Олександр Рудик, Асоціація аналітиків політики, кандидат політичних наук
Минає рік з початку подій на столичному Майдані Незалежності, розвиток і перебіг яких увійшли в новітню історію України як “помаранчева революція”. Результати революції вже вивчають і аналізують, але серйозне дослідження її наслідків ще попереду. Об'єктивно та неупереджено оцінювати події на Майдані та після нього, тобто діяльність нової влади, із зрозумілих причин надзвичайно важко. Симпатикам революції можна порадити ставитись до роботи нової владної команди, як до функціонування, насамперед, державного механізму, у якого є інтереси, що не завжди співпадають із суспільними. Політична історія переконливо свідчить, що ніякі словосполучення на кшталт "народна держава", "робітничо-селянська держава", "уряд народної довіри" тощо не скасовують суть і логіку дій людей, які постійно перебувають при владі, або щойно прийшли до неї.
Чим Майдан є і чим він не є
Майдан є символом. Символом становлення громадянського суспільства в Україні. Такого розмаху й тривалості громадянської дії ми ще не бачили. В Україні виникло тисячі майданів. Напередодні і в день виборів активісти громадських організацій, переважно молодь, виконали величезний обсяг суспільно необхідної роботи. З проблематики розбудови громадянського суспільства в Україні написано безліч статей та дисертацій, але життя виявилося багатшим за теорію. У критичний момент української політичної історії громадянське суспільство заявило про себе у повний голос, посоромивши скептиків.
Символом становлення громадянського суспільства в Україні. Такого розмаху й тривалості громадянської дії ми ще не бачили. В Україні виникло тисячі майданів. Напередодні і в день виборів активісти громадських організацій, переважно молодь, виконали величезний обсяг суспільно необхідної роботи. З проблематики розбудови громадянського суспільства в Україні написано безліч статей та дисертацій, але життя виявилося багатшим за теорію. У критичний момент української політичної історії громадянське суспільство заявило про себе у повний голос, посоромивши скептиків.
Майдан є знаковою подією. Знаковою перш за все для українців, які повірили у свої сили і переконалися, що не все у цьому житті залежить від грошей та злої волі. Для світової демократичної спільноти події на Майдані стали ще одним свідченням того, що третя хвиля демократизації все ще продовжується, і пострадянський простір, врешті-решт, зможе стати територією свободи і процвітання. Громадяни демократичних країн побачили в українцях людей, яким не байдужі демократичні цінності, які ладні покинути свої буденні життєві справи і вийти на вулиці заради свободи. Можливо, вперше в нас побачили людей близьких за духом та ідеалами. В цьому припущенні відсутній політичний изм. Людям, які сотнями тисяч виходять на демонстрації протесту проти війни в далекому Іраку, важко зрозуміти тих, хто не відстоює свої права у власній країні. Думаю, що наша політична апатія була в очах громадян розвинених демократій такою ж екзотикою, як і політична активність північних корейців.
Знаковою перш за все для українців, які повірили у свої сили і переконалися, що не все у цьому житті залежить від грошей та злої волі. Для світової демократичної спільноти події на Майдані стали ще одним свідченням того, що третя хвиля демократизації все ще продовжується, і пострадянський простір, врешті-решт, зможе стати територією свободи і процвітання. Громадяни демократичних країн побачили в українцях людей, яким не байдужі демократичні цінності, які ладні покинути свої буденні життєві справи і вийти на вулиці заради свободи. Можливо, вперше в нас побачили людей близьких за духом та ідеалами. В цьому припущенні відсутній політичний изм. Людям, які сотнями тисяч виходять на демонстрації протесту проти війни в далекому Іраку, важко зрозуміти тих, хто не відстоює свої права у власній країні. Думаю, що наша політична апатія була в очах громадян розвинених демократій такою ж екзотикою, як і політична активність північних корейців.
