14 ня заступник голови правління "Газпрому" Олександр Медвєдєв заявив, що компанія наполягає на постачанні газу до України за ринковою ціною, що становить 220 - 230 доларів за 1 тис. кубічних метрів. У зв'язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: "Чи можна досягти компромісу й припинення "газової війни" між Україною та Росією?"

Дмитро Видрін (директор Європейського інституту інтеграцій та розвитку):

"Газовая война закончится тогда, когда и Россия, и Украина вступят в ВТО, а это будет в следующем году. ВТО требует от России продавать газ по рыночным ценам, а от Украины - по рыночным же ценам транспортировать. Вот это единственный компромисс, который неизбежен. Поэтому к этим схемам нужно готовиться. А Украине нужно будет все деньги, которые появятся в бюджете, "бросить" на создание структуры собственной добычи газа".

Кость Бондаренко (директор Інституту національних стратегій):

"Можна, якщо, по-перше, буде відправлено в Москву справжніх професіоналів, які вміють домовлятися й знають, що газові домовленості мають лежати у сфері економіки, а не політики, по-друге, підхід до газової проблематики розглядатиметься в загальному контексті українсько-російських стосунків і, по-третє, на відповідних посадах у нафтогазовому комплексі в нас перебуватимуть справжні професіонали, фахівці, а не випадкові політики, в яких лише одна заслуга - близькість до сім'ї Президента".

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

"Українська влада виявилася не вповні готовою до того, що Росія за рахунок газового шантажу спробує взяти реванш за поразку під час Президентської кампанії в Україні. Те що Росія має до України не економічні, а суто політичні претензії, свідчить хоча б порядок збільшення пропонованих Москвою цифр: у чотири з иною рази(!). Такого різкого коливання цін за останній час не спостерігалося.

Якщо російські претензії містять політичну підноготну, то у відповідь Україна буде змушена шукати суто політичні контраргументи. І ці політичні контраргументи вже почали оприлюднюватися: перегляд умов перебування російського Чорноморського флоту в Україні, вихід України з СНД тощо. Але Україна не настільки потужний геополітичний гравець, що би своєю політичною аргументацією змусити Росію дати задній хід. Для досягнення компромісу Україні знадобиться міжнародна допомога, тиск на Москву з боку США та Євроспільноти. На цей момент офіційні представники інших країн роблять заяви про внутрішній характер російсько-українських суперечок. У той же час, очевидно, для вирішення питання "газової війни" необхідно застосовувати міжнародну дипломатію, нехай і в неофіційний спосіб".

Володимир Полохало (керівник проекту "Політична думка"):

"Я думаю, що компроміс як поступки з обох боків маловірогідний, адже позиція Росії - це реалізація чіткої доктрини, пов'язаної з безпосереднім, відкритим тиском через енергетичну, зокрема газову, залежність України. Мені здається, що росіяни блефують, вони діють синхронно, маючи свого режисера, усі - від Зюганова до Жириновського - говорять практично в один голос. У коментарях більш-менш відомих російських політиків чи експертів я не почув якоїсь альтернативної точки зору, якоїсь пропозиції щодо компромісу.

ю, тут є економічна, навіть геоеконмічна складова - це захоплення газотранспортної системи через консорціум в Україні, проблема ставлення України до ЄЕП, але, звісно, є складова й політична. Я не виключаю, що російські спецслужби прорахували ризики, можливі наслідки для обох країн, пов'язані з подальшим загостренням так званої "газової війни", але в ментальність нинішніх російських еліт, думаю, закладена стратегія, яку свого часу висловив один російський імперіаліст Куропаткін: "Війна до переможного кінця". Це означає, що Росія чекає капітуляції від Ющенка й нинішньої української влади".

Олександр Рябченко (директор Інституту приватизації і управління власністю та інвестиціями):

"Я вважаю, можна досягти, якщо Україна матиме реальну позицію стосовно переговорів. Якщо ж ця позиція полягатиме лише в системних поступках Росії, то компроміс неможливий, адже його можна досягти тільки тоді, коли є позиції двох сторін".

Микола Михальченко (президент Української Академії політичних наук):

"Тут два питання:

1) заради яких цілей повинен бути досягнутий компроміс?

2) яка роль держави в цій дискусії?

Справа в тому, що українському населенню не потрібен російський чи туркменський газ. Це потрібно великим металургійним компаніям, хімічним компаніям та іншим господарчим суб'єктам. Чому держава б'ється за їх інтереси? Це говорить про те, що наша держава виконує волю олігархів.

Населення це не стосується. Того газу, який видобувається в Україні, й отриманого за транспортування цілком достатньо для України. Це по-перше. По-друге, безумовно всі знали, що Росія використає останній свій шанс перед парламентськими виборами, а в неї залишився тільки газовий шантаж. До цього треба було готуватися. Тому ніякого компромісу тут бути не може досягнуто. Можна "вибити" ціну на 5-10 доларів менше тієї цифри, яку називає "Газпром", але тут поставлено ультиматум: або віддавайте частину своїх газових комунікацій, або буде така ціна. Компромісу за рахунок віддачі частини газових компаній не буде досягнуто, тому Росія продиктує ціну, а Україна погодиться".

Володимир Лупацій (виконавчий директор Центру соціальних досліджень "Софія"):

"Я думаю, що можна, але головне - щоб була консолідована позиція всередині України. Різні гілки влади повинні сьогодні працювати як одне ціле, тому що без консолідованої позиції нас вичавлять, як лимон. Крім того, звичайно, потрібне розуміння, певна стратегія".

"Центр досліджень політичних цінностей"