Або роздуми на тему, чи варто Україні поспішати із заявкою на вступ у Європейський Союз. Нещодавно міністр закордонних справ України оголосив про можливість подання нашою державою заявки на ство в ЄС уже 2006 року. Здавалось би, факт подачі заявки не наближає й не віддаляє ство України в ЄС та є сам по собі нейтральним: бо можна донесхочу подавати документи на студії в Оксфорді або на ство в ОПЕК, але це не додасть ані знань, ані нафти.

Однак експерти відзначають, що сам факт подання заявки на ство в ЄС має також і символічний характер, оскільки цим не лише задекларовано серйозність намірів нашої держави, а й передбачено офіційну відповідь Європейського Союзу, котра може мати й завуальований характер, і прямий - тобто «так» або «ні».

Переважна більшість міжнародних коментаторів вважає, що Україна матиме принаймні несолідний вигляд, подаючи заявку на ство в ЄС уже 2006 року. Логіка цих міркувань пояснюється відсутністю інтересу в Європі до непроханих гостей, котрим, однак, усіма можливими дипломатичними стилями пояснюють «наполегливе небажання» ЄС отримати заявку про ство від України на нинішньому етапі.

Для європейського курсу нашої держави офіційне «ні» Європи стало б глеком льодяної води за комір. Таким чином інтеграційні наміри української держави було б надовго втихомирено. І вийшло б, як у тому прислів’ї, де «Почали за здравіє...». Слід зазначити, що Європейський Союз заявляє, що ство в ЄС для України не є ані самоціллю, ані навіть найбільш оптимальним варіантом співпраці. Понад те, українцям треба всерйоз замислитися над сумлінним виконанням низки реформ у різних галузях суспільного життя - від економіки до культури; відчути гіркоту трансформаційних поразок, асоціюючи їх не з європейськими перетвореннями, а із життєвою необхідністю повернення до «нормального» життя після комуністичного існування.

Останні політичні події, пов’язані з карикатурними «війнами» між Європою та мусульманським світом, украй чітко поставили на європейський порядок денний питання про межі розширеної Європи. Натепер Україна торкається її кордонів тільки географічно. Це не означає вирок - це лише свідчить про тенденцію. Хоча той факт, що ЄС інвестує значні кошти в облаштування українсько-польського, а не українсько-російського кордонів, є вже достатньо промовистим.

По суті, результати французького та нідерландського референдумів щодо схвалення Конституції для Європи є нічим іншим, як декларацією незгоди більшості громадян цих держав із відверто стрімкою політикою розширення ЄС, здійснюваною їхніми урядами. Європі потрібен час. Європі потрібен лад і спокій, котрого немає тепер і котрий був ще зовсім недавно.

Отже, Україні слід бути готовою до того, що найімовірнішою реакцією Європейського Союзу на нашу заявку буде: або категоричне «ні», або тактовне «ні, дякуємо», або дипломатичне «зараз ні, ви ж розумієте...».

Відрадним принаймні є той факт, що порядність української влади не дозволила їй подати заявку десь одразу перед виборами, щоб «відзвітуватися» перед суспільством про свій черговий інтеграційний успіх.

Це свідчить про серйозність розуміння українськими урядовцями європейського вектора зовнішньої політики та про відсутність елементів європопулізму. Понад те, на нещодавній зустрічі українських журналістів із посадовцями Європейського Союзу в Брюсселі, організованій делегацією Європейської комісії в Україні, авторові у режимі «поза записом» відверто сказав один із високих європейських управлінців, що зміни в розумінні серйозності українсько-європейської співпраці з боку представників української сторони є просто разючими та це високо цінять в ЄС.

Відповідь на питання, чи варто Україні подавати заявку на ство в ЄС, залежить від того, яку саме модель подальшого співіснування з Європою вибере наша нація. Якщо ми дійсно готові заручитися підтримкою бодай кількох адвокатів України в Європейському Союзі, що змогли б гарантувати Україні принаймні нейтральну реакцію ЄС на цей жест, заявку подавати слід щонайшвидше, адже вона є важливим символічним кроком на шляху до «повернення в Європу». У разі ж наявності бодай мінімальної ймовірності різкої відповіді з боку ЄС, цей крок потребує принаймні кількарічного відстрочення.

