Політична реклама у хащах українських виборчих технологій.

Не тільки памперси, прокладки і о панують тепер на телебаченні. Поряд із ними на повен голос заявляють себе політичні партії та блоки, які прагнуть здобути прихильність якомога більшої кількості електорату. Зрозуміло, що будь-які політичні сили прагнуть постати у своїй рекламі привабливими, демократичними і прагматичними (бо ж навіть відмова від демократії у ХХІ столітті повинна вдягтися в шати позірного демократизму). Але, скільки не вкладай грошей у підготовку телероликів, а вовк у ліс дивиться; сила телевізійної публічності у тому, що вона здатна «роздягнути» будь-кого.

Коли вітчизняні комуністи у вишуканих стилістично телероликах записують до лав своїх однодумців Пікассо та Неруду, то це одразу нагадує мені давній анекдот. Ось він:

«На міжнародний конгрес захисників миру приїхав Пікассо, але забув запрошення. Його спиняє охорона. Він їй каже:

- Я Пікассо!

- Доведіть!

Він швидко малює уславлену голубку миру і його пропускають.

Іде Фурцева, яка теж забула запрошення.

- Я радянський міністр культури Фурцева!

- Доведіть - он Пікассо легко довів, хто він...

- А хто такий Пікассо?

- Проходьте, товаришко Фурцева!»

Це щодо стосунку КПУ до Неруди і Пікассо - стосунку партії, яка не втримала у своїх лавах чи не останнього в країні переконаного комуніста-інтелектуала високого рівня Бориса Олійника - єдиного з комуністів України, кому було б про що поговорити з Пікассо та Нерудою. Чи не тому не втримала, що він був надто українським комуністом - як Неруда завжди був чилійським, а Пікассо - європейським лівим?

До речі, про Бориса Олійника. Реклама блоку Сироти й Олійника настільки не має жодного зв’язку з цими справді неординарними політиками, що виявляється без адресату. Але це перша «прикидка» цього блоку, тому не варто поспішати з висновками на ґрунті відверто халтурного ролика. А от реклама партії «Віче» успішно «роздягла» її: політична сила, яка вважає себе ліберальною, у своєму ролику, де висловлена відверта претензія на володіння істиною, жодного разу не зла слово свобода. Прикметна забудькуватість чи випадковість? Побачимо, що буде далі.

Рекламу блоку Володимира Литвина, де останній у ролі Геракла, котрий одним порухом руки підіймає з землі десяток здоровенних чоловіків, коментувати не буду. І так усе видно.

Та це все дрібнички у порівнянні з телерекламою деяких інших суб’єктів виборчих перегонів. Ось перша з них: «Він говорив: знаю, вірю. Вони обіцяли: можемо. Життя показало: нічого не змогли. Досить знущань над людьми!». Впізнали? Леонід Макарович Кравчук від імені блоку «Не так!». І справді, не так: знущатися можна з людей, а не над людьми, тому у цьому сенсі твердження «нічого не змогли» набуває зовсім іншої адресності. Та проблема не в тому. Хто це роздає оцінки владі і говорить на адресу Ющенка «досить»? Вацлав Гавел? Лех Валенса? Чи хоча б зний вище Борис Олійник? Ні. Це колишній глава Української держави, який зумів утриматися на посаді тільки ину терміну, але за цей час встиг затягти щойно проголошену незалежну Україну в СНД, віддати Чорноморський флот Росії і освятити своїм підписом аферу «Бо»; це лідер, за урядування котрого невідь куди зникло майно Радянської армії на десятки мільярдів доларів, стала докм фактом рекордна на планеті в другій ині ХХ століття гіперінфляція; зрештою, це людина, яка подала парламенту на призначення прем’єром кандидатуру Леоніда Кучми. А тепер, вважає цей політик, все у нас робиться «не так». Справді, масштаби ідеологічної афери мають бути грандіозними, щоб хтось повірив такому аферистові.

Але що, крім афер, залишається тим, чий рейтинг стабільно фіксує проблемність проходження до нової Верховної Ради?

Утім, телереклама засвідчує й іншу, значно серйознішу стилістику. Її колись окреслив відомий фахівець з пропаганди та активної політичної дії. Він писав:

«Завдання пропаганди полягає не в тому, щоб дати наукову освіту небагатьом окремим індивідуумам, а в тому, щоб впливати на масу... Вся штука тут має полягати у тому, щоб змусити масу повірити: такий-от факт справді існує, така-от необхідність справді неминуча, такий-от висновок справді правильний тощо... Пропаганда мусить впливати більше на почуття і лише дуже незначною мірою на так званий розум... Чим менше так званого наукового баласту в нашій пропаганді, тим більше вона звертається виключно до чуттів натовпу, тим більшим буде успіх».

Віддаймо йому належне: Адольф Гітлер був, принаймні, досить відвертим. Як і тоді, коли писав:

«Маса воліє пана, а не прохача, і в глибині душі більш охоче приймає вчення, яке не терпить поруч із собою жодне інше, - ніж уседозволеність ліберальної свободи, з якою вона не знає, що робити, і легко губиться. Безстидство такого духовного терору маса так само мало усвідомлює, як і обурливе порушення своїх людських свобод... Вона відчуває тільки безоглядну силу і брутальність цілеспрямованих висловлювань і врешті-решт неодмінно схиляється перед ними».