Майдан є прикладом для наслідування. Час, що сплив після Майдану показав, що революційні події в Україні надихнули борців за свої права в різних регіонах світу. Киргизія, Молдова, Ліван, Росія, Азербайджан – ось лише декілька відомих нам країн, де відчувався ідейний (вимоги демократії та законності) і організаційний (помаранчеві транспаранти, прапори, атрибутика, намети або наметові містечка) вплив Майдану. Дарма, що результати і масштаби революційних подій чи акцій протесту були різними (усунення від влади Аскара Акаєва в Киргизстані, вивід сирійських військ з Ливану, задоволення вимог протестуючих в різних регіонах Росії), головним є те, що люди повірили у себе та дієвість колективної громадянської дії, відчули силу і стихію безпосередньої демократії, показали владі, що в неї є організована і достатньо сильна противага – громадянське суспільство.
Час, що сплив після Майдану показав, що революційні події в Україні надихнули борців за свої права в різних регіонах світу. Киргизія, Молдова, Ліван, Росія, Азербайджан – ось лише декілька відомих нам країн, де відчувався ідейний (вимоги демократії та законності) і організаційний (помаранчеві транспаранти, прапори, атрибутика, намети або наметові містечка) вплив Майдану. Дарма, що результати і масштаби революційних подій чи акцій протесту були різними (усунення від влади Аскара Акаєва в Киргизстані, вивід сирійських військ з Ливану, задоволення вимог протестуючих в різних регіонах Росії), головним є те, що люди повірили у себе та дієвість колективної громадянської дії, відчули силу і стихію безпосередньої демократії, показали владі, що в неї є організована і достатньо сильна противага – громадянське суспільство.
Майдан не є технологією, хоча багато чого, що відбувалося на ньому є технологічним. На моє глибоке переконання, визнати Майдан суто технологічним явищем чи процесом заважає лише одна “дрібничка” – громадянська активність людей, які на ньому зібралися щоб відстояти своє право вибору. Саме люди є і завжди будуть найслабшою ланкою в будь-якому технологічному процесі. Виборчі технології не є виключенням. Саме славнозвісний людський фактор зруйнував випробувані технологічні схеми прийдешніх політтехнологів. Цей фактор спрацював у діях майже усіх учасників подій осені-зими 2004 р. Руйнівниками технологічного процесу протизаконного здобуття перемоги на президентських виборах стали і виборці, що вийшли на вулиці та майдани по всій Україні, і люди в погонах, які не пішли проти народу, і посадові особи різних рівнів влади, які так і не наважилися віддати злочинні накази.
хоча багато чого, що відбувалося на ньому є технологічним. На моє глибоке переконання, визнати Майдан суто технологічним явищем чи процесом заважає лише одна “дрібничка” – громадянська активність людей, які на ньому зібралися щоб відстояти своє право вибору. Саме люди є і завжди будуть найслабшою ланкою в будь-якому технологічному процесі. Виборчі технології не є виключенням. Саме славнозвісний людський фактор зруйнував випробувані технологічні схеми прийдешніх політтехнологів. Цей фактор спрацював у діях майже усіх учасників подій осені-зими 2004 р. Руйнівниками технологічного процесу протизаконного здобуття перемоги на президентських виборах стали і виборці, що вийшли на вулиці та майдани по всій Україні, і люди в погонах, які не пішли проти народу, і посадові особи різних рівнів влади, які так і не наважилися віддати злочинні накази.
Що було технологією на Майдані так це організація життя (побуту, комунікації, взаємодії, боротьби) учасників "майданового стояння". Дивно, але саме це найчастіше використовується як незаперечний доказ у звинуваченні громадян з майдану у тому, що вони були лише гвинтиками в добре організованому закордонними (читай заокеанськими) фахівцями технологічному процесі. Здається, що єдиним фактом, що переконав би таких критиків у “чистоті” подій на Майдані та щирості помислів його учасників, стала б повна відсутність будь-якої організації народного спротиву. Ледь живі від голоду та хвороб, дезорганізовані і слабо поінформовані люди – ось такий образ полум'яних і самодостатніх (тобто не керованих ніким і ні з якого боку) революціонерів задовольнив би наших критиків. Треба так розуміти, що, скажімо, жовтневий переворот 1917 р. і сумнозвісні спецпотяги з бажаючими проголосувати за відкріпними талонами осені 2004 р., на їхню думку, були суто творчістю мас і не мали жодного відношення до певних організаційних зусиль або технологій.
