Віднедавна у тернопільській політиці з’явилася нова традиція. А полягає вона у публічній відмові від недоторканості. Першими цю традицію започаткували прихильники Юлії Тимошенко. Ще не встигло висохнути чорнило на президентському підписі під прийнятими Верховною Радою змінами до закону про статус депутатів місцевих рад, як усі и тернопільської “Батьківщини”, які є депутатами обласної, районних, міських і навіть сільських рад заявили про відмову від недоторканості.

Причому відмовившись від недоторканості “тимошенківці” вдалися до чистісінького популізму, адже відповідно до закону, поняття недоторканості поширюється на всіх депутатів без винятку. Але, незважаючи на це (а може завдяки цьому?), почин “Батьківщини” був підхоплений й іншими партіями. Спочатку про відмову від недоторканості заявила депутатська група “ПОРА”, яка нещодавно утворилася у Тернопільській міській раді. Далі на недоторканості почав піаритися “Народний Союз”, з подачі якого це питання розглядалося на сесіях Тернопільської районної ради і Тернопільської міської ради.

У районній раді інакодумців не виявилося – там від недоторканості усі депутати відмовилися одноголосно. Отож, після районної ради, логічно, що настала черга і за радою міською. Бо депутатів міськради народ міг не зрозуміти – усі відмовляються від недоторканості, а вони мовчать. Проте з розглядом цього питання у Тернопільській міськраді ледь не виникла велика халепа. Уявіть собі ситуацію – на розгляд сесії виноситься питання про відмову від недоторканості і воно не набирає необхідної кількості голосів.

 

А таке реально могло трапитися – думки у міській раді виявилися далекими від одностайності. Депутат Олександр Романцов розгляд такого питання назвав популізмом і марною тратою часу. Секретар ради Євген Бартків, який перебуває у жорсткій опозиції до мера, сказав що недоторканість непотрібна лише тим депутатам, які є лояльними до міської влади і до силових структур. А тому перед голосуванням порадив колегам добре задуматися, оскільки, за його словами, у Тернополі існує практика відкриття кримінальних справ на замовлення.

Були й інші противники розгляду цього питання, але ситуацію врятувало поіменне голосування. Тихенько підняти чи не підняти руку під час звичайного голосування – це одна справа, а ось сказати “ні”, коли публічно називають твоє прізвище і хочуть знати твою думку з приводу такого делікатного питання – зовсім інше. Відтак і назбиралося у міській раді 25 не дуже впевнених голосів. Це при тому, що мінімальна кількість голосів для прийняття рішення у Тернопільській міській раді – 23. Ось так зі скрипом і приймалося рішення, яке стало темою для гучного піару.

З одного боку тернопільських політиків зрозуміти можна. Перебуваючи в опозиції, піаритись було легше – пішли на мітинг, покричали на владу... А народу таке подобається. Нині ж коли всі націонал-демократичні сили опинились при владі, виявилося що швидких змін у державі досягнути нереально, відповідно, заявити народу про себе стало важче. Тому й використовують політики найменший привід для того, щоб проявити себе перед електоратом. Постаралися не пропустити й зручної нагоди з приводу питання недоторканості.

Але з іншого боку за представниками нової влади спостерігається погана звичка – вони обіцяють одне, а роблять діаметрально протилежне. Наприклад, одного дня публічно висловлюються проти депутатської недоторканості, а вже наступного (навмисне чи ненавмисне) запізнюються на сесію облради, коли вирішується питання щодо зняття депутатської недоторканості з Анатолія Жукінського. Це мова йде про лідера тернопільської “Батьківщини” Василя Деревляного.

Або ж одного дня пасивно спускають питання Жукінського, а вже через кілька днів починають піаритись на відмові про недоторканість. А це вже про НСНУ, депутатська група якого в обласній раді налічує близько десятка осіб. Така поведінка, як “Батьківщини”, так і НСНУ, нагадує відверте нахабство. Якщо вже не відпустили голову облради до суду, то хоч би сиділи тихенько. Бо ж виходить, що одного дня у Тернополі прикривають людей, підозрюваних у скоєнні злочинів, а іншого біжать до народу розповідати про чесність, прозорість і непотрібність недоторканості. Хіба ж це не нахабство?