Газовий конфлікт не є локальним. Він є початком великого геополітичного протистояння в боротьбі за енергетичні ресурси Центральної Азії, яка ведеться між РФ, ЄС, країнами НАТО. Україна може в цій геополітичній грі зіграти у власних інтересах, якщо чітко визначить для себе оптимальне для національних інтересів місце. Наш головний ресурс в цій боротьбі контроль 80% газового транзиту в Європу протягом 10 років.

В чому ж причина конфлікту між двома країнами? Причина в тому, що Україна і Росія після помаранчевої революції мають конфронтаційне розуміння місця і ролі України в системі глобальної європейської безпеки. Отже, причина газової кризи – зовнішня українська політика, яка є ична і незбалансована. Ми йдемо туди, куди нас не запрошують і декларуємо цілі, які ми реалізувати не можемо. В результаті ми дратуємо Росію. Для того, щоб вийти з цієї ситуації, Україна повинна запропонувати новий стратегічний компроміс Росії і опрацювати нову українсько-російську концепцію стратегічного партнерства ХХІ ст. Нам потрібна нова енергетична зовнішня політика, яка б гарантувала безпеку України на засадах неконфронтаційного балансу інтересів по лінії РФ-Україна-ЄС-НАТО. Такою політикою, на мою думку, може бути саме позаблокова політика України.

Що стосується газових домовленостей. Позитив тільки в одному: Україна задумалась над енергозберігаючими технологіями. Все інше – це неринкові і нелегітимні домовленості, які не відповідають стратегічним інтересам ЄС і НАТО, куди ми так прагнемо потрапити. До цих пір правляча еліта навіть не розуміє тієї великої стратегічної гри, яку веде РФ. Росія хоче монополізувати ринок газу СНД і закрити доступ до серйозних газових родовищ Центральної Азії. Тому що російського газу для закриття балансу Європи не вистачає. А Європейський Союз навпаки хоче мати прямий доступ до видобутку газу і транспортування. Таким чином розповсюдити Європейську енергетичну хартію на весь пострадянський простір. І Україна замість того щоб помагати в цьому Європі, зробила все навпаки. Ми фактично дали можливість Росії повністю монополізувати ринок газу СНД і закрити доступ на цей ринок іноземних інвесторів.

І експерти, і політичні сили намагалися підказати владі, як діяти, а саме залучити до розв’язання конфлікту міжнародні структури, такі як Стокгольмський суд, країни-гаранти по Будапештському меморандуму, країни “Великої вісімки”. Однак, за одну ніч абсолютно несподівано відбулася здача українських національних інтересів. Більше того, ніхто до сьогодні не може пояснити, що відбулося. Прем’єр-міністр навіть не знав про секретні домовленості. Це результат відсутності належної координованої роботи на переговорах. Було зняте з переговорів МЗС, хоча у всьому світі енергетичні питання – це квінтесенція зовнішньої політики будь-якої держави. Були усунуті від переговорів і РНБО, і уряд. Фактично три людини - Плачков, Івченко, Воронін, – не зважаючи на всі заперечення ключових міністрів, почали підписувати якісь документи.

Треба зазначити, що завдяки експертному товариству, уряд почув нас на якомусь етапі переговорів і почав намагатися використати вплив країн-гарантів по Будапештському меморандуму, де чітко записано, що країни-гаранти не мають права застосовувати тиск для отримання економічних чи політичних переваг. Були серйозні розмови, що ось-ось ми подамо заяву в Стокгольмський арбітражний суд. Міністр закордонних справ РФ Лавров сам пропонував, в разі якщо є суперечки, вирішити їх через арбітражний суд. 26 ня “Газпром” сказав, що він згодний іти в суд, але це не було використано. Дуже ефективний варіант був з G8, коли Росія попала в складну ситуація як президент цього клубу. Ми могли серйозно використати і євросоюзівський ресурс, адже ми 1 ня 2005 р. підписали енергетичний меморандум з ЄС, де є взаємні зобов’язання сторін.

Україна програла тільки першу битву у великому газовому протистоянні, і той баланс, який сьогодні зафіксований – це “версальський мир”. Я думаю, що протягом цього року відбудуться нові переговори, на яких ми маємо пам’ятати про наш “золотий ключик” – 80% європейського транзиту.

Олександр Чалий, екс-заступник міністра закордонних справ, газета "ДЕЛО"