Майдан не є запорукою нового, світлого, щасливого, заможного життя. Як і у випадку з демократією, тут відсутній будь-який автоматизм чи напередзаданість позитивних результатів, якщо взагалі про це можна говорити, аналізуючи суспільне життя. Встановити демократичний лад (чи завоювати право на нього в жорстокій боротьбі) є лише програмою-мінімум. Зробити так, щоб демократія не стала лише ширмою, а створила реальні передумови для розвитку політичної та економічної ініціативи людей і у такий спосіб привела до стабільного і заможного життя – ось програма-максимум, реалізувати яку часто видається не під силу новій демократичній владі. Політичне життя після Майдану розвивається за своїми законами, і його зміст і спрямування, на жаль, лише певною мірою обумовлені революційними подіями. Справа в тому, що будь-які зміни чи реформи поступово втрачають енергію початкового імпульсу, якщо політична воля до подальшого руху шляхом реформ є слабкою або навіть зовсім відсутня. Непослідовність у запровадженні реформ також є чинником втрати темпів та якості змін. За таких умов політичний процес повертає на заїжджену колію, оскільки його учасники продовжують діяти тими методами, до яких звикли і які здаються їм якщо не досконалими, то найбільш прийнятними з тих, що склалися за роки незалежності. Тому вимога незворотності проголошених реформ має стати першочерговим завданням як для рядових учасників революційних подій, так і для їхніх лідерів, ким би і де б вони зараз не були.
Як і у випадку з демократією, тут відсутній будь-який автоматизм чи напередзаданість позитивних результатів, якщо взагалі про це можна говорити, аналізуючи суспільне життя. Встановити демократичний лад (чи завоювати право на нього в жорстокій боротьбі) є лише програмою-мінімум. Зробити так, щоб демократія не стала лише ширмою, а створила реальні передумови для розвитку політичної та економічної ініціативи людей і у такий спосіб привела до стабільного і заможного життя – ось програма-максимум, реалізувати яку часто видається не під силу новій демократичній владі. Політичне життя після Майдану розвивається за своїми законами, і його зміст і спрямування, на жаль, лише певною мірою обумовлені революційними подіями. Справа в тому, що будь-які зміни чи реформи поступово втрачають енергію початкового імпульсу, якщо політична воля до подальшого руху шляхом реформ є слабкою або навіть зовсім відсутня. Непослідовність у запровадженні реформ також є чинником втрати темпів та якості змін. За таких умов політичний процес повертає на заїжджену колію, оскільки його учасники продовжують діяти тими методами, до яких звикли і які здаються їм якщо не досконалими, то найбільш прийнятними з тих, що склалися за роки незалежності. Тому вимога незворотності проголошених реформ має стати першочерговим завданням як для рядових учасників революційних подій, так і для їхніх лідерів, ким би і де б вони зараз не були.
Майдан не є політичною силою. Тим більше "потужною політичною силою". Точніше сказати, був, але не стане нею, хоча напередодні річниці революції й стверджують, що "новий Майдан буде неодмінно", що потрібна "концепція нового Майдану". Більше того, очікується, що саме на Майдані відбудеться історичне примирення лідерів помаранчевої революції, а сама вона отримає черговий потужний імпульс. Немає сумніву, що 22 листопада на столичній площі, яка зветься "Майдан Незалежності", збереться чимало людей з усіх регіонів України, будуть прапори, гасла, промови, музика. Та чи буде це тим Майданом, який ми добре пам'ятаємо? Тут ми не маємо на увазі ані славнозвісний "драйв" Майдану, ані його неповторну "фестивальну атмосферу", хоча й без них Майдан не Майдан. Суть в іншому. Справа в тому, що Майдан, Помаранчева революція і постреволюційні реалії стали величинами різного порядку і ваги. Тоді як перші вже належать історії, другі – у формі внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та соціальних викликів – обумовлюють дії нової влади, повертають її на грішну землю. Не забуваймо, також, що восени минулого року Майдан і лідери опозиції були одним цілим, а сьогодні це вже Майдан і влада. Влада, яка діє за своїми внутрішніми законами і перебуває у зовсім іншій системі координат, ніж це було рік тому. У цій системі відліку навіть багатогодинне багатотисячне скандування вимоги примирення та єднання влади може бути менш дієвим, ніж передвиборчі інтереси навіть тактичного рівня. Інша справа, якщо у Майдану з'являться нові лідери...