- Серйозно цю заявку можна сприймати лише в одному контексті: Україна гучно стукає у двері, щоб до її стуку в Брюсселі звикали й не надіялися її так легко позбутися. Головною проблемною стороною у стосунках між Брюсселем і Києвом є (вже!) не Україна, а ЄС. Остання ледве дає собі раду з тими посткомуністичними країнами, що приєдналися 2004 року.

Думка про нове розширення на схід викликає в старій Європі хіба що роздратування. А розширювати кордони таки доведеться. Бо ЄС утворився не навколо й не заради демократичних цінностей, а для того, щоб витримати жорстку економічну концію з Північною Америкою та новими азіатськими «тами». Україна ж є величезним ринком із відносно молодою та освіченою робочою силою. Підсумовуючи: я є оптимістом щодо довшої мети (10-20 років), але дивлюся песимістично на можливість вступу України в ЄС найближчими роками.

- Це треба було робити одразу по революції, коли країна була на піднесенні, а не тепер, коли вона, перепрошую, в іншому місці. Сподіваюся, у нашому МЗС читають міжнародну пресу й розуміють, що з їхньої заявки сміятимуться. За цілий рік не зроблено нічого для реформування КГБ-СБУ, судів, митниці, а без цього нас ніхто серйозно не сприйматиме. Щоб пізнати шлях до ЄС, подивіться, якими були перші кроки поляків, чехів, прибалтів. Подивившись, ви зрозумієте, що нам до ЄС іще дуже далеко.

- Подання заявки на ство - у цілому позитивний крок, який може дати Україні опосередковані дивіденди. ЄС має прецеденти, коли заявки подають, але вступ відкладається на довгі роки, тому ніхто в нас не вважатиме, що із заявкою України нам одразу доведеться казати «так» або «ні».

Три копенгагенські критерії, що має виконати кожна країна-кандидат (демократичне суспільство, ринкова економіка та здатність грати за правилами ЄС), перевірятимуть не на момент подачі заявки, а на момент вступу. Водночас українська влада має бути свідомою того, що заявка автоматично означає необхідність комісії подати Європейській раді свій висновок про ступінь готовності цієї держави. Вам краще знати, ніж мені, про те, наскільки він в Україні високий.

- Визначаючи термін подання заявки на ство в Євросоюзі, потрібно враховувати не тільки стан внутрішнього просування України до європейських норм і цінностей, а й готовність самого ЄС до інституційного та бюджетного поглинання нашої держави. У цьому контексті найсприятливішим моментом для подання Україною офіційної заявки на ство в ЄС міг би бути 2009 рік з огляду на цілу низку чинників: виконання до того часу Україною плану дій у рамках політики сусідства та підписання повноцінної угоди про асоціацію з ЄС; вирішення питань інституційної та бюджетної реформи на рівні ЄС. Крім того, з погляду внутрішньополітичної еволюції України подання заявки на вступ у ЄС могло б стати кульмінацією першого президентського терміну Віктора Ющенка.

- Подання заявки на ство в ЄС має для держави формальне та політичне значення. З формального боку, цим розпочинається процес приєднання відповідно до ст. 49 Договору про ЄС, а це змушує Євросоюз до формального розгляду заявки та оголошення своєї офіційної позиції із цього питання. Також заявка на ство - це декларація самої держави щодо готовності здійснити всі необхідні реформи задля відповідності країни вимогам ЄС.

Варто пам’ятати, однак, що всі держави східної хвилі розширення ЄС пройшли також період асоційованого ства. Досвід, здобутий під час саме асоційованого ства, був для цих держав дуже важливим - і в контексті приготування до належного ведення переговорів щодо ства, і щодо самого ства.

"Без цензури"