Світовий банк презентував черговий звіт, присвячений стану бідності та нерівності в країнах Східної Європи та колишнього Радянського Cоюзу. В оприлюдненому звіті зазначається, що завдяки стрімкому економічному зростанню та зменшенню нерівності між багатими й бідними, приблизно 40 мільйонів осіб у країнах Центральної та Південно-Східної Європи і колишнього Радянського Союзу вийшли з категорії бідних протягом періоду 1998—2003 років.
Згідно звіту Світового банку, кількість людей, які живуть у бідності, у 2003 році становила в цьому регіоні 61 мільйон осіб або 12% всього населення порівняно з 20% у 1998 році.
Для визначення рівня життя у 27 країнах були проведені дослідження домашніх господарств населення. Для більшості країн світу використовується абсолютна межа бідності на рівні 2 доларів США в день, що включає вартість опалення та теплого одягу, необхідних для життя в холодний період року. Особи, які живуть на 4 долари в день або менше, розглядаються радше як економічно вразливі, ніж як бідні, у досліджуваному регіоні кількість таких осіб становить 153 мільйони.
У звіті подані рекомендації щодо реформування підприємств, прискорення економічного розвитку в сільській місцевості та забезпечення економічного зростання бідних регіонів. До інших ідентифікованих у звіті пріоритетних реформ належить, зокрема, поліпшення надання базових послуг та забезпечення кращого і більш цільового соціального захисту, насамперед, бідних, що працюють, і дітей.
Згідно звіту, зростання добробуту у період 1998—2003 рр. відбувалося, передусім, у країнах Співдружності Незалежних Держав (СНД). Головну роль у цьому зростанні відіграла Росія завдяки своїм нафтовим багатствам і регіональній торгівлі та міграційним потокам. Водночас, інтеграція до Європейського Союзу (ЄС) допомогла розширити ринки та синхронізувати реформи в країнах-кандидатах. Припинення війни у Західних Балканах забезпечило підвищення сприятливості економічного середовища для інвестицій і економічного зростання.
Протягом 1998— 2003 років масштаби бідності скоротилися в більшості країн регіону. Найвищими показниками абсолютної бідності характеризуються країни Середньої Азії, такі, як Таджикистан, де частка бідного населення становила 70%, і Південний Кавказ, де в Грузії, наприклад, цей показник у 2003 році становив 50%. Водночас, найбільша кількість бідних та економічно уразливих осіб живе у великих країнах із середнім доходом, таких як Казахстан, Польща, Росія та Україна.
Протягом кількох років поспіль рівень бідності в Україні був практично незмінним і становив близько 30%, але ситуація почала змінюватися, і в 2003 році частка населення, що знаходилася за межею бідності, зменшилася до 20%. Зменшення бідності в Україні відбувалося швидше, ніж у країнах з подібними економічними характеристиками. Так, темпи скорочення масштабів бідності в України були вищими, ніж в Росії, Польші, Болгарії та Литві, оскільки до 1999 року рівень бідності в Україні був вищим, ніж у цих країнах.
Після 1990-х років зростання добробуту населення в Україні мало такі ж швидкі темпи, як в Білорусі та Угорщині, де рівень бідності скоротився на 40–50%.
Слід зазначити, що незважаючи на скорочення масштабів бідності в цілому, збільшуються відмінності між різними видами населених пунктів. Зменшення бідності в сільській місцевості та невеликих містечках відбувається повільніше, ніж у великих містах. Якщо у 1999 році у різних видах населених пунктів спостерігався приблизно однаковий рівень бідності, то в 2003 році в сільській місцевості він перевищував рівень бідності у великих містах більш ніж удвічі. Для столиці України цей показник у 2003 р. був найнижчим і становив менш ніж 6%.
Звіт свідчить, що в кількох країнах, для яких характерне швидке зростання — наприклад, у Росії та Казахстані — відбувається перерозподіл доходів на користь бідних. Як наслідок, масштаби бідності скорочуються швидше, ніж це прогнозувалося. На відміну від цих країн, у Грузії та Польщі не відбулося такого перерозподілу, і бідність фактично зросла. Найвищі показники скорочення бідності спостерігаються у столицях країн.
Зовсім мало країн, навіть серед тих, що досягли найбільших успіхів у подоланні бідності, змогли створити достатню кількість робочих місць. Така неспроможність створювати робочі місця означає зменшення зайнятості; винятком тут є кілька країн, що демонструють швидке економічне зростання, зокрема, Казахстан, Росія та Україна. У країнах, що недавно стали ами ЄС, і у країнах Південно-Східної Європи показник зайнятості, який нині становить 56%, є значно нижчим від так званого лісабонського цільового показника, встановленого Європейським Союзом, — 70%.
Результати звіту показують, що нерівність, яка визначалася за допомогою аналізу споживання товарів і послуг, зменшилася у всіх країнах СНД. Менш однозначною є ситуація у Центральній і Східній Європі, країнах Балтії та Південно-Східної Європи. Станом на 2003 рік показники нерівності щодо споживання у досліджуваному регіоні загалом не дуже сильно відрізнялися від цих же показників у країнах з порівняно незначною нерівністю, зокрема, у державах Східної Азії або навіть у деяких найбагатших країнах світу. Однак існує значна регіональна нерівність, як між країнами, так і в межах окремих країн.
Звіт свідчить, що тенденції у сфері доступу до послуг освіти, охорони здоров’я, безпечної питної води, каналізації та опалення є менш позитивними. Зберігається нерівність у доступі до хорошої освіти, охорони здоров’я, надійного постачання води та електроенергії. В окремих випадках ця нерівність зросла, особливо у країнах СНД. У Таджикистані, наприклад, якість водопостачання знизилася для всіх його жителів, за винятком тих, хто належить до найбагатшого прошарку, що становить п’яту частину населення.
Звіт застерігає, що у разі збереження тенденції до економічного зростання без створення робочих місць, збільшення нерівності в отриманні якісних базових послуг, зростання добробуту може значно уповільнитися.
Для прискорення економічного розвитку та зменшення кількості бідних автори звіту закликають до:
- подальшого реформування підприємств з метою вивільнення ресурсів зі старих і менш продуктивних підприємств для нових прибуткових підприємств;
- впровадження політики, яка сприятиме розвитку сільського господарства та села в цілому (це стосується ринків праці та капіталу, доступу до кредитів, торгівлі та послуг);
- впровадження заходів щодо створення ширших можливостей у регіонах, котрі відстають за темпами економічного розвитку;
- поліпшення якості базових послуг і збереження їх доступності для бідних;
- подальшого вдосконалення системи соціального захисту.
«Ми передбачаємо, що за нинішніх рівнів зростання у 2007 році близько 40 мільйонів людей все ще будуть бідними та приблизно 110 мільйонів будуть економічно уразливими. Зважаючи на це, а також на наявність небезпек для поліпшення людського життя, вкрай необхідно, щоб уряди працювали над прискоренням економічного зростання та забезпеченням того, щоб усі мали від нього користь»,— такий висновок робить Aсад Aлам, керівник сектора в управлінні Світового банку з гендерних питань, бідності та макроекономіки ЕСА.
Наталия Погосова,
корреспондент
ELCOMART News
(e-news)
agrinews.com.ua
.gif)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
