Вступ України до Світової організації торгівлі - одна з тем, які набили оскому журналістам: розмов багато, а сам процес відбувається досить инчасто. З одного боку, зрозуміло, що будь-яка сучасна держава, яка бажає посісти гідне місце у світі, повинна бути ом цієї організації. З іншого, оскільки не всім галузям економіки України вступ до СОТ принесе користь у їхньому нинішньому стані, певні кола політиків і бізнесменів лобіюють затягування цього важливого рішення. Напередодні виборів ми можемо отримати черговий виток спекуляцій про СОТ. Проте, за деякими оцінками, Україна виконала вже понад 90% підготовчої роботи до вступу в організацію. З ряду причин припинення цього процесу на такій стадії може призвести до небажаних наслідків для економіки. Не хотілося б, щоб повторилася ситуація з анекдоту про українця, котрий вибирав: заплатити за визволення з полону десять тисяч доларів, з’їсти кілограм лайна, або ... е... отримати неприємності інтимного характеру, а в результаті зробив і те, й друге, і третє.

Хай там як, але наші найближчі сусіди - Польща, Румунія, Болгарія, країни Балтії та інші - є ами СОТ. І ми можемо на їхньому прикладі побачити і переваги, і недоліки участі в цій організації. Так, Польщу зазвичай наводять як приклад, оскільки ця країна за своїм геополітичним становищем схожа на Україну. Вона мала фактично такі самі пострадянські стартові умови, майже таку ж площу і кількість населення, місце розташування на континенті. Польща вступила до СОТ десять років тому. Через два роки після цього ВВП країни збільшився в півтора разу. Рівень прямих іноземних інвестицій зріс із чотирьох мільярдів доларів 1996 року до дев’яти з иною мільярдів 2000-го. Така ж картина спостерігається і в інших східноєвропейських країнах.

Цьому є кілька об’єктивних причин. Насамперед ство в СОТ не просто відкриває для країни нові ринки збуту, а й створює цілком нові умови роботи на ринках звичних. Правила Світової організації торгівлі пропонують країнам-учасникам однаково ставитися до всіх товарів, незалежно від країни походження. Будь-які преференції або квоти для країн або конкретних виробників у рамках СОТ можливі тільки після досягнення консенсусу між усіма зацікавленими сторонами під час переговорів.

Так, після вступу України до цієї організації очікується зменшення або зняття квот на поставки українського металу в країни ЄС, що приводить українських металургів до лав прибічників вступу нашої країни до цього престижного міжнародного клубу. Крім цього, ство в ньому надає країні безліч ефективних важелів захисту своїх товаровиробників - антидемпінгових розслідувань, гарантій проти торгової дискримінації та інших, що має дати вітчизняному виробнику впевненість у завтрашньому дні. Все це допоможе не тільки експортерам, а й тим підприємствам, які закуповують за кордоном якісні товари і сировину.

ство в СОТ не зводиться лише до торгових квот. Основна умова вступу до СОТ - приведення внутрішнього законодавства у відповідність до стандартів організації. Стандарти ці відпрацьовані десятиліттями і постійно удосконалюються. Той факт, що іноземний бізнесмен на території України гратиме за тими самими правилами, що й у своїй країні, заспокоїть його набагато краще, ніж будь-які запевняння керівництва держави у сприянні і підтримці. Активізація міжнародної торгівлі й інвестицій приведе і до підвищення активності на внутрішньому ринку, збільшення кількості підприємств, робочих місць, податкових надходжень до скарбниці. Саме так відбувалося в тій-таки Польщі чи Болгарії.

Вступ України до СОТ був однією з основних передвиборних обіцянок нинішньої влади. Щоправда, вона не була в цьому оригінальною: таку мету декларували і всі попередні уряди. Проблема в тому, що довгі роки далі розмов справа не йшла. Серйозні зрушення в нормативній базі відбулися тільки цього року, коли парламент прийняв основний пакет «гармонізаційних» законів. За експертними оцінками Кабміну, сьогодні законодавство України гармонізоване з вимогами СОТ на 90%.

Переважно завершено переговори із сорока країнами, які є ами Робочої групи, що розглядає заявку України на вступ до цієї торгової організації. Значною мірою узгоджено тарифи на митні позиції, які стосуються доступу до ринків товарів і послуг. Усі ці заходи передбачено стандартною процедурою, яку проходять усі країни, бажаючі приєднатися до найбільшого у світі спільного ринку товарів і послуг.

Залишилося довести все започатковане до кінця: доприймати необхідні закони, завершити переговорний процес. Зупинка посеред шляху може призвести до зворотного ефекту. Так, відкривши свій ринок для більшості іноземних товарів, Україна не прийняла документів, необхідних для власного доступу на ринки інших країн на таких самих умовах. У результаті маємо падіння сальдо торгового балансу, значне перевищення імпорту над експортом.