Тим більше "потужною політичною силою". Точніше сказати, був, але не стане нею, хоча напередодні річниці революції й стверджують, що "новий Майдан буде неодмінно", що потрібна "концепція нового Майдану". Більше того, очікується, що саме на Майдані відбудеться історичне примирення лідерів помаранчевої революції, а сама вона отримає черговий потужний імпульс. Немає сумніву, що 22 листопада на столичній площі, яка зветься "Майдан Незалежності", збереться чимало людей з усіх регіонів України, будуть прапори, гасла, промови, музика. Та чи буде це тим Майданом, який ми добре пам'ятаємо? Тут ми не маємо на увазі ані славнозвісний "драйв" Майдану, ані його неповторну "фестивальну атмосферу", хоча й без них Майдан не Майдан. Суть в іншому. Справа в тому, що Майдан, Помаранчева революція і постреволюційні реалії стали величинами різного порядку і ваги. Тоді як перші вже належать історії, другі – у формі внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних та соціальних викликів – обумовлюють дії нової влади, повертають її на грішну землю. Не забуваймо, також, що восени минулого року Майдан і лідери опозиції були одним цілим, а сьогодні це вже Майдан і влада. Влада, яка діє за своїми внутрішніми законами і перебуває у зовсім іншій системі координат, ніж це було рік тому. У цій системі відліку навіть багатогодинне багатотисячне скандування вимоги примирення та єднання влади може бути менш дієвим, ніж передвиборчі інтереси навіть тактичного рівня. Інша справа, якщо у Майдану з'являться нові лідери...
Які вони, ідеали Майдану?
Термін "ідеали Майдану" впевнено увійшов у вітчизняний політичний дискурс. До реалізації ідеалів Майдану закликають, благають про них не забувати, звинувачують у їхній зраді та у спекуляції ними. Що мається на увазі? Чи можна взагалі скласти прийнятний для всіх перелік цих ідеалів? У філософському енциклопедичному словнику читаємо, що "ідеал виступає як активна, організуюча свідомість людей сила, що об'єднує їх для вирішення цілком визначених, конкретних, історично назрілих завдань". Отже, які ідеали стали тими силами, що зібрали людей на Майдані?
По-перше, – свобода. Свободи взагалі ніколи не буває надмірно. Тим паче в такій скаліченій комунізмом країні, як наша. Наприкінці правління Кучми це була жага свободи особистості, слова, вибору, підприємницької діяльності. На Майдані цими вимірами свободи люди насолоджувались, як спраглі мандрівники, що нарешті натрапили на оазис. Свобода – це ідеал усіх майданів, незалежно від того, за яких часів і у яких країнах на них не виходять люди.
Свободи взагалі ніколи не буває надмірно. Тим паче в такій скаліченій комунізмом країні, як наша. Наприкінці правління Кучми це була жага свободи особистості, слова, вибору, підприємницької діяльності. На Майдані цими вимірами свободи люди насолоджувались, як спраглі мандрівники, що нарешті натрапили на оазис. Свобода – це ідеал усіх майданів, незалежно від того, за яких часів і у яких країнах на них не виходять люди.
