Тепер стало зрозуміло, чому, як тільки пішла Тимошенко, був ліквідований контроль у вигляді неконституційного з точки зору повноважень кабінету президента, секретаріату РНБОУ і першого помічника президента.

 

Микола Томенко найбільшу свою популярність отримав під час помаранчевої революції. Але він вже давно працює на політичній ниві – очолював аналітичний центр, був депутатом, працював в комітеті з питань свободи слова та інформації. Його завжди пов’язували з „Нашою Україною” та Віктором Ющенком, він був однією з найпублічнішихфігур у цьому таборі. Тим дивнішим став його альянс з Юлією Тимошенко, до якої його колеги ставилися зверхньо та поблажливо терпіли її присутність в одній компанії з Ющенком.

Якщо відкинути усілякі дурниці, які були сказані вслід Тимошенко та її соратників, наша відставка відбулася під двома гаслами - „треба уряд професіоналів”, а також „треба уряд не соціального популізму , а економічного розвитку”. Ці ідеологеми не мають нічого спільного до новосформованого уряду. Якщо вірити, що соціальна політика Тимошенко була погана, я не розумію логіки, чому мій підшефний міністр соціальної політики Кириленко став профільним віце-премьєром. Навпаки, це мало б означати, що президент був правий, коли 24 серпня найбільше хвалив нас за ефективну соцальну політику.

 

Була також цікава ситуація з бюджетом. Наступного дня після звільнення Тимошенко і Томенко відбулося засідання уряду на чолі з Єхануровим і був ухвалений той самий бюджет, який днем раніше називали бюджетом проїдання та соціального популізму. „Ні, це вже не те, що було при Тимошенко - це вже схоже на бюджет економічного розвитку”,- коментували міністри той самий бюджет. Такого абсурду я в житті не чув.

 

Що ми отримали? Ключові посади - прем`єр, віце-прем`єр з регіональної політики тощо - виглядає так, що головна робота сконцентрована навколо підготовки партії НСНУ до виборчої компанії. Раніше була проблема „політика і бізнес”, тепер з`явилася проблема „політика і партійне будівництво”.

 

Серед позитивів нового уряду слід назвати те, що нарешті викрасталізувалась партія влади. Раніше президія чи бюро НСНУ збиралася в кабінеті віце-прем`єра з питань адміністративно-територіальної реформи Романа Безсмертного (в приміщенні Кабміну), тепер вони можуть проводити засідання в кабінеті прем`єра. Апарат партії потихенько перейшов в Кабмін. Якщо не рахувати трійку соціалістів та ще кілька міністрів-рухівців, легше буде зрозуміти – хто тепер при владі. Висновок такої кадрової історії очевидний: треба було зупинити Тимошенко. Для багатьох з НСНУ головний біль полягав в тому, що треба домовлятися з Тимошенко, яка за всіма прогнозами займає перше місце в парламентских перегонах, а у НСНУ з цим є проблеми. Ющенка переконали, що є дуже небезпечним сценарій єдиного блоку з умовою, що його очолить (за статусом майбутнього прем`єр-міністра) Тимошенко. Тепер стало зрозуміло, чому, як тільки пішла Тимошенко, був ліквідований контроль у вигляді неконституційного з точки зору повноважень кабінету президента, секретаріату РНБОУ і першого помічника президента. Чомусь треба було спочатку зняти Тимошенко і її однодумців, а потім відмінити укази про неконституційні повноваження цих органів та звільнити їх керівників.

 

Це, на щастя, вже не повноваження Порошенка. Та й за ментальністю Анатолій Кирилович інша людина. Нехай не ображається, але коли він був прем`єр-міністром, і першим віце-прем`єром, а зараз секретарем – він завжди був другим і виконував настанови президентів. Тому для президента це вдале призначення: що скаже, те будуть реалізовувати. У президента взагалі унікальна ситуація: найбільш відданих людей він розставив на ключові посади. Президент тепер не буде Кінаху та Єханурову повторювати, як Тимошенко і мені, що прем`єра і ів уряду Білорусі та Росії ніхто не знає.

 

Я думаю, що значною мірою це правда. Україною нібито за дорученням президента керували Порошенко, Третьяков та їх команда. Фактично після першої серії кадрових призначень всі решта відбувалися з порушенням Конституції без подання уряду. Наприклад, ситуація з призначенням директора палацу „Україна”. Я дізнався про це з преси, де повідомляли що директором палацу призначили Мозгового, виходячи з „дружніх” стосунків його родини. Але ж, згідно чинного законодавства, це не є компетенцією президента та його помічників. Таке питання вирішується постановою чи розпорядженням Кабінету Міністрів, а не указом президента. А у Мозгового - конфлікт з колективом. Люди до мене з цього приводу неодноразово зверталися. Я їм пояснив ситуацію: якщо президент особисто вирішив, що Мозговий буде керувати, мені не вдасться всупереч йому щось змінити і вирішити цей конфлікт. Адже принцип кадрових рішень був такий: хтось приходить, просить, президент підписує доручення і ніхто не має права сказати, що юридично це не правильно. Те саме було за часів Кучми.

 

Я не кажу, що Ющенко – це Кучма. Але цінності і підходи, проти яких ми боролись, повертаються. Немає хіба що саун і гулянок, на яких і вирішувалися головні кадрові призначення.