Крім того, світовий ринок живе за законами конції, і, поки ми розгойдуємося, інші країни активно завойовують наше потенційне місце під сонцем. Інвестиції, що могли б прийти до нас, приходять у Болгарію і Румунію. Україна не може брати активної участі у формуванні правил міжнародної торгівлі, які враховують її інтереси.

Саме це мав на увазі прем’єр-міністр Юрій Єхануров, коли під час візиту до США говорив про те, що Україна повинна зробити усе, аби вступити до Світової організації торгівлі раніше за Росію. І йдеться не про змагання між нашими країнами, а про суто технічні моменти. Росія зараз також проходить стандартну процедуру вступу - проводить переговори, погоджує тарифи, гармонізує законодавство.

Якщо там політична воля буде сильнішою, то Україні просто доведеться проводити новий комплекс переговорів і узгодження тарифів з новим ом СОТ. А на це знадобиться час, який Україна могла б ефективно використовувати для роботи в рамках організації. Не хочеться вірити, що під час цих погоджень Росія ставитиме Україні перешкоди (як і Україна Росії, коли вступить першою). Вона просто своїм не поступиться. Бізнес є бізнес, і хоч би якими партнерськими були відносини між країнами, у кожної з них свої інтереси.

На жаль, окрім інтересів інших держав, Україні на шляху до Світової організації торгівлі доводиться зважати на інтереси бізнесменів і політиків усередині країни, часто протилежні. Так, у попередньому уряді мали місце принципові розбіжності між прибічником негайного вступу до СОТ міністром економіки Сергієм Терьохіним і міністром аграрної політики Олександром Баранівським, котрий не підтримував такої пропозиції. Хоча в уряді Ю.Єханурова останній зберіг свою посаду, його позиція з цієї проблеми пом’якшилася. Можна сказати, що сьогодні в українському уряді з приводу необхідності вступу до СОТ досягнуто певної єдності думок.

Проте не факт, що надовго. Коли Ю.Єхануров говорив про необхідність вступу до СОТ до Нового року, він враховував такий досить вагомий чинник, як майбутні парламентські вибори. І справа навіть не в тому, що ті чи інші політичні сили можуть на догоду своїм сьогохвилинним політичним інтересам розгорнути масштабні спекуляції щодо необхідності перебування України в цій організації.

Просто в запалі боротьби за голоси виборців і в гарячці прийняття нагальних передвиборно-популістських законопроектів у депутатів може не вистачити часу розглянути навіть той порівняно невеликий обсяг питань стосовно СОТ, що залишився. А про те, яку позицію щодо ства України в міжнародному торговому клубі займе наступний склад парламенту, можна тільки ти.

І супротивники, і прибічники вступу України до Світової організації торгівлі визнають, що не всі галузі вітчизняної економіки однаково легко адаптуються до нових умов. Окремі з них зазнають певних втрат - насамперед сільське господарство. Проте така ситуація не нова для СОТ. У рамках організації давно розроблено механізми їх підтримки за рахунок коштів, отриманих від зростання тих галузей, на яких вступ до СОТ позначився найбільш сприятливо.

З досвіду інших країн відомо, що найбільші переваги від вступу до Світової організації торгівлі отримають великі підприємства. Які саме і відіграють найбільшу роль у наповненні державного бюджету. Частка великих підприємств в економіці України становить близько 60%. Це насамперед металургійні і хімічні підприємства, чия продукція переважно йде на експорт.

При цьому частка металургійної галузі в промисловому виробництві країни становить 22%. Згідно з прогнозами Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, протягом року після вступу до СОТ цей показник зросте до 34%. Додатковий річний оборот від експорту українського прокату на ринки ЄС і Північної Америки становитиме близько 250 млн. дол. При цьому імпорт продукції до України після остаточного зняття обмежень зросте усього на 10%.

Ще більш позитивний розвиток подій прогнозують для хімічної промисловості. Якщо сьогодні обсяг цієї галузі в промисловому виробництві становить 7%, то після вступу до СОТ він може збільшитися вчетверо. Тільки за рахунок підвищення рівня захисту українських виробників на міжнародних ринках додатковий щорічний виторг хімічних підприємств може становити 50 млн. дол.

Проте не все так добре. Як відомо, одне з головних проблемних питань з країнами - ами СОТ стосується саме поставок української металопродукції на світовий ринок. Так, США вимагають скасування експортних мит на брухт чорних металів, що може ускладнити забезпечення сировиною українських меткомбінатів. Україна, у свою чергу, намагається одночасно захистити інтереси національного виробника і не загальмувати переговори зі США. Наприклад, пропонуючи поступове зниження експортних мит протягом двох років до 18% від нинішніх.

