"Хунвейбінізація" всієї країни, або Хто відповість "За єдУ !"

18 янв, 10:35

Проходячи повз газетні розкладки, побачив у одній київській газеті прекрасний заголовок статті Олександра Задонього "Думаю, що відбувається хунвейбінізація всієї країни". Ця фраза настільки мені сподобалася, на мій погляд, вона дуже точно відображає суть нинішніх процесів, що я ку газету та прочитав статтю. Автор статті три роки був представником Леоніда Кучми в парламенті, тому коли я прочитав фразу "Це ж продовження культурної революції, хунвейбінізація всієї країни!", то мимоволі запитав, а коли ж українська культурна революція почалася? Звісно, найпростіша відповідь на запитання - це переростання помаранчевої революції в культурну. Але, на мій погляд, це дуже спрощений погляд на проблему, що не відповідає реальній ситуації. Я принципово не хочу критикувати "нову владу", критика - це терапія для влади. Яка може бути терапія для влади, яка менше ніж за один рік у поросячих боях непримиренних соратників за місце біля державного корита розтринькала такий величезний кредит довіри народу до влади. Тут терапія не допоможе, потрібна тільки хірургія, хірургія рішуча, миттєва і без анестезії.

Я не противник нинішнього Президента, Президент обраний народом, - а до свого народу не можна бути в опозиції. Водночас коли Президент ось уже цілий рік у своїх промовах звертається "друзі мої", ми повинні допомогти йому усвідомити, що після того як глава держави покладе руку на Біблію та Конституцію і вимовить слова клятви, з цього моменту в нього не може бути ні "друзів", ні "своїх хлопців", ні своєї команди - перед ним 48 мільйонів співвітчизників, які мають абсолютно рівні конституційні права та сподіваються, що Президент як гарант дотримання Конституції їх забезпечить. Президент країни не нянька, щоб заспокоювати тих непримиренних соратників, які бігають до нього "в соплях і сльозах" скаржитися один на одного.

Коли після так званої помаранчевої революції натовпи політичних пристосуванців, які, поквапно причеши на свої погони помаранчеві стрічки й оголосивши себе єфрейторами помаранчевої революції, з криками "разом нас багато!" рвонули займати генеральські посади при владі, це можна назвати хунвейбінізацією, але це - її завершальний етап, так звана мала хунвейбінізація. Велика хунвейбінізація починалася згори і набагато раніше.

Прийте, як колишній президент Леонід Кучма говорив про одного зі своїх прем'єрів: "Марчук був досі небаченим типом українського політика - імпозантний, ерудований, зі знанням іноземних мов, із музичною освітою, він справляв враження людини знаючої та енергійної, яка добре орієнтується в інформаційних потоках". Сказав і звільнив прем'єра за формування власного іміджу. Скажіть, будь а, коли знаючих, енергійних, тих, хто добре орієнтується в інформаційних потоках, звільняють від влади, а на їхнє місце призначають сірих, непримітних, послужливих, які вміють низько вклонятися та співають у придворному хорі "Боже, царя храни", хіба це не хунвейбінізація влади? Це, на мій погляд, і є велика, висока хунвейбінізація, вершиною якої було рішення групи відповідальних, - а я вважаю, що абсолютно безвідповідальних, - товаришів про те, що єдиним претендентом на посаду верховного головнокомандуючого всієї країни буде кандидат, який за своїми автобіографічними даними не проходить навіть на посаду дільничного міліціонера. Хіба це не хунвейбінізація влади та приниження власного народу? То чому ж тоді народний депутат, представник колишнього президента у Верховній Раді цього раніше не помічав?

А хіба ми не були свідками того, як відбувалася хунвейбінізація парламенту. Чим повинні займатися парламентарії? Приймати закони. А чим займаються наші народні обранці? Систематично влаштовують мордобій у Верховній Раді, ламають мікрофони, а в перерві між мордобоями кілька десятків народних депутатів-кнопкотискунів бігають між поніми рядами і натискають кнопки за себе і за кількох "тих хлопців", зображаючи законодавчий процес. Хіба це не хунвейбінізація вищого законодавчого органу держави? То чому цього не бачать народні депутати та керівництво Верховної Ради.

Чому я, перебуваючи за десятки кілометрів від будівлі парламенту, завдяки телебаченню бачу, що у залі сидять десь п'ятдесят народних депутатів, а на табло висвічується число під триста, а спікер і віце-спікер, які є в залі і перед їхніми очима все це відбувається, удають, що все нормально.

А чому всі мовчать про процвітаючу в стінах парламенту політичну цію? Адже самі парламентарії кажуть, що одні депутати голосують із любові до своїх ідеологічних переконань, а другі - за гроші. Скільки разів говорили, скільки разів називали суми, але нікого до відповідальності так і не притягли, навіть суспільного осуду не виголосили.

А скільки в нашому парламенті політичних багатоженців? Чотири роки бігали по різних фракціях, залежно від того, де відбувався черговий фуршет, а тепер усі стали народними і знову рвонули на вибори. А хто звітуватиме "За єдУ"? Це що ж виходить, у 2002 році проголошували, що ваша мета - багата та сильна Україна. Прийшли в парламент, "єдУ" з'їли - і всі урізнобіч, і знову обіцяєте світле майбутнє своїм виборцям.

А може, вже настав час опублікувати списки наших довічних парламентаріїв? Скільки років просидів у парламенті, по яких фракціях мігрував, які посади займав, а найголовніше - що обіцяв своїм виборцям і що виконав.

Я майже впевнений, що цього не буде, замість цієї інформації нам, звичайним виборцям, знову подаватимуть високі рейтинги наших парламентських мільйонерів, які вічно борються за світле майбутнє трудового народу. А інакше й бути не може, бо епоха "кучмізму" триває, а "кучмізм" - це неподільна влада партноменклатури плюс хунвейбінізація всієї країни.

Анатолій Штанько, День

«Обсудить на е Силы Народа»


Адрес новости: http://agrinews.com.ua/show/86983.html



Читайте также: Торгово-промышленные новости ELCOMART.COM