Українським партіям радять домовитися про зовнішню політику.

У відносинах із Євросоюзом країни Балтії завжди були для нас прикладом: після розпаду СРСР ми починали шлях, звісно, не з однакових, але багато в чому схожих стартових позицій. Сьогодні Литва, Латвія й Естонія успішно реалізували свій європейський і євроатлантичний вибір. Литовці кажуть, що з весни минулого року, коли вони приєдналися до НАТО та ЄС, їхня зовнішня політика мусила вирішувати нові завдання. Одним із них стала підтримка ініціатив балто-чорноморської регіональної співпраці та прагнення України стати ом світової демократичної спільноти. Утім, такий зовнішньополітичний акцент — продовження колишнього курсу. За часів влади Леоніда Кучми Вільнюс намагався втягувати нас у діалог із Заходом, тоді як багато голосів у Євросоюзі вимагали Україну «не пускати». Кульмінацією литовської участі в нашій долі стали торішні події: президент Валдас Адамкус був одним із посередників під час революційних круглих столів у Києві. За словами посла України в Литві Бориса КЛИМЧУКА, литовці та поляки тоді «виконали ту роботу, за яку внаслідок різних причин не хотіли братися інші європейці: внаслідок умовності, турбуючись про «чистоту» власних рук; а Литва тримала ногу в дверях, щоб ті не зачинилися зовсім, аби не було абсолютної дипломатичної блокади України». Через рік після помаранчевої революції, незадовго до саміту Україна — ЄС і у Спільноти демократичного вибору група українських журналістів і політологів відвідала Вільнюс і змогла з перших вуст дізнатися, як Литва оцінює наші зміни та перспективи.

«Після помаранчевої революції я неодноразово зустрічався з Віктором Ющенком, ми з ним обговорювали актуальні проблеми, прогрес, якого ви досягаєте. Одна з моїх цілей на міжнародних зустрічах — нати, що існує Україна, яка хоче стати ом демократичного світу. Це бажання і всієї Литви — ми хочемо, щоб ви були разом із нами, в одній сім’ї. З огляду на ваш національний потенціал, ви можете зробити великий внесок у життя всієї Європи», — сказав президент Литви Валдас Адамкус . Відповідаючи на запитання журналістів про те, коли, на його думку, Україна зможе досягнути литовського рівня розвитку, президент сказав, що до 2010 року. «Ви здатні це зробити, у вас є величезне бажання, величезний потенціал, і якщо ви реалізуєте його, то до 2010 року навіть, можливо, випередите нас. Ми пройшли дуже складний період — період входження до ЄС і до НАТО: в нас не було прикладів, на яких ми могли б вчитися. Ви ж можете повчитися на нашому прикладі. І не бійтеся питати, ми поділимося своїм досвідом», — запевнив Валдас Адамкус.

На думку директора департаменту Європейського Союзу МЗС Литви Жигімантаса Павільоніса, у відносинах із ЄС Україна зараз перебуває на тому етапі, який Литва пройшла в 1992—1993 роках. «Тоді нашим головним аргументом було: «Ми інші, ми хочемо жити за європейськими демократичними принципами». Цієї диференціації вам зараз якраз не вистачає. Ви в одному кошику з країнами Північної Африки, але це суперечить логіці», — зазначив дипломат. До речі, він наполягає на тому, що шлях до ЄС не може бути окремим від шляху до НАТО — тільки паралельним. За словами Павільоніса, сьогодні Литва й інші нові и Євросоюзу, зокрема, хочуть, щоб той візовий режим, який вони мають з Україною, був максимально перенесений на загальноєвропейську практику. А загалом Литва прагне зробити для України те, що в 1993 році зробила для Вільнюса Данія: «На саміті в Копенгагені було записано, що балтійські країни можуть укласти договір про вільну торгівлю з Євросоюзом, який може стати основою договору про асоціацію. Це було історичне рішення». За словами Жигімантаса Павільоніса, уклавши в 1995 році договір про асоціацію з Євросоюзом, Литва почала отримувати від нього справжні кошти для реформ. Наприклад, «тільки на облаштування литовського кордону з Росiєю та Бiлоруссю Євросоюз виділяє 150 мільйонів євро».

