«Чого прийшли?» – кричав Петро Олексійович на своїх працівників, що прийшли пікетувати Секретаріат президента. Раптом металічні нотки в його голосі пом‘якшали: до пікету підходив його кум Віктор Ющенко…

Уже кілька років точиться судова війна між заводом Петра Порошенка «Ленінська кузня» та мешканцями гуртожитку цього заводу. Воюють сторони за цей самий гуртожиток, який «Ленінська кузня» хоче продати. Здавалося б, чи варто Петрові Олексійовичу розмінюватися на такий дріб‘язок, як тимчасове житло для незабезпечених сімей? Утім, якщо врахувати ціну будинку, яка сягає десятка мільйонів доларів, то бажання Порошенка викинути десятки сімей на вулицю отримує своє логічне пояснення.

Судова тяганина почалася з 2002 року, коли акціонери заводу на зборах надали згоду на відчуження будинку по вул. Сурікова 5 із метою продажу. Більш як 100 мешканцям цього гуртожитку (40 із них – діти, в тому числі й сироти та інваліди) голова правління заводу чітко дав зрозуміти: хай виселяються до інших гуртожитків. Утім, люди на таку пропозицію не пристали, адже житло, яке їм пропонували, – у промзоні, зі стінами, поточеними грибком, та й заселятися туди їм пропонували на пташиних правах, навіть без ордерів. Отримавши відмову, керівництво заводу подало в суд, оголосивши, що працівники вселилися й прописалися в гуртожитку незаконно. Суди проти кожного з мешканців (не подали лише на двох сестер-сиріт, та й то після довгих умовлянь з боку їхніх сусідів) тягнуться ось уже півтора роки.

За словами працівників заводу, гуртожиток продавати за законом не можна – через цілу низку юридичних формальностей. Наприклад, в органах місцевого самоврядування будинок не зареєстрований як гуртожиток, а в приватизаційних документах Фонду держмайна він позначений як житловий. Приватизувати й продавати житлові споруди закон забороняє. Окрім того, планом приватизації «Ленінської кузні» передбачено, що всі об‘єкти соціально-побутової сфери повинні використовуватися за своїм призначенням.

Найбільше мешканців обурює перебіг судових засідань. Так, за їх словами, сторона «Ленінської кузні» не гребує підробленими документами, на запитання, яким чином люди могли «незаконно прописатися», відповісти нічого не може, але поводить себе впевнено і нахабно.

Суд уже ухвалив рішення про примусове виселення двох сімей. Інші поки що тримаються, хоча «на тих, хто з суду повертається, страшно дивитися». За словами Сергія, працівники заводу зверталися по допомогу до всіх, кого можна. Пікетували Верховну Раду, КМДА, Секретаріат президента. Найлюдяніше поставився до них мер Олександр Омельченко, який погодився на прохання мешканців узяти гуртожиток на баланс міста. Проте Петру Порошенкові такий варіант не сподобався. Не дивно, адже будинок – зручно розташована «сталінка» 50-х років – ще 2 роки тому був оцінений у 2,5 мільйони доларів. Сьогодні його ціна вже, певно, під 10 «лимонів»…

Поспілкуватися з Порошенком працівникам його заводу вдалося в березні. Ні, в попередньому реченні немає помилки, хоч Петро Олексійович і запевняє, що ні в статусі народного депутата, ні на посаді секретаря РНБОУ не мав жодного стосунку до «Ленінської кузні» та іншого бізнесу. «Спалив» свого кума… Президент України Віктор Андрійович Ющенко.

Традиційно (як для березня) вийшовши поспілкуватися з «ходоками», президент надибав «холопів Порошенка». Дізнавшись, що протестують працівники «Ленінської кузні», президент дістав мобілку і, набравши номер, із посмішкою сказав: «Петре, це твої прийшли, ти з ними й розбирайся». Утім, із Петром Олексійовичем у той день поспілкуватися не вдалося – в того знайшлися важливіші справи. Проте за кілька днів (коли пікетувальники встигли передати йому вітання через Катерину Ющенко та Олександра Третьякова) він таки вийшов до народу.

За пару днів пікетувальникам таки вдалося дотиснути Віктора Андрійовича, і той на звороті якогось документу написав листа голові правління «Ленінської кузні» Валерію Шандрі (ні, не родич, лише однофамілець) – «Валерію Олександровичу, прошу до повного врегулювання питання надання нового житла мешканцям гуртожитку на вул Сурікова 5 припинити судовий розгляд даної справи. Особисто інформуйте!». Утім, передати цидулку начальнику робітники не змогли – той просто сховався. А переславши президентське послання по пошті, вони так і не отримали на неї жодної відповіді. А незабаром після того суд виселив іще одного мешканця.

Юрко Космина, Інтернет Репортер