Ще влітку важко було уявити якийсь польський ЗМІ без згадки про переслідування гродненських поляків.

Тоді політики наввипередки обіцяли, що визволять їх і Європу від диктатури. Вибори закінчилися – і гродненські поляки знову нікому не потрібні. В сучасній польській пресі годі знайти бодай звістку, як закінчився увесь цей конфлікт?

А проблема – першочергова. Адже обіцяли багато: пропонували створити радіостанцію, надати фінансову допомогу опозиції, координувати дії Польщі, Литви, Латвії, України та Грузії в системній боротьбі з лукашизмом.

Тим часом нічого не здійснено. В місто Гродно все по-старому: режим намагається, своїм звичаєм, проводити якнайменше ефектних затримань чи репресій, зате “ворогам народу” постійно чинить дрібні капості. Хочеш виробити новий паспорт – прийди через два тижні, бо чогось бракує. А сусідові дадуть одразу. Хочеш працювати вчителем у школі – гаразд, підпишемо з тобою річний контракт. А колеги працюватимуть за чотирирічним.

Активнішим діячам надалі загує “самогубство”... Змінилося хіба те, що внаслідок безвідповідальних обіцянок Польщі захистити земляків і “розібратися” з “Лукою” репресованих значно побільшало.

Як повідомили невдоволені режимом із Мінська, над Білоруссю нависла нова загроза, пов’язана зі щойно розпочатою акцією “Путін-3”. Річ у тім, що ФСБ-КДБ тепер робить ставку на союзну державу Росії та Білорусі. Щоб влади Путіна на новій посаді не поменшало, повноваження Конфедерації мають перевищувати компетенції РБ і РФ. Отже, йдеться про появу нового суб’єкта міжнародного права, де формальний суверенітет Білорусі буде таким, як за СРСР.

Проте “аншлюс” Білорусі стане серйозним випробуванням для спецслужб. Парадоксально, але ця найбільша загроза суверенітету Білорусі є найкритичнішим моментом для її влади. Під час проведення операції “союзна держава” може, скажімо, відбутися автентична революція проти Лукашенки, внаслідок якої владу перейме Аляксандр Казулін. Його рекламують як лідера акції формального приєднання держави до Російської імперії під милими для Заходу гаслами демократизації та європеїзації.

Але може також спалахнути конфлікт “Луки” та його оточення з Москвою, який допровадить до появи нового, менш русофільського режиму, очолюваного якоюсь маріонеткою з нинішньої псевдоопозиції. Зрештою, цілком можливо, що протистояння двох воих сил, сприятливі зовнішні умови та патріотичні настрої суспільства допровадять до справжнього визволення країни. Проте загроза успішної інкорпорації та втілення гасла “Путін-3” таки дуже висока.

Гаразд, а до чого тут Польща? Річ у тому, що поляки, українці, чехи, меншою мірою – грузини, серби та скандинави сьогодні єдині, хто справді налаштований допомогти білорусам. Достатньо бодай розуміння ситуації та доброї координації дій – і загрозу суверенітету РБ можна усунути, зруйнувавши плани Путіна й укотре скомпрометувавши його. Не йдеться про те, що зазначені зовнішні чинники за допомогою “американських імперіалістів” мусять влаштувати революцію в Мінську. Це – справа самих білорусів. Проте ефективна координація дій міжнародної спільноти може запобігти зникненню РБ із мапи Європи, хоча буде збережено лукашистську Білорусь.

Навіть “совкові” за менталітетом білоруси не погодяться з ліквідацією Білоруської держави. Революцію здатні спричинити запровадження російського рубля чи створення Конфедерації, а тому ці рішення з року в рік відкладають. Відтак головне завдання Москви – підготувати білорусів до інкорпорації ментально.

Різка заборона всього національного наразилася б на небезпечне громадське невдоволення, тому все відбувається поступово, непомітно. Наприклад, торік скасували обов’язковий екзамен із білоруської мови та літератури після закінчення середньої школи, тож зник чи не останній стимул масово купувати білоруські книжки. Водночас зменшують дотації для останніх білоруськомовних газет, зачиняють видавництва тощо. Результат – ринок усього, що пов’язане з білоруською, зникає. Коли він зникне повністю, а біло-червоно-білий прапор, Пагоня й історія Полоцького князівства та ВКЛ перестануть існувати в суспільній свідомості, – шлях до інкорпорації буде відкритим.

Але перед “аншлюсом” треба ще міцніше “зв’язати” Білорусь із Росією – знищити все ще суттєві економічні, транспортні й інформаційні контакти з Польщею, Україною, Литвою та Латвією. На північно-західних кордонах створити ще більші бар’єри, саботувати діяльність єврорегіонів. Зв’язки та співпраця можуть залишитися, ба навіть їх треба розвивати – але з Францією, Німеччиною, ЄУ. Адже це чудово вписується в брюссельську стратегію тісної співпраці з “демократичною” Росією. “Авантюрні” Польща, Білорусь та Україна перешкоджають реалізації цієї західної мрії.

Що може зробити міжнародна спільнота? Насамперед припинити несвідому співпрацю з лукашистським режимом, себто фактичну русифікацію Білорусі. У серпні було відомо про те, що Польща не використовує своїх можливостей у протистоянні з режимом Лукашенки, зокрема, послуговується в контактах із Білоруссю лише російською мовою. Цей факт зауважили чимало серйозних польських видань, піднялася хвиля обурення читачів у інтернет-ах. Польське МЗС офіційно погодилося, що скандальна ситуація існує.

Проте й досі в польському консульстві всі оголошення, зразки заяв, візові анкети – російською мовою. Дипломати, на жаль, усе ще не розуміють, що створення міжнародною спільнотою сильного попиту на білоруське слово – чи не єдиний чинник, який може перешкодити Москві інкорпорувати Білорусь. Натомість вони легко “повелися” на піарення маргінального конфлікту, кремлівської провокації зі штучно підставленою кадебістами псевдоопозицією.

Якуб Лоґінов, Львівська газета