяють при потребі наростити переробку, продовжити виробничий сезон, який для більшості підприємств, зазвичай, триває лише кілька тижнів чи місяців…

Та маємо враховувати й те, що, по-перше, фактору ціни на газ ніхто не скасовував: навіть модернізовані виробництва дуже залежні від його використання. Відповідно, відпускні ціни готової продукції неабияк зростуть, адже енергетична складова у структурі собівартості цукру подекуди сягає 60-70%.

По-друге, якщо “місцеві” заводи не розпочнуть сезон, у багатьох аграріїв збільшиться “транспортне плече” для доставку буряків на переробку. А це — додаткові потреби в пальному й рухомому складі, бо кількість “ходок”, які може зробити за день одна вантажівка, зменшиться. А в піковий період збирання на заводах, що працюють, можуть виникати величезні черги постачальників сировини.

Також те, що із “цукрової обойми” знову випаде майже третина підприємств, негативно позначиться на їхньому становищі (дехто, можливо, змушений буде оголосити про банкрутство), вплине на добробут родин працівників та на наповнення місцевих бюджетів. Та й взагалі це чинитиме негативний вплив на ситуацію у громадах. Питання, чи може держава у якийсь спосіб підтримати таких виробників, аби забезпечити їхню роботу, наразі без відповіді.  

Український цукор-2022: види на врожай
Прогнози експертів щодо нинішнього урожаю солодких коренів поки що оптимістичні. За даними Держпродспоживслужби, посіви цукрових буряків в усіх бурякосійних областях почуваються переважно добре. Щоправда, до їх фітосанітарного стану є питання. Але це майже стандартна ситуація.  Цьогоріч інтенсивні дощі та помірні температури повітря сприяли розвитку таких хвороб як церкоспороз, пероноспороз, фомоз на 5-14% рослин. Паршею, хвостовою гниллю уражені 0,5-5% коренеплодів. Оздоровити рослини, обприскуючи посіви, вдається не всім: заважає висока вартість пального та фунгіцидів. Додають клопоту комахи-шкідники –  бурякова листкова попелиця, мінуюча муха, щитоноски, личинки довгоносиків, гусениці листогризучих і підгризаючих совок.

“У господарствах Київської області 1-3% рослин заселені кореневою буряковою попелицею. Церкоспорозом охоплено 3-7%, осередково – до 19% рослин у Черкаській області. 1-6% рослин хворіє на фомоз, борошнисту росу, пероноспороз за інтенсивності розвитку 1-2%. У Хмельницькій області на 3-7% коренеплодів помічають хвостову гниль, пояскову паршу. У господарствах Волинської області на 6-12% рослин впливає азотне, борне, калійне та фосфорне голодування”, – наголошують в Держпродспоживслужбі. Це — прогнозований наслідок цьогорічних проблем із добривами у аграріїв.

Проте, на щастя, так не скрізь. “Більшість господарств вже здійснили фунгіцидний захист буряків, але і надалі потрібно вчасно вносити фунгіциди і стежити за станом листкового апарату та поширенням інфекції, щоб зберегти листковий апарат у здоровому стані для формування коренеплоду та накопичення цукрів”, – звітують у сировинній службі одного з лідерів української цукрової промисловості – ТзОВ “Радехівський цукор”. І констатують: стан посівів цукрових буряків бурякосіючих зон Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Волинської, Івано-Франківської областей (зона “сировинних інтересів” підприємств компанії) хороший, розвиток цукрових буряків та наростання коренеплодів доволі інтенсивні, щодобовий приріст коренів – 8-10 грамів. Хоча спекотна погода та брак дощів у липні сповільнили ріст цукрових буряків на полях у деяких районах Тернопільщини.

Загалом же буряковий клин в Україні цьогоріч перевищує 180 тисяч гектарів. Фактично всі ці посіви, за невеликими винятками,  — на підконтрольних  територіях. При очікуваній врожайності 430–440 ц/га валовий збір цукрових буряків (за сприятливих погодних умов) прогнозують на рівні 7,830 млн тонн. За середнього рівня цукристості (13,5–14%) із них можна виробити близько приблизно 1 млн 80 тис. тонн цукру. Якщо ж цукристість становитиме у середньому 15% – до 1,15 млн тонн.

Саме очікувана цьогоріч висока цукристість коренів може покращити ситуацію на переробних підприємствах країни загалом. Адже дозволить скоротити витрати газу при виробництві однієї тонни цукру, що позитивно позначиться на його собівартості. Втім, остаточно говорити про показник цукристості буряків наразі зарано.           

Натомість вже додає оптимізму те, що попередній сезон цукроваріння, який формально завершується 31 серпня, був доволі успішним, вироблено 1,45 млн  тонн цукру, майже на третину більше, ніж у сезоні 2020-2021 років. Тож лише перехідні залишки перевищать чверть довоєнного річного споживання цукру в Україні. Цих запасів країні вистачить щонайменше на три місяці споживання. А з урахуванням того, що зараз попит знизився (за деякими оцінками — на 25-30%) – адже через війну країну залишили мільйони наших співвітчизників, – то і на 4-4,5 місяці. Щоправда, офіційні прогнози внутрішнього попиту вищі – 1 млн 128 тис. тонн, з яких 1 млн 68 тис. тонн – споживання населенням. Певно, такі розрахунки зроблено з огляду на характерний для нинішніх часів продовольчий ажіотаж. Адже багато хто з нас воліє закуповувати основні продукти, до яких належить і цукор, “про запас”.

Що з експортом і “цукровими перспективами”?
Експортний потенціал у 2022/2023 маркетинговому році оцінюють приблизно у 100 тисяч тонн, з яких 50 тисяч тонн – цукор,  стільки ж – цукровмісні продукти. Звісно ж, це менше, ніж у попередні роки, не кажучи вже про “золоті часи” для українського цукроваріння, коли експорт приносив аграріям і переробникам непогану валютну виручку. Приміром, ще у відносно недалекому маркетинговому сезоні 2018-2019 за кордон продали 236 тис. тонн лише цукру! Тепер про такі обсяги доводиться лише мріяти. І через скорочення виробництва, і через погіршення логістики. Та однак це –  ще один шанс заробити для представників галузі, незважаючи на високу собівартість виробництва. Варто враховувати, що собівартість зростає і в інших експортерів. Приміром, через численні проблеми виробництво в Бразилії, яка є лідером з експорту цукру — передовсім, тростинного (27-28% світового ринку), – в серпні знизилося на 12%. Це разом із загальносвітовим пришвидшенням продовольчої інфляції призвело до того, що тонна білого цукру на Лондонській біржі зараз коштує приблизно  $550, тоді як влітку минулого року ціна не перевищувала $440.

В українській торговельній мережі кілограм цукру нині в середньому коштує 31 гривню. Це на гривню більше, ніж у липні, і на 3-4 гривні дорожче, аніж у серпні минулого року.

Прогнозувати, якою буде вартість солодкого продукту восени та взимку, зараз ніхто не береться. Зазвичай, з початком сезону цукроваріння роздрібні ціни на кілька гривень знижуються (приміром, торік із серпневих 27-28 грн до 24-26 грн у жовтні). Але як буде цьогоріч, зважаючи на цінові газові рекорди, сказати складно. Очевидно, що інфляційний фактор цього року більш “агресивний”, тому навіть на сезонне падіння цін особливо розраховувати не доводиться.

Інф. agronews.ua