Вона перебуває у тому благодушному настрої, коли тактично все вдається, є привід трохи розслабитись та помилуватися собою. А ще - трохи всеєвропейського щастя пообіцяти "східним сусідам"

Вже пані єврокомісар Беніта Ферреро-Вальднер, раніше відома серед українських євроорієнтованих громадян низкою різко негативних заяв про європерспективи України та нахабні посягання на ство, так от сьогодні вже ця сувора пані говорить, що ЄС готовий укласти з Україною нову поглиблену угоду...

Це ще не обіцянка ства. Але європарламентарі знову, як і після президентських виборів 2004 року, почали наполягати на відкритті Україні перспективи ства. Цього ще замало, але тепла хвиля після парламентських виборів в Україні вже пішла: Європа трохи засмутилася, що у новому парламенті України януковичей буде так досить, але ж ющенків з тимошенками разом так багато, що не подолати.

На цю зовнішню ілюзію помаранчевого щастя накладається і внутрішня радість європейських політиків - вони нарешті прийняли семирічний бюджет ЄС. Трошки менший від того, що хотів Європарламент, трошки більший від прагнень лідерів національних видати у складчину скарбниці спільноти незалежних держав.

Тепер і перспективи обговорення проблеми подальшого розширення вже не виглядають такими похмурими для багатих країн-донорів в ЄС. Адже головний фінансовий документ ухвалено, тож в рамках його вже можливий якийсь перерозподіл для нових претендентів, і це клопіт сьогоднішніх бідніших країн ЄС, чим вони ділитимуться з прибульцями...

Бюджетне порозуміння інституцій ЄС у Страсбурзі 4 квітня дає можливість країнам-новим ам замислитись: як ми будемо ділити наші гроші зі структурних фондів? І це ще раз підкреслив фаворит компромісного успіху - представник головуючої в ЄС Австрії канцлер країни Вольфганг Шюссель.

"Після тижнів важких переговорів вчора всі були задоволені. Австрія від імені держав-ів могла оголосити про успіх. Замість чергового раунду переговорів про останній шанс і насування після цього хаосу щорічних бюджетів ЄС має семирічний документ про стабільні видатки", пише з цього приводу у четвер польська газета "Жеч посполита".

Отже, можемо привітати об'єднану Європу з виходом із затяжної фінансової депресії і можливістю розпочати "нове життя" і відкрити нові перспективи собі й іншим. Будемо тішитися разом з європейцями і уповати на нові шанси отримати матеріальну допомогу, а не лише правильні поради, як треба жити і будувати демократію, тим більше, що найдемократичніші на пострадянських теренах вибори ми їм вже показали - навіть донецьких на печерських пагорбах не злякалися так, як гніву європейського.

Щоправда, наші фінансові шанси не дуже серйозні, бо Європарламент хоча й наполіг на своєму і бюджетні видатки таки збільшені, але не настільки, як мріяли парламентарі. Наємо, що політично свідомі євродепутати вимагали бюджетного зростання на 12 млрд . євро, а врешті погодилися на якихось 4 млрд. євро. Як сказав при цьому президент Європарламенту Жозе Борель, це живі кошти на програми, які до цього були найбільше скорочені.

Але Єврокомісія все одно тішиться збільшенням видатків. ина з цих додаткових 4 мільярдів піде на улюблену справу нинішнього голови ЄК : на підвищення контноздатності європейської економіки. Також європейці можуть розраховувати на збільшення фінансування програм у галузі транспорту, освіти, науки.

Але це не головне, принаймні для відділених від ЄС кордоном на сході. Однак, новий бюджет додає ще 200 млн. євро на політику сусідства, яка торкається України. Також ростуть втирати на стипендії - на 800 млн., на молодіжні обміни - 300 млн.

Можна звичайно ображатися, що на українців з білорусами виділятимуть менше коштів, ніж на молодь, але варто ловити момент всезагального брюссельського "благодєнствія" і стукати, стукати...

Пане міністре Тарасюк, поки в Європі знову чогось не сталося, як то провалу євроконституції чи мусульманських протестів, пишіть швидше офіційну заявку від України на вступ до ЄС. Пам'ятаєте, як Ви ж раніше казали про важливість відповідного моменту? Не чекайте іншого, його може ще довго не бути. Бо ж потім, у червні, вже не такі задоволені європейські лідери знову з'їдуться і будуть сперечатися про конституційний трактат, про розширення.

Тоді вони точно попсують один одному настрій. Тоді вони вже забудуть, як нова українська влада пожертвувала адмінресурсом 26 березня. Пишіть листа, Борисе Івановичу, це Ваш єдиний шанс. До наступних виборів ще далеко, а Вам же не схочеться згадувати, як український МЗС прогавив шанс і у 1993 році (це Ви колись казали), а ще на початку 2005 року (бо Ви чомусь вирішили чекати другого півріччя року і лідерства прихильної до нас Великої Британії, а у травні шарахнула євроконституційна криза), але Вам вже точно не пробачать нерішучості у квітні 2006 року.

Ми ж реалісти, і не сподіваємося, що цю заявку одразу розглянуть, але ж мусимо і тверезо розуміти, що сьогодні, як і на початку помаранчевої влади, нашу заявку не зможуть відкинути - не матимуть мого права. А той аргумент, що ми повторимо долю Туреччини, яку сорок років годують обіцянками, не спрацьовує. Нам же сьогодні ще гірше - нам навіть не обіцяють. Тож заявочка хай собі лежить у Брюсселі, а ми потім будемо чемненько так нагадувати, питатися, в оченята друзям зазирати...

Пишіть, пане міністре, дбаючи про українське, поки пані Ферреро-Вальднер, Ваша добра знайома, знову не прикрикнула на неслухняну Україну...

"ProEuropa"