Українська соціологія так і не оговталася після скандалів, спровокованих владою під час минулих президентських виборів. У парламентській кампанії фахівці очікують ще більше фальшивих рейтингів - тепер їх замовлятимуть всі, кому не ліньки.

Що таке "рейтинг", знає, мабуть, кожен українець. Принаймні, згадує кожної передвиборної кампанії. При цьому він, українець, здебільшого розуміє передвиборні опитування так, що люди просто ходять і питають інших людей - а потім визначають симпатії електорату за допомогою чотирьох арифметичних дій. Або зовсім нікуди не ходять, а "дурять нашого брата, дурять".

Тим часом рейтинги партій та політиків, на превеликий жаль всього прогресивного українства, в нашій унікальній країні відчутною мірою лишаються інструментом маніпулювання громадською думкою. Більше того, є серйозні підстави вважати, що парламентська кампанія-2006 в цьому сенсі теж стане унікальною. Не з кращого боку.

Маніпуляції за допомогою рейтингів чиняться в дуже різні способи. Умовно їх можна розділити на прості, складні й "бєзпрєдєльні". Такий поділ, звісно, не є чистим - як буде видно далі, найчастіше йдеться про певний "мікс".

Розквітові "простих" маніпуляцій сприяє сам формат нинішньої політичної кампанії. НСНУ не може визначитися з першим номером списку? Дуже добре: ставимо в анкету для опитування Романа Безсмертного - і отримуємо мізерні десять-дванадцять відсотків, про що й радісно повідомляємо електорату. Не НСНУ Безсмертного, а "Блок Ющенка" з президентом в ролі першого номера? Зовсім інший результат!

Або ось такий момент. Пропорційна система примушує аутсайдерів з останніх сил пнутися до 3 % бар'єру. І деякі соціологічні фірми раді їм в цьому допомогти. За останній місяць автор цих рядків бачив щонайменше три спрямованих на цю шляхетну мету опитування.

Розпізнати це досить легко: автори, як правило, акцентують увагу саме на "потрібній" політичній силі, яка - ого-го! - вже доросла до 1,5 чи там 2,5 відсотка, і "має перспективи росту"...

Цей останній метод може поєднуватись (як правило, і поєднується) зі складнішими прийомами. Бо ж мало "засвітити" партію - зазвичай треба все-таки завищити її рейтинг порівняно з реальним. Всупереч твердій упевненості того дядька, що "принципово не вірить всім цим опитуванням", маніпулятори не беруть цифри зі стелі. Для завищення/заниження рейтингу партії/політика існує мільйон тонших прийомів.

Можна бо зманіпулювати вибіркою респондентів - опитати більше людей у "правильних" регіонах, або не дотримати науково встановленої пропорції між мешканцями міст та сільської місцевості. Хоча надто грубо це, як правило, намагаються не робити - вибірка "підтягується" за допомогою складних математичних розрахунків, розібратися в яких нефахівцеві неможливо.

Багато залежить від способу опитування. Одна справа - на вулиці, інша - за місцем ання (так найчастіше й проводиться). Вдома українці, зокрема, традиційно рідше зізнаються в симпатіях до опозиції - "хтозна, куди про це повідомлять...".

Важливо навіть, хто задає запитання (скажімо, волохатий студент-хіпі чи симпатична студентка) і наскільки настирливим є інтерв'юер.

Не кажучи вже про формулювання самих запитань та порядок їх розміщення в анкеті. Маніпуляції з цим здійснюються, як правило, при дослідженнях широкого формату - коли йдеться не просто про те, за кого голосуватиме респондент чи кому з політиків довіряє, але й вимагаються відповіді на цілу низку інших питань.

Додаткові запитання фахівці часто використовують для "фільтрації" результатів - правильно сформульоване та розміщене питання допомагає, наприклад, встановити (звісно, теж не стовідсотково) ступінь нещирості респондента. Але таким чином можна й підводити опитуваного до потрібної відповіді.

На серйозному рівні це вимагає неабияких знань та вміння укладачів анкети. Однак бувають і просто анекдотичні випадки. Так, в серпні минулого року така собі американська компанія Whitman Insight Strategies, винайнята мудрецями Віктора Януковича, ненав'язливо питала українців: "Дехто каже, що оскільки Україна ще не стала країною усталеної демократії, вибори можуть пройти з деякими малозначущими проблемами. Однак вважається, що нечисленні труднощі не обов'язково потягнуть фундаментальну фальсифікацію виборів. Чи згодні ви з таким твердженням?".