По-друге, – демократія. Можливо це слово найчастіше зустрічалося б у відповідях тих, хто стояв на Майдані, якби їх запитали про мотиви та мету їхньої боротьби. Це абсолютно природно, оскільки існував чіткий і зрозумілий логічний зв'язок між виборами та демократією, дотриманням законності й демократичними цінностями. Майдан, власне, і почався як реакція на нахабне нехтування фальсифікаторами правом вибору як всього народу, так і кожного виборця. Зробити вигляд, що нічого не трапилося, – це вже було б занадто навіть для напівдемократичної країни. Взагалі сучасний зміст поняття демократія є настільки ємним, що для того, щоб продемонструвати свої вимоги, надії та сподівання Майдану достатньо було б одного ідеалу – демократії.
Можливо це слово найчастіше зустрічалося б у відповідях тих, хто стояв на Майдані, якби їх запитали про мотиви та мету їхньої боротьби. Це абсолютно природно, оскільки існував чіткий і зрозумілий логічний зв'язок між виборами та демократією, дотриманням законності й демократичними цінностями. Майдан, власне, і почався як реакція на нахабне нехтування фальсифікаторами правом вибору як всього народу, так і кожного виборця. Зробити вигляд, що нічого не трапилося, – це вже було б занадто навіть для напівдемократичної країни. Взагалі сучасний зміст поняття демократія є настільки ємним, що для того, щоб продемонструвати свої вимоги, надії та сподівання Майдану достатньо було б одного ідеалу – демократії.
По-третє, – національна гідність. Не кожного року світ стає свідком того, як нація встає з колін. В наш час, коли досить поширеною є теза "де добре – там і батьківщина", відстоювання національної гідності може здатися, щонайменше, марним витрачанням сил. Тим більше, що миттєвого матеріального ефекту це не дає. Саме про національну гідність мають добре пам'ятати політики і у себе вдома, і за межами України. Це остання лінія оборони, яку вони не мають права лишити як би тяжко їм не було чи то в процесі реалізації непопулярних реформ, чи то під час проведення тяжких міжнародних переговорів.
Не кожного року світ стає свідком того, як нація встає з колін. В наш час, коли досить поширеною є теза "де добре – там і батьківщина", відстоювання національної гідності може здатися, щонайменше, марним витрачанням сил. Тим більше, що миттєвого матеріального ефекту це не дає. Саме про національну гідність мають добре пам'ятати політики і у себе вдома, і за межами України. Це остання лінія оборони, яку вони не мають права лишити як би тяжко їм не було чи то в процесі реалізації непопулярних реформ, чи то під час проведення тяжких міжнародних переговорів.
По-четверте, – національна єдність. Попри гучні заяви влади напередодні виборів українська політична нація все ще перебуває на стадії формування. Україні конче потрібна єдність. Єдність не ідеологічна та навіть не політична, єдність національна. Майдан висловив цю потребу у відомому гаслі "Схід і Захід – разом". Саме потребу, бо реальна ситуація і тоді, і зараз є далекою від того, щоб гарантувати територіальну цілісність держави. Що може об'єднати українців? Можливо, усвідомлення унікальності території, яка зветься Україною, її славної історії, мовної та культурної неповторності. А можливо і перспектива динамічного розвитку країни, її соціального та економічного поступу, входження до європейської родини. Якщо перше припущення для своєї реалізації потребує досить багато часу через інерційність громадської свідомості, то реалізація другого – значною мірою знаходиться в руках політиків, від яких громадяни вже втомилися чекати раціональної і зрозумілої політики.
Попри гучні заяви влади напередодні виборів українська політична нація все ще перебуває на стадії формування. Україні конче потрібна єдність. Єдність не ідеологічна та навіть не політична, єдність національна. Майдан висловив цю потребу у відомому гаслі "Схід і Захід – разом". Саме потребу, бо реальна ситуація і тоді, і зараз є далекою від того, щоб гарантувати територіальну цілісність держави. Що може об'єднати українців? Можливо, усвідомлення унікальності території, яка зветься Україною, її славної історії, мовної та культурної неповторності. А можливо і перспектива динамічного розвитку країни, її соціального та економічного поступу, входження до європейської родини. Якщо перше припущення для своєї реалізації потребує досить багато часу через інерційність громадської свідомості, то реалізація другого – значною мірою знаходиться в руках політиків, від яких громадяни вже втомилися чекати раціональної і зрозумілої політики.
