З виступу народного депутата України Рефата Чубарова на конференції "Україна - 10 років у Раді Європи: досвід та перспективи" .

Від імені Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин хочу приєднатися до попередніх привітань з знаменною датою - 10-ю річницею вступу України в Раду Європи. З набуттям в листопаді 1995 року ства в Раді Європі Українська держава не тільки засвідчила про незворотність обраного нею демократичного шляху розвитку, але й підтвердила такій вибір добровільним зобов'язанням забезпечити реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів Ради Європи.

Третина усіх зобов'язань, взятих при вступі - безпосередньо належать до сфери діяльності нашого Комітету. Цей й не дивно, оскільки переважна більшість з них стосується головної демократичної цінності - захисту прав та свобод людини.

Взяті міжнародні зобов'язання необхідно було наповнити конкретним змістом, законодавчо закріши механізми їх реалізації. Протягом тривалого часу болючим для України питанням залишалось забезпечення права громадян і іноземців на свободу пересування та вільний вибір місця ання. Жахливий рудимент радянської системи - інститут прописки виявився досить живучим. Роками тривали дебати про необхідність його скасування. Комітетом опрацьовувались чисельні варіанти законопроектів на скасування прописки. Наслідком кропіткої роботи стало те, що 11 ня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про свободу пересування та вільний вибір місця ання в Україні". Ним було зроблено головне - введено нову систему обліку населення повідомного характеру, котра повністю скасовує інститут прописки та відповідає європейській практиці.

За цей час Комітетом було опрацьовано, а Верховною Радою України прийнято низку змін до Законів України "Про правовий статус іноземців", "Про порядок в'їзду в Україну та виїзду з України громадян України" , "Про громадянство України" та ряду інших законів. Ці зміни також стосувались забезпечення прав і свобод як громадян України, так і іноземців. На перший погляд, очевидні речі - Україна взяла на себе зобов'язання - їх необхідно виконати. Але знаємо, як тяжко приходило розуміння цих очевидних речей.

Зокрема, щодо необхідності ратифікації Україною Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Скільки було докладено зусиль, проведено конференцій і круглих столів, підготовлено документів. Нарешті, два роки тому, 15 травня 2003 р. вона була ратифікована. На жаль, до цього часу не завершене оформлення передачі ратифікаційної грамоти до Ради Європи до цього часу не завершено.

Про мотивації та причини такого стану тут вже говорилося у виступу міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка. Наша конференція - добра нагода, разом з осмисленням здійсненного Україною на шляху інтеграції в європейське товариство, ще раз акцентувати нашу увагу на питаннях, невирішеність яких може поставити під сумнів можливість досягнення Україною демократичних ідеалів. Дбаючи про гідне місце України у сім'ї європейських країн маємо уникати будь-якого замовчення низки існуючих проблем, що дісталися Україні в спадщину від колишнього СРСР. Серед таких, найбільш гострою та такою, розв'язання якої аж ніяк вже не може відкладатися й далі, є проблема відновлення прав кримськотатарського народу.

Перед тим, як продовжити цю тезу, зазначу, що Україна є єдиною на пострадянському просторі державою, яка не тільки гарантує повернення раніш депортованих за етнічною ознакою кримськотатарського народу і осіб з числа національних меншин, але й, в міру своїх економічних можливостей, сприяє їх облаштуванню.

Однак, за 15 років незалежної Української держави ми так й не спромоглися задіяти ефективні правові механізми, що забезпечували б комплексне рішення всіх аспектів, пов'язаних з поверненням, облаштуванням та відновленням прав кримськотатарського народу та осіб інших національностей, що повертаються в Україну, на свої землі, після півстолітнього вигнання.

Прийнятий в минулому році при підтримці 380 народних депутатів України (!) Закон України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", який міг покласти початок правовому вирішенню цієї проблеми, було заветовано екс-Президентом України. Боляче про це говорити, але й серед частини моїх колег - народних депутатів України, а також і у Секретаріаті новообраного Президента України до сьогодні немає єдиних підходів щодо відновлення прав кримськотатарського народу.

Можливо, таке відношення частини українських політиків і чиновництва пов'язане з тим, що вони просто не в змозі зрозуміти стан і відчуття народу, якого на півстоліття було насильницькі відірвано з своєї Батьківщини, народу, який зазнав руйнівних втрат рідної мови та національної культури, народу, який всі роки вигнання ні на хвилину не припиняв своєї боротьби за відновлення своїх прав. Тим більш такі посадовці не приймаються тим, що по відношенню до кримських татар відсутні правові механізми, направлені на реалізацію ними колективних прав, за відсутності яких, як відомо, практично не можна забезпечити індивідуальні права.

В попередніх виступах вже говорилося про те, що вступ України в Раду Європи став очевидним та ефективним поштовхом для вирішення багатьох питань демократизації нашого суспільства. Непростий шлях виконання Україною взятих на себе зобов'язань, дає право говорити про те, що розв'язання багатьох з них було б проблематичним, якби Україна не була ом Ради Європи. І про це дуже детально говорив у своєму виступі міністр юстиції України Сергій Головатий.

В цьому контексті хочу нати , що Парламентською Асамблеєю Ради Європи 5 квітня 2000 року в результаті розгляду доповіді Комітету з міграції, біженців і демографії було ухвалено Рекомендацію за номером 1455 "Репатріація та інтеграція кримських татар". Якщо говорити відверто, боюся, що окрім самих кримських татар, мало хто в Україні, тім більш у владних структурах, вже і пам'ятає про таку Рекомендацію.

Зрозуміло, що таке відверте ухилення органів влади від комплексного та справедливого розв'язання всіх аспектів кримськотатарської проблеми, сприяє наростанню в кримськотатарській спільноті розчарування та недовіри до держави та її керівників. В такій ситуації представницький орган кримськотатарського народу - Меджліс вважає доцільним безпосереднє залучення інституцій Ради Європи, зокрема Моніторингового комітету, до процесу пошуку рішень, направлених на відновлення прав кримськотатарського народу. Хотів би, щоб і мої колеги - народні депутати та урядовці, з розумінням віднеслись до такої заяви, оскільки, ми в цьому впевнені, вони також розуміють про те, що не можна дали зволікати з вирішенням кримськотатарської проблеми.

І останнє. Справедливе розв'язання питань, пов'язаних з відновленням прав кримськотатарського народу, безсумнівно, покладе край будь яким спекуляціям з боку окремих політичних сил навколо Криму та кримських татар.