ЄВРО 2012: зміна політичного курсу

Нещодавно на одному з польських телеканалів у вже традиційній рубриці “EURO 2012” або просто EURO (слово, що давно вже стало для поляків спершу футбольним чемпіонатом, а потім  вже грошовою одиницею) транслювався репортаж, де з одного боку показували ролик про грандіозне відкриття стадіону в Дніпропетровську, а з іншого — ролик про перекопаний траншеями і забур'янений старезний стадіон у Вроцлаві, що тільки готується до реконструкції. Далі йшла розповідь про те, як українці на чолі з своїми олігархами вміють працювати, тоді як поляки тільки починають про щось думати. Звичайно, можна було б гордитись таким станом справ, якби не думка, що можна провести відповідну паралель між, скажімо, Варшавою і Львовом.

Останні ультиматуми виконавчого комітету УЄФА свідчать, що небезпека втратити право на проведення чемпіонату залишається, при чому як з одного, так і з другого боку. Це розуміє і український і польський політикум. Якщо для перших — це ще один шанс за рахунок об'єднаної Європи проінвестувати власну інфраструктуру і частково відновити старе добре ім'я колись могутньої Польщі, то для других це мало не національна ідея.

Проте останні кроки України на міжнародній арені змушують переглянути відносини нашої держави з імовірними партнерами.  На Паризькому самміті  Саркозі пообіцяв Україні в особі Ющенка угоду про асоціацію без перспективи асоційованого ства. Інший стратегічний партнер нашої держави — Польща перестає бути адвокатом України після приходу до влади Платформи Обивательської на чолі з нинішнім прем'єром Дональдом Туском, який більше  схильний до конструктивної співпраці з Російською Федерацією, аніж з Україною. До того ж факт домовленості про встановлення систем ПРО під боком України без жодних консультацій також не є, м'яко кажучи, дружнім кроком. Не вщухають приі і на румунському фронті навколо острова (чи то скелі, яку українці намагаються замаскувати під острів) Зміїний.

В ситуації, коли колишні могутні імперіалістичні країни (а таких вистачало серед сусідів України) намагаються відновити свою вагу і вплив на світовій арені, і навколо славного історичного минулого побудувати свою новітню національну ідею, Україні нічого не лишається, як заручитись підтримкою країн-партнерів не сусідів, чия зовнішня політика не передбачає політичного впливу. Ідеальним кандидатом на таку роль є Швеція, чиї керманичі і посли завжди висловлювались на підтримку нинішнього курсу держави. Як тут не зти про теорію, згідно якої Київську Русь заснували і подарували власну політичну систему скандинави.  До того ж, україно-шведські відносини ніколи не спотикатимуться об  спірні територій чи інші претензії. 

Тому, святкування річниці союзу гетьмана Мазепи з Карлом XII, відвідини Шведським королем України  на думку українських євроінтеграторів, на чолі з Віктором Андрійовичем мають послугувати ще одним, запасним, віконцем в Європу. І це надзвичайно корисно, можливо цим  Україна нає не стільки росіянам чи західноєвропейцям, а хоча б власним громадянам, що початки української державності беруть витоки не з 1991 чи початку ХХ століття,  а набагато раніше. 

Олександр Стаднік

Инф. e-news