Що після Майдану?
Оцінюючи постреволюційну ситуацію хотілося б зупинитися не на очевидних результатах (позитивних і негативних), а на тих тенденціях, які згодом можуть привести до системних змін та нової якості розвитку.
Влада стала живою, тобто стала реагувати на больові сигнали, що надходять від суспільства. Вона не стала досконалою, народною (пам'ятаймо застереження класиків політичної думки), не стала, на жаль і більш ефективною у своїх діях, але влада стала більш відкритою і чутливою до запитів суспільства. Це додає оптимізму, оскільки справа не в тому які помилки робить влада (краще б їх не було зовсім, але так не буває), а як реагує на критику і як швидко їх виправляє. Без сумніву, влада стала більш демократичною, але почекаймо з остаточною оцінкою до парламентських та місцевих виборів навесні 2006 року.
В Україні стало більше свободи. Особливо це відчутно у сфері мас-медіа, які пропонують громадянам інформаційно-аналітичний продукт на всі політичні смаки. Немає політичних лідерів чи діячів, заборонених до появи на екранах телевізорів чи на шпальтах газет. Вперше з'явилася перспектива запровадження громадського телебачення. Позитивні зрушення помітні й на регіональному медіа-просторі. В 2005 р. Україні вдалося покращити свої позиції у рейтингу свободи преси, який щорічно складає міжнародна правозахисна організація "Репортери без кордонів", – наша країна піднялася з138 місця у 2004 р. на 112.
Україна досягла відчутного прогресу в реалізації своїх зовнішньополітичних пріоритетів: вступу в СОТ, європейської та євроатлантичної інтеграції. Прориву не сталося (хоча дивлячись з яким станом порівнювати), але ряд проміжних пунктів – початок інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття ства, отримання статусу ринкової економіки від ЄС і США, пом'якшення візового режиму з ЄС – вже досягнуто або вдасться досягти до кінця цього року або на початку наступного. Перспективною є робота з позиціонування України як регіонального демократичного і економічного лідера, хоча це справа й не одного року.
Найгіршими виглядають результати економічної політики нової влади, особливо якщо порівнювати нинішні темпи економічного зростання з показниками за 2004 р. Але фахівці добре знають, що не все можна описати „справною” цифрою. Надзвичайно важливим є те, яка модель економіки дає ті чи інші показники. Модель підтримки великого бізнесу (стабільний валютний курс, податкові пільги, зони вільної торгівлі, спеціальні тарифи на послуги державних монополій, передача державного майна в оренду наближеним олігархічним групам), вибудувана за часів президентства Л. Кучми, була несумісною ні з СОТ, ні з європейськими стандартами. Більше того, такі особливості української економіки створювали проблеми навіть у межах єдиного економічного простору. Міністр економічного розвитку і торгівлі Росії Г. Греф, наприклад, неодноразово наголошував, що Росія готова лібералізувати торгівлю з Україною, але за умови, якщо вона знову стане прихильною до принципів ліберальної економіки. Відмова від цієї моделі була лише справою часу, хоча "час Ч" й намагалися відтягнути якомога далі. Будь-яка спроба зруйнувати таку модель (а це також мистецтво) неминуче мала призвести до втрати темпів зростання. На жаль, ні розбудова, ні руйнування заради реформ у нас ще не стало мистецтвом.
Сучасний світ надзвичайно багатий на політичні події різного значення і масштабу. Політична мозаїка змінюється щодня так, ніби хтось обертає гігантський калейдоскоп. Тож будьмо реалістами і визнаймо, що чим далі, тим більше події сьогодення будуть заступати собою помаранчеву революцію. Але якщо і через рік після подій на Майдані люди, які виходять на вулиці на знак протесту, пов'язують один одному помаранчеві стрічки, то в листопаді-ні 2004 р. ми дійсно були свідками і учасниками неординарної події і не тільки в історії України.
ДИАЛОГua
agrinews.com.ua
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
.jpeg)