Умовно кажучи, переконання або ідеологія оточення Кучми – в тому, що він господар країни, що будь-яке усне чи письмове доручення не дебатується, тобто за визначенням є правильним. Є також те, що будь-яка публічна чи непублічна критика Ющенка рівнозначна заяві про відставку. Це ідеологія, яка сьогодні там сформована. Тобто на людині, яка публічно, як я, вирішить сказати президенту „ні”, відразу ставлять хрест.

Для мене є дуже показовим повернення Кучми на телеекрани. Навіть не те, що його цілує нинішня влада, не те, що він журналістам розповідає про помилки влади. Я особисто вважаю, що це найвищий цинізм сидіти поряд і слухати Кучму, якому сьогодні не довіряє понад 80% людей (загальна сума абсолютної і відносної недовіри). З ним у рейтингу негативних політиків конкурує лише Петро Порошенко. Це символічно – колишній президент і поряд де-факто донедавній „президент” Порошенко. Ющенко був радше віце-президентом, який відповідав за зовнішню політику, культуру та мистецтво. Кадрові, правоохоронні проблеми, а також бізнес – все проходило через Порошенко.

 

Саме тому мене лякають слова Кучми про те, що він нарешті щасливий – бо „найбільш професійні і мі знов прийшли до влади”. Ось чому Пінчук і Ахметов припинили продаж своїх підприємств. Це трагедія для мене особисто, як для людини, що все життя боролася з кучмізмом. Я до речі, дуже сумую з того, що чимало міністрів Тимошенко, якще ще донедавна критикували повернення кучмізму, залишаються в Кабінеті і вірять, що там себе реалізують.

 

Ні. Максимум - це патронат, або як казав один з моїх друзів, паханат. Він буде приходити, розповідати, що відбувається, і ходити тінню за нами. Поки справа Гонгадзе та інші його кримінальні справи не стануть реальністю, доти його тінь буде висіти над Україною. Треба розслідувати ці справи до кінця, а не постійно говорити, що їх справа буде розслідувана.

 

Трагедія полягає в тому, що Ющенка переконали в тому, що політичну реформу можна і треба відмінити. Адже Порошенко активно займався пошуками всіх можливих шляхів для відміни політреформи. Думаю, найближчим часом нам все ж представлять матеріали про її відміну. Більше того, експерти стверджують, що оточення Ющенка залучить до цих схем навіть Кивалова.

 

Для нас перше місце не самоціль. Головне – це кількість відсотків і майбутня конструкція уряду. За останніми опитувннями блок долає вже 20%, водночас значна кількість не визначилася. Я думаю, мова йде від 25 до 40% (включаючи перерозподіл 1,2-1,25%).

 

Якби я вибирав, звичайно мій вибір – це соціалісти. З точки зору ставлення до старої (до Кучми) і нової (після нього) України, це та політична сила, яка є повністю антикучмістською. У цій більшості мене особисто влаштовує комбінація Мороз - голова Верховної Ради і Тимошенко – прем`єр. Хоча питання співробітництва, створення більшості залежатиме також і від того, хто скільки набере голосів.

 

Загалом же я вважаю, що треба вибирати партнерами тих людей, які все таки прийняли цінності більшості суспільства, що виступили проти попередньої влади. Не треба дурити голову людям словам „єдність” стабільність, які стосуються виключно політичної еліти і бізнесу, і до суспільства не мають ніякого відношення. Хіба підписання пакту Ющенка-Януковича дало людям стабільність. Вони ще більше розгублені, ніж були досі.

 

Я не оригінальний - мене влаштовує посада віце-премєра. Правда, ми будемо публічно обговорювати і список, і склад уряду, його програму. Зараз дискутується варіант заступника керівника блоку, місце в першій п`ятірці. Проте ми будемо проводити публічні обговорення, які і визначать місце кожного. Обговорюється також можливість мого балотування на посаду мера столиці.

 

Ми вже працюємо як єдина команда. Він – фахівець у зовнішньополітичних відносинах, його поважають і в Росії, і в ЄС, креативний, розуміється на інформаційних технологіях та на роботі з медіа. Вже майже домовлено, що головну організаційну і штабну роботу буде вести Олександр Турчинов. А функція Томенко і Зінченко – публічна робота, а також робота в регіонах з людьми. Однієї Тимошенко замало, щоб об`їхати всю країну, і встановити повноцінний діалог з суспільством.

 

Ні, у нас суто український контингент – знані експерти, автори підручників, які пройшли багато виборчих компаній. Сьогодні ми, наприклад, дебатували проблему стратегії виборчої компанії. Мій підхід у в компанії – все повинно бути популярно і зрозуміло. Я не любою витончених, складних і хитрих речей. Єдина проблема Юлії Володимирівни полягає в тому, що вона поодинока жінка, яка і красива, і розумна. З точки зору технологій це створює двозначності. Соціологи, до речі, переконують нас, що Тимошенко треба визначитись: або вона демократичний політик, або красива жінка. Одне з двох.

 

Будемо шукати компроміс. Я перекй, що Україна – унікальне місце, де жінки можуть бути одночасно і красивими і розумними.

 

Леся Соловчук, „Контракти”