Таке нахабне підштовхування до потрібної відповіді, власне, можна віднести вже до "бєспрєдєла". І саме минулі вибори стали апофеозом таких методів в Україні. Зймо, як телеканали подавали "зібрані" Глєбом Павловським і компанією "рейтинги", за якими Янукович нібито перемагав Ющенка, без посилання на кількість опитаних і похибку вибірки, що є абсолютно неприпустимим в цеху соціологів. Та що там - російські друзі навіть не зізнавалися, хто проводив для них ці "опитування" (адже своєї мережі інтерв'юерів росіяни в Україні не мали й не мають)...

Піком неподобства став скандал навколо Національного екзит-полу. Спочатку ті ж розумники з "Російського клубу", очолюваного заявленим нині в міжнародний розшук Максом Курочкіним, заявили про намір провести ще одне, альтернативне Нацекзиту опитування громадян на виході з виборчих дільниць. А в кінцевому рахунку влада просто розвалила консорціум п'яти провідних українських соціологічних компаній, які об'єдналися для проведення екзит-полу.

"СОЦИС" та "Соціальний моніторинг" тоді оголосили, що проводитимуть опитування за новою методологією, в той час як Центр Разумкова, Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) та фонд "Демократичні ініціативи" дотримались попереднього плану. В результаті перших звинуватили у фальсифікації результатів на користь Януковича, а других, відповідно - Ющенка.

Все скінчилося великою сваркою та фактичною самоліквідацією Соціологічної асоціації України (хоча самі соціологи, віддамо їм належне, до останнього намагалися сміття з хати не виносити). Зараз ці люди кажуть, що тодішня ситуація дасться взнаки в цій кампанії.

"Було підірвано довіру до соціології, й зараз фактично немає спільних критеріїв фаховості та об'єктивності", - пояснила науковий керівник "Демініціатив" Ірина Бекешкіна.

"Організованого цинізму", як на президентських виборах, на цих не буде - бо ніхто, і зокрема влада, не має такого тотального контролю над ЗМІ, щоб змусити їх узгоджено видавати на-гора фальсифікат. Проте, вважає Бекешкіна, легше від цього не стане. Головну небезпеку вона бачить у тому, що політичні сили почнуть масово замовляти кожна свій фальсифікат - що, власне, вже й відбувається. "Всіляка шелупонь" (за висловом вченої) у вигляді фірм-одноденок буде транслювати замовні рейтинги через відповідні ЗМІ.

Представники великих фірм при цьому бояться, звісно, в першу чергу за себе. І вони мають на це право. По-перше, дослідження рейтингів - далеко не головна і не найцікавіша складова діяльності справжніх вчених-соціологів. А в Україні ще з радянського часу є й непогана школа, і визнані світом імена. По-друге, нездорова конція підриває матеріальну основу існування "китів". Недарма пані Бекешкіна наполягає, що замовні рейтинги дають дуже низький ефект.

Проте сама ж вона зізнається, що цього не розуміють ті, хто платить за таку "соціологію" грубі гроші. В результаті виборці ризикують просто заблукати серед рейтингів різного ступеню фальшивості. Тим більше, що геть уже неефективними фальшивки не назвеш.

Адже не обов'язково відверто "надимати" рейтинг тієї чи іншої партії - на його користь можна працювати і по-іншому. Так, коли співвідношення популярності Ющенка та Януковича ще було десь 60 до 25, соціологи встановили, що, незважаючи на перевагу лідера опозиції, в його перемогу вірять лише 15 % українців. І ці ганебні для України дані, які свідчили про очікування народом масових фальсифікацій, були миттєво озвучені на підконтрольних владі телеканалах! З прямим, тобто, натяком - не тратьте, куме (чи то "куми"?) сили...

Очевидно, свої ноу-хау будуть і в цій кампанії. Тож пересічному українцеві варто пам'ятати: на питання про те, як непідготовлена людина може відрізнити соціологічну фальшивку, соціологи чітко відповідають: ніяк. Тобто порятунок - лише в тому, щоби вкрай обережно ставитись до будь-яких даних.

Чим чорти не жартують - може, й політики тоді зрозуміють марність своїх замовлень...