Законопроект про це вже кілька разів виносився на обговорення ВР, проте не набрав потрібної кількості голосів. Це ж стосується і законопроекту, який скасовує заборону експорту брухту кольорових металів. Уряд сподівається, що парламент піде йому назустріч у розгляді цих законопроектів, що посилить позиції України на переговорах щодо СОТ. А поки що українські металургійні підприємства продовжують недоотримувати прибуток через те, що умови експорту їхньої продукції могли б бути набагато сприятливішими.

Найпроблемнішою українською галуззю в контексті вступу до Світової організації торгівлі вважається сільське господарство, і особливо цукрова промисловість. Перша проблема контна: вважають, що у разі відкриття доступу на ринок України сільгосппродукції іноземних виробників багато вітчизняних підприємств виявляться неконтоспроможними. Друга проблема - організаційна: існуючий сьогодні в Україні порядок і обсяг сільськогосподарських субсидій погано узгоджується з правилами СОТ.

Так, гармонізації з нормами організації потребує базовий Закон України «Про державну підтримку сільського господарства». Зокрема, варто скасувати (а не говорити «про незастосування») норму про мінімальні і максимальні закупівельні ціни при експорті чи імпорті сільгосппродукції. А також про спеціальні бюджетні дотації при експорті сільгосппродукції. Внесення змін до цих позицій уже узгоджене на переговорах із країнами-ами Робочої групи, слово за парламентом.

Крім того, оскільки переговори про вступ України до СОТ розпочалися ще 1997 року, то для розрахунку рівня державної підтримки сільгоспвиробництва було взято її базовий рівень на 1994-1996 роки. Однак сьогодні окремі країни - Австралія, Аргентина, Канада і США - вимагають змінити цей базовий період на 2000-2002 роки. Якщо таке рішення буде прийнято, рівень держпідтримки сільського господарства доведеться знизити з 1,36 до 1,095 млрд. дол. Аби захистити національні інтереси, Україна пропонує зберегти базовий розрахунковий період і запровадити поступове зниження рівня підтримки сільського господарства протягом десяти років. Проте Австралія й Аргентина вважають позицію України з цього питання основним стримуючим чинником у переговорах щодо СОТ...

Інше проблемне питання - лібералізація експорту рогатої худоби і шкіряної сировини. Існуючі експортні мита, спрямовані на запобігання зниження поголів’я, були встановлені Україною ще 1996 року. Проте розрахунки Міністерства економіки показують, що цей захід виявився неефективним: поголів’я збільшити не вдалося. Мінекономіки пропонує зменшити вивізне мито і впровадити спеціальні дотації на утримання худоби і здешевлення кормів. Відповідні пропозиції також були подані до ВР, розглядалися там, проте підтримки не знайшли.

І нарешті, проблеми цукрової промисловості - насамперед установлені державою обмеження на ввезення у країну тростинного цукру-сирцю. Застосування імпортних ставок щодо цукру-сирцю суперечить нормам СОТ. Проте лібералізація імпорту зробить неконтоспроможними численні малопродуктивні застарілі вітчизняні цукрові заводи, виробництво цукру на яких є одним із найдочих у світі.

У рамках переговорів Україна намагалася пропонувати запровадження імпортних квот із митом у 2% і 50-відсоткове мито поза квотою. Мінагропром і асоціація «Укрцукор» узагалі пропонували запровадити єдине мито 300 євро за тонну. Ряд країн, насамперед Австралія, виступають проти такої політики і наполягають на повному скасуванні квот і поступовому зниженні мит до 10%. Україна наполягає на запровадженні квот. Відповідний законопроект, який передбачає квоти від 260 до 408 тис. тонн і зі ставкою 15% у їхніх межах, підготовлений Кабміном, але ще не розглядався в парламенті. Багато ів якого мають бізнес-інтереси в цукровій галузі, а тому навряд чи будуть у захваті від такої перспективи.

Отже, у непростому переговорному процесі про вступ до СОТ Україна готова йти на поступки і водночас прагне послідовно захищати національні інтереси. Хотілося б, щоб країни - учасниці переговорів також були готові йти на поступки, особливо в питаннях, які можуть призвести до руйнування окремих галузей економіки України. Хочеться також сподіватися, що напередодні виборів діючий склад Верховної Ради знайде в собі політичну волю подолати розбіжності й вузькокорпоративні інтереси, ухваливши всі необхідні для вступу до СОТ документи. Адже є досвід консолідації всіх політичних сил Ради, наприклад, прийняття Конституції або голосування щодо певних складів уряду. І тоді нинішніх депутатів запам’ятають у країні як мудрих політиків, котрі зробили реальний і значний крок на шляху інтеграції зі світовим економічним співтовариством, яким і є вступ до СОТ.

"Дзеркало тижня"