МОЗ провело соціологічне дослідження щодо рівня інформованості населення стосовно проблеми ВІЛ/СНІДу

Україна займає одне з перших місць у Европі по темпах поширення ВІЛ/СНІДу. На кінець 2005 року у порівнянні з 2000 роком число нових випадків інфікування зросло майже вдвічі, захворюваність на СНІД - майже у 4 рази, а смертність від СНІДу у 3,8 рази. Щоденно в країні інфікується ВІЛ 39 осіб, помирає від СНІДу - 8 громадян України. В такій ситуації досить важливим є попередження ВІЛ-інфікування, на що й націлена державна стратегія боротьби з ВІЛ/СНІДом. Важливою складовою профілактики є інформування населення щодо цієї проблеми. В багатьох країнах значна частка населення дотепер погано поінформована про це небезпечне захворювання або взагалі не чула про нього. В цих країнах рівень інфікування ВІЛ і темпи поширення епідемії, як свідчать дані епідеміологічного нагляду, є досить високими. І навпаки, країни з невисоким рівнем економічного розвитку, які проводили активну просвітницьку діяльність як на локальному рівні, так і в національних мас-медіа, змогли переломити загрозливі тенденції, знизити кількість нових випадків інфікування.

На замовлення Міністерства охорони здоров'я в рамках проекту "Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні" аналітичним центром "Соціоконсалтінг" було проведено соціологічне дослідження щодо рівня інформованості населення стосовно проблеми ВІЛ/СНІДу.

За наявними соціологічними даними населення України добре поінформовано про існування епідемії, основні шляхи передачі ВІЛ і засоби його попередження. Майже усе доросле населення (98%) чуло про це небезпечне захворювання. Ті, хто нічого дотепер не знає про ВІЛ (2%), здебільшого представлені літніми мешканцями невеликих міст і сіл. Серед респондентів репродуктивного віку про епідемію чули понад 99%, що на 6% більше, ніж півтора роки тому.

Про ризик, який становлять незахищені статеві зносини, відомо 87% опитаних, зокрема, 86% респондентів знають про високий ризик інфікування осіб, які мають велику кількість уальних партнерів і практикують без резинау; 85% впевнені у підвищеному ризику працівників комерційного у та їх клієнтів.

Про ін'єкційний шлях передачі ВІЛ в Україні знає 87% респондентів. Саме така кількість опитаних обізнана про високий ризик інфікування, на який наражаються споживачі ін'єкційних тиків.

Традиційно високою є частка населення, яка знає про можливість передачі ВІЛ під час переливання крові/продуктів крові (76%). Дещо гірше населення обізнане про можливість інфікування ВІЛ нестерильними інструментами для нанесення татуювання (55%) та інструментами/матеріалами для виготовлення тику (51%).

Про можливість народження у ВІЛ-інфікованої матері дитини з діагнозом ВІЛ+ знають 62%, про ризик інфікування дитини під час годування дю - 32.

Попри високу поінформованість населення про окремі шляхи передачі ВІЛ інтегрований показник знань, який вимагає правильно зазначити усі проаналізовані вище ризиковані ситуації, становить лише 12%. Краще за інших орієнтуються в шляхах передачі ВІЛ 18-29-річні жінки (19%) та покоління їх матерів (50-59-річні) (16%).

Протягом останніх років сформувалася позитивна тенденція щодо зменшення кількості громадян, які зберегли помилкові уявлення про шляхи передачі ВІЛ. Лише 6% опитаних зазначили побутові контакти (спільне користування туалетом, рушником), по 4% - спільний посуд і повітряно-крапельний шлях (під час розмови, кашлю), 2% - потиск рук, обійми. Аналогічні показники відповідно до даних національного опитування 2003 р. сягали 25%. Навіть найбільш поширений стереотип - "укус комахи, яка може переносити ВІЛ-інфіковану кров" нині зберігається у 11% респондентів. Частіше за інших думають, що таким чином можна інфікуватися ВІЛ, у Києві (18%), АР Крим (14%) і на Півдні (12%).

У суспільстві щодо ВІЛ-інфікованих сформувалися подвійні стандарти. З одного боку, більшість опитаних (78%) вважає, що люди, які живуть з ВІЛ/СНІД (ЛЖВС), повинні відчувати підтримку інших громадян та їх добре ставлення. Водночас, розрив між декларованим толерантним ставленням і реальною готовністю особисто спілкуватися, регулярно перебувати поруч з ЛЖВС є значним. Особливо відверто проявляється стигма по відношенню до ВІЛ-інфікованих дітей. На думку 37% респондентів для таких дітей мають бути відкрити окремі школи, дитсадки. Взагалі, чим ймовірніше ситуація безпосереднього спілкування з ЛЖВС, тим жорстокіше до них ставляться люди. Так, наприклад, серед 16-17-річних дівчат, які ще здебільшого здобувають середню освіту, кількість тих, хто не хотів би навчатися в одній школі з інфікованими, вище за середню (41%).

Дані соціологічного дослідження планується використовувати при проведенні кампаній інформування громадськості. Були надані, зокрема, такі рекомендації:

Спрямованість інформаційно-просвітницької роботи щодо ВІЛ потребує певних коректив. Акцент варто перенести з нагадування про епідемію, шляхи її передачі на окремі аспекти діагностики, лікування захворювання. Важливим також є подолання фатальних настроїв по відношенню до ВІЛ/СНІД; привертання уваги до того, що особисто можна попередити інфікування, а випадки медичних помилок і недбалості суттєво не впливають на розвиток епідемії в Україні. Чималий інтерес приверне інформація про успіхи в боротьбі із захворюванням в окремих регіонах, інших країнах.

Проблема упередженого ставлення до ЛЖВС є досить актуальною для українського суспільства і має стати одним із пріоритетних напрямків інформаційної роботи. Формування толерантності не можливе без наголошення на шляхах, якими ВІЛ не передається.

Увага! Повністю матеріали звіту будуть розміщені на сайті МОЗ після презентації результатів соціологічного дослідження (про це буде повідомлено окремо).

Інф. Прес-служба МОЗ України