Звісно, для того, щоб претендувати на розвиток відносин із Євросоюзом, Україна повинна продемонструвати відповідні досягнення, й однієї помаранчевої революції тут замало. Перші особи Литви відкрито кажуть про те, що саме їм не подобається в нашій країні. Президент Валдас Адамкус хотів би бачити більш рішучі та швидкі реформи. «Крім того, я хотів би, щоб ваші політики вміли краще домовлятися, бо суперечки між ними негативно впливають на процеси в країні. Я думаю, парламентські вибори 26 березня дадуть відповідь на багато запитань. Це голосування, напевно, буде найкращою відповіддю на запитання, як самі люди України оцінюють помаранчеву революцію», — сказав Валдас Адамкус. «Світ сьогодні й пишається, й радіє тому, що ви зробили. Зараз ви повинні довести, що світ не помилився, — продовжив президент Литви. — У ході перетворень безжально знищуйте корупцію. Вибирайте найталановитіших людей, не тих, хто є чиїмись протеже, а тих, хто може добре працювати. І не бійтеся приймати непопулярні рішення, якщо ви впевнені, що вони правильні».

«Литовський досвід показує: коли немає консенсусу з головних питань, дуже важко рухатися вперед, — зазначає спікер Сейму Артурас Паулаускас. — Вибори завжди вносять якісь корективи, але коли є угоди з головних питань, усі знають, що курс не змінюватиметься, попри те, які політичні сили прийдуть до влади. Мені здається, що вам такого чіткого визначення бракує. Хоч при зустрічах завжди наголошують, що Україна хоче стати ом Європейського Союзу (про НАТО, можливо, трохи інакше розмірковують). Треба почати з угоди політичних сил. Якщо вони домовляться, суспільство на ці кроки також дивитиметься позитивно. У Литві було багато розбіжностей до 2000 року, але коли був підписаний акт про головні політичні цілі — дуже швидко змінилася й громадська думка». «Ми готові ділитися нашим досвідом, якщо ви маєте бажання його перейняти. Щоб систематизувати нашу допомогу, уникнути її дублювання, ми спитали, чого потребує Україна, парламент. Й отримали у відповідь понад 20 тем. Думаю, ми дуже швидко складемо список актуальних позицій і відповідальних за їх виконання. Ми зробили дуже великий крок уперед. Тепер, звісно, слово за Україною», — сказав спікер.

У кулуарних розмовах представники литовської влади ще відвертіші. Вони прямо кажуть, що зі свого боку вже зробили для України майже все, що було можливе, і тепер м’яч — на нашому полі. При цьому співрозмовники признаються: іноді, пропонуючи українським партнерам конкретні кроки, вони відчували, що насправді все це потрібне тільки їм, литовцям. Українці ж, захоплено вистуши на вищому рівні, стопорили ініціативи на середньому та поводилися в стилі «Зателефонуйте завтра». Утім, і на вищому рівні Київ дозволяв собі «проколи». Наприклад, Литва із здивуванням сприйняла той факт, що голови парламентів країн Балтії та Скандинавії, які відвідали Україну цієї осені, спершу зіткнулися з відсутністю інтересу до їхнього візиту.

У такій ситуації Литва все- таки сподівається, що ми рано чи пізно виправимося, і бере участь разом з Україною в ініціативі Спільноти демократичного вибору. Через кілька днів для участі в її і до Києва прилетить Валдас Адамкус. «Ми не робимо того, у що не віримо», — говорить радник президента Литви Едмінас Багдонас . Він наполягає на тому, що без регіональної стабільності неможливі економічні, соціальні, політичні перетворення. «Потенціал є, треба знайти форму, в якій його використати», — каже він. На думку радника литовського президента, Україна — вже регіональний лідер, бо на неї орієнтуються Грузія та Молдова.

За словами Бориса Климчука, литовські політики, солідарні один з одним у підтримці України так само, як і в інших аспектах зовнішньої політики, завжди йдуть на півкроку попереду. «Їхнє слово завжди перше: «Дати Україні шанс, дати можливість, зачекати ще трохи». Вони ризикують через нас, і в цьому наша відповідальність».

Варвара Жлуктенко, "День"