- Чи залишається сьогодні парламент адекватним і дієздатним органом в умовах старту виборчої кампанії, попри заяви про певну неспроможність Президента контролювати ситуацію в країні, зокрема провадити свої ініціативи у стінах ВРУ?

 

- Ні. Реагувати парламент ще може, але приймати адекватні рішення, на превеликий жаль, у повній мірі ні. Наприклад, сьогодні прийняте рішення (а ВРУ підтримала не президентський варіант Закону, а варіант Мартинюка, в якому у першому пункті схвалюється ініціатива Президента, а згодом йде пояснення для Президента, що він поводиться неадекватно, а усі люди, які готують йому Укази, перепрошую, ідіоти) є абсолютно неадекватним. Усі, хто голосував "за", добре розуміли, що це є сферою виключних карантинних дій. Але діяли з принципу, аби щось не вийшло, а раптом розпочнеться справжнє захворювання. Але ж і це не було б підставою для введення надзвичайного стану, а для ще більш жорсткіших карантинних дій і все. Але ВРУ проголосувала за це абсолютно неадекватним рішенням, яке ще й до того ж грубо порушує законодавство. ВРУ йде або за популістською боязню, або, навпаки, за прямим тиском Президента.

- Хтось мусить брати на себе відповідальність. У наступній Верховній Раді усе ж таки вводиться інший стиль роботи і керівництва. Внаслідок пропорційних виборів та дії імперативного мандату ВРУ стане значно менш публічним органом. У Раді фактично будуть озвучуватися прийняті рішення кількох лідерів політичних сил. Відповідальність за державу нестимуть присутні у парламенті політичні сили. Рада стане рупором, озвучувачем їхньої позиції, а також, я думаю, дуже пропорційним і адекватним віддзеркаленням позицій народу. Сподіватися що це буде стовідсоткова адекватність важко. Але політична відповідальність звичайно до цього стимулюватиме. У нинішньому парламенті про відповідальність говорити не доводиться. Існує колосальна залежність від Президента, велетенська боязнь, відчуття, що Президент постійно над тобою. Що у будь-який момент щодо тебе будуть застосовані дії, про які згодом боляче згадувати. Цього не буде. Коли у парламенту існуватиме політична відповідальність, ми опинимося у ситуації: або пан, або пропав. Чи буде повна і достатня відповідальність, чи апофеоз абсурду і доведення країни до прірви. Хоча куди ж уже далі?

- У кінцевій фазі президентської кампанії ваша команда позиціонувала себе як альтернатива кучмівській владі, тепер по списках Регіонів ви проводите багато чільних кучмівстів. Де логіка?

- Я, звичайно, міг би відповісти фразою, якою вже відповідав Балога на закиди про їхній список, що порівняно зі списком Тимошенко вони могли б узяти ще десять Порошенків. Тобто і я міг би говорити, що порівняно зі списками "Нашої України" і Тимошенко ми могли б узяти ще, скажімо, десятьох таких самих і не було б нічого страшного, бо у тих списках будуть ще гірші. Щось так говорити не хочеться. Я вважаю, що формування політичного списку - дія надзвичайно відповідальна. По-перше, це реальне обличчя тієї або іншої політичної сили. А по-друге, згодом це вплине на кінцеві наслідки і результат роботи у парламенті. Хоча з імперативним мандатом це все розтопиться, але все одно це будуть люди, які будуть виступати і представляти нашу позицію. ю, що з незвички ми трохи невміло поставилися до цього процесу і десь пропустили окремі помилки. Я не буду доводити, наскільки потрібні окремі особистості, але готовий доводити, що того негативу, який їм намагаються нав'язати, немає. Приміром, я не прихильник появи у наших списках Ківалова. Але не з тієї причини, що йому закидають фальшування виборів, а з протилежної - що він зробив Ющенка Президентом. Саме він і ніхто інший. Він допустив досить помилок і юридичну безпорадність, унаслідок чого з'явилася формальна підстава провести невий суд і визнати результати виборів недійсними. Якби він грамотно провів усі процедури, ситуація було б інакшою. Він же ж засадничо не міг фальшувати виборів. Більше того, доки не сидить Магера, по якому є рішення ВСУ від 29 ня 2004 року, згідно з яким він порушив виборче законодавство у Львові, то що-небудь говорити про Ківалова не можливо.

- Стосовно господарського суду я не готовий зараз відповісти. Мені самому потрібно розібратися. Щодо Піскуна я дуже жорстко виступав проти нього, і в мене є багато застережень. Але влітку доходило до апофеозу, коли вже були прямі вказівки, кого мають садити, яким чином мають доводити до апеляційної інстанції, щоб цей суд був програний, а потім вже дати їм можливість виправитися через касаційний суд, але не допустити виборчої кампанії і Януковича, й інших. Тобто мав бути апофеоз арештів. Це вже відомо. Тиснули тодішній секретар РНБО Порошенко, напряму був задіяний Щокін, дуже активно працює в цьому напрямі Луценко, в певний період Піскун... У Верховному Суді, як і скрізь, є грань, за якою вже не можна натискати. Ця грань настала, і він відмовився виконувати певні вказівки. Виникли скандали, після чого Генпрокуратурою де-факто керував більше Щокін, ніж Піскун. Чи є це підставою для того, щоб Піскун вступав у список чи ні? Але цілий ряд протизаконних дій, які планувалися, він не вчинив. У цьому я маю до нього певний момент підтримки. Стосовно його виступів сьогодні, я як людина, що була проти Піскуна, вважаю коректним виступати на його підтримку на прес-конференції, тому що є правовий нігілізм з боку Президента. Вони не хочуть читати законів. Вони не прочитали закон про прокуратуру і норми Конституції, де все зрозуміло і ясно. Просто треба вчитатися у фрази і зіставити юридичні норми. На цій основі я маю відстоювати. Хай він легітимно повернеться на своє місце, де він і має бути. А після того я буду критикувати за всі упущення і все, що було, скажімо, коли він не зупиняв свавілля, яке було проти Колесникова та інших.

- Я готовий відповісти знову ж тільки по кількох прізвищах, які знаю. Список я побачив тільки напередодні з'їзду і не можу щось прокоментувати з цього приводу. Я не знаю цих людей. Можу відповісти по Скудару, по Богуслаєву, по Ахметову.

Я вважаю, що прихід цих людей до влади адекватний. Тому що вони перейшли ті грані, які відділяють бізнесмена від політика. Це дуже добре видно на прикладі Богуслаєва, останнім часом і Ахметова. Стандартний американський варіант: спочатку вони стріляли один в одного, потім заробляли масовано заробляли для себе гроші, потім настав момент, коли тому самому "Форду" чи "Моргану" є набагато більшим гонором заробити хоча би мільйон доларів для держави, ніж десять мільйонів для себе особисто. Ця межа пройдена для деяких людей. Я це бачу на прикладі Ахметова - він переріс бізнесмена і виріс до політика. Я бачу це у Богуслаєва і Скудара. До речі, Богуслаєва колись дуже активно агітував іти у політику мій батько. Мені здається, стосовно них я не матиму розчарування. Я думаю, що тут вже не стільки зрощення бізнесу з політикою, скільки певне протиставлення у певних постатях бізнесу і політики.