А тепер поставимо елементарне запитання: що означає поняття «економічна криза»? Всі тлумачники, починаючи з «Советского энциклопедического словаря», відзначають: така криза виявляє себе в зростанні безробіття, істотних негараздах у фінансовій сфері, і, головне, в абсолютному падінні виробництва. Чи наявна в Україні хоч одна з чільних ознак економічної кризи? Ні. Тому твердження про наявність такої кризи під оглядом науки буде невірним. Але, схоже, творці рекламних телероликів Партії регіонів керувалися не науковими принципами, а засадами автора «Майн кампф», включно із його ставленням до «наукового баласту» в пропаганді:

«Рік тому в Україні були найвищі у Європі показники росту, але сьогодні криза. Віктор Янукович та Партія регіонів пропонують план економічного росту, створення робочих місць, стабілізацію цін, високий рівень охорони здоров’я та соціального захисту. Партія регіонів і Віктор Янукович - програма виходу з кризи та покращення вашого життя вже сьогодні».

Не буду зайвий раз доводити, що насправді стояло за цими «найвищими показниками» - про це написано чимало. Так само, як і про те, коли насправді пенсії були низькими, а ціни на бензин зросли найбільше. Факти не цікавлять авторів реклами Партії регіонів. У тій же стилістиці «безстидства духовного терору» та пропаганди «безоглядної сили» витриманий й інший рекламний ролик цієї партії. Ось його текст (записано за телерекламою):

«Газова криза виникла через непотрібний конфлікт з Росією. А зараз - брудна угода, яка підніме ціни на газ настільки, що це призведе до банкрутства підприємств і надмірно підніме плату за опалення житла. Партія регіонів - це міцне керівництво, яке побудує особливі відносини з Росією, розв’яже газову кризу та зробить опалення житла та газ знову доступними. Партія регіонів і Віктор Янукович - покращення вашого життя вже сьогодні».

Одразу напрошується запитання: і як можуть бути рентабельними виробництва, наприклад, у Польщі чи Чехії, де і ціни на газ вищі, ніж в Україні, і зарплаті відчутніші у кишенях, і соціальні витрати підприємців помітні?.. Незрозуміло, але ж вони таки рентабельні... Але - геть «науковий баласт»! І тут доходить до смішного. Взагалі-то відносини між державами бувають або нормальними, цивілізованими, дружніми, або не надто цивілізованими. Слова про «особливі відносини» у ролику Партії регіонів дуже пікантно звучать на блакитному тлі, але справа навіть не у цьому: йдеться не про ефективне, не про чесне, не про демократичне керівництво, а про міцне. Чи не надто часто автори реклами Партії регіонів читали на ніч слова, що «маса воліє пана, а не прохача»? Інакше-бо чи побудували б вони свої рекламні ролики на засадах відверто тоталітарної пропаганди: турбота про просту людину, міцна влада, соціальні гарантії - й ані слова про свободу чи політичну демократію? І чи зрозуміли партійні лідери, якого штибу рекламний продукт змайстрований для них? Чи, може, Віктор Янукович, Тарас Чорновіл та Ніна Карпачова щиро вважають, що телереклама подібної стилістики справді якнайкраще відповідає цілям Партії регіонів?

І, до речі: минулого тижня до вечора на всіх практично телеканалах з’являлися рекламні ролики практично всіх тих учасників перегонів, хто вже обзавівся телерекламою. Але майже не було видно роликів Партії регіонів - до певного часу. Зате у вечірньому ефірі ці ролики крутять практично на всіх каналах у різних варіантах і у великій кількості. Чи випадково ці ролики з’являються переважно увечері?

«Очевидно, воля людини зранку, а, може, й упродовж усього дня сильніша, аніж увечері... Схоже, надвечір пересічна людина краще піддається впливу сильнішого за неї...»

Це теж з «Майн Кампф». Виглядає на те, що хтось таки добре читав цей твір...

А що цьому всьому протиставляє «Наша Україна»? Заклик захистити завоювання Майдану й адресне звертання на «ти», нагадування про участь у Помаранчевій революції і про підступи «колишніх». До речі, поки що телереклама «Нашої України» - єдина, де зна свобода і де акцент зроблений на громадянській дії, а не на міцному керівництві чи примиренні непримиренних. Але чи подіє цей заклик на вщент розколоту коаліцію колишніх союзників, коли президент Ющенко не втомлюється у кожному телевиступі буцнути тих, хто «не витримав випробування владою», а Юлія Тимошенко так само невгамовно викриває тіньові оборудки президентського оточення? І, відповідно, розколотих прихильників цих політиків та політичних сил?

До речі: Блок Юлії Тимошенко і Соціалістична партія поки що не «вистрілили» своєю виборчою телерекламою. Чи дійсно, як вже заявляли деякі и команди БЮТ, вони планують не використовувати телевізійну рекламу? Чи справа у недостатності грошей? Чи немає кваліфікованих кліпмейкерів? Чи йдеться про намагання повною мірою використати помилки своїх противників та контів, а самим зіграти безпомилково?

Принаймні, є шанс на те, що телереклама тоталітарного типу від цих суб’єктів політичного процесу нам не загує. Як і банальщина на кшталт «З Україною в серці» чи «В країні треба навести лад». І, може бути, хоч хтось із розробників рекламних роликів та лідерів партій керуватиметься настановами іншого, справді великого діяча ХХ століття, котрий любив повторювати:

«Політики думають про наступні вибори, державні мужі - про національні інтереси».

Недарма-таки Вінстон Черчілль був лауреатом Нобелівської премії з літератури і рятівником Британії.

Але у нас, схоже, дефіцит Черчіллів, зате вистачає охочих вішати локшину на вуха виборцям і пропонувати їм обміняти свободу та владу закону на добробут і міцне керівництво.

Сергій Грабовський, Телекритика

«Обсудить на е Силы Народа»