22 ня депутати Верховної Ради в черговий раз не змогли обрати чотирьох суддів Конституційного Суду за квотою парламенту. У зв'язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:

"Хто не зацікавлений у формуванні Конституційного Суду?"

Володимир Маленкович (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

"Я думаю, не заинтересованы в этом сторонники политической реформы, поскольку бояться, что Президент попытается использовать Конституционный Суд для отмены Закона 22-22. А он этого не скрывает - продолжает настаивать на том, что реформа плохая, что он готов был терпеть до 1 января, а после 1 января, как он сказал, собирается опять продолжать критику реформы. Сегодня это касается не только, так сказать, левой оппозиции, не только команды Януковича и социал-демократов, но и тимошенковцев, и в какой-то мере Литвина.

Нет уверенности в том, что сегодня Конституционный Суд не будет выполнять решения Президента. Если будет 10 голосов для поддержания соответствующего решения, то, к сожалению, несмотря на то, что юридических оснований никаких нет, тем не менее, тот же Головатый может что-то там соорудить и подать в суд против реформы. Так что есть опасность наличия Конституционного Суда сейчас, в этот период, пока не вступила в силу политическая реформа и, в общем, до того, пока не прошли выборы. Мне кажется, что реально можно, конечно, принимать уже после Нового года этих судей, но таким образом, чтобы до выборов ничего нельзя было изменить. Ясно, что в стране есть силы (и это, прежде всего, сам Президент) желающие использовать ситуацию для отмены конституционной реформы".

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

"Тимчасовий спільний інтерес у відтягуванні формування Конституційного Суду мають дві групи: сили, спрямовані на утвердження в Україні парламентської демократії та антипрезидентські сили. Оточення Президента не приховує, що воно не має бажання розставатися з "імператорськими" повноваженнями на користь парламенту та уряду і шукають можливості для скасування політреформи. Один з варіантів скасування політреформи, що розробляється командою Президента-якраз через Конституційний суд, який за більшістю прогнозів не зможе вийти з під впливу адмінресурсу. Тому формування Конституційного суду саботують як ідейні прихильники авторитаризму, так і політичні сили, які самі схильні до авторитарних тенденцій та сильної президентської влади, але, які на цей момент є в опозиції до Ющенка.

В той же час неформування Конституційного суду не означатиме спокійне життя політреформи. Офіційний радник Президента Сергій Телешун вже оголосив ще один імовірний сценарій. Цей сценарій полягає в тому, що в разі нестворення у наступному парламенті коаліції, вигідної Президентові, ймовірною є організація референдуму щодо Конституційних змін. Для повної аналогії з кучмівським референдумом (і прогнозованих наслідків) планується також вставити туди пункт про скасування депутатської недоторканності. Раніше аналогічні ідеї озвучив Олександр Зінченко під час наближення до Президента та перебування на посаді Державного Секретаря.

Володимир Полохало (керівник проекту "Політична думка"):

"Питання "Хто?" передбачає персоналії, а насправді йдеться про приховані чи відкриті фобії щодо можливості відміни політичної реформи. Інакше кажучи, в багатьох депутатів є підозра, що Конституційний Суд в разі обрання його складу до 1 січня гіпотетично може стати (хоч це й мало вірогідно) інструментом відміни політичної реформи, оскільки Президент України змінив своє ставлення до неї протягом останнього року. Це основний внутрішній політичний мотив - фобія як мотив. І це означає недовіру різних сегментів політикуму один до одного, і глибина й масштаби цієї недовіри збільшуються.

А з іншого боку, це є ознакою паралічу судової системи України, яка, згідно з опитуваннями громадської думки, є лідером антидовіри, тобто це такий державний інститут, якому найменше довіряють громадяни.

Як і правоохоронні органи, до речі, - це теж парадокс, але міліції та прокуратурі не довіряють майже стільки, скільки й судам. Водночас правовий нігілізм і нехтування верховенством права, про яке люблять говорити депутати, оскільки ми можемо сьогодні констатувати серйозні симптоми цього паралічу, цієї анти правової хвороби. Нонсенс, коли країна, яка декларує європейський вибір, євроінтеграцію, уже, по суті, більше року не має Конституційного Суду, що провокує подальший конституціоналізм і підриває авторитет самого основного закону держави".

Володимир Фесенко (голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"):

"У даному випадку, я думаю, що незацікавлені взагалі у формуванні Конституційного Суду, а до тієї дати коли вступить в силу конституційна реформа, тобто 1 січня 2006 року. Не зацікавлені ті політичні сили, які побоюються блокування або ревізії конституційної реформи, а таких виявляється зараз більшість у Верховній Раді. Так що в широкому сенсі це і опозиція, і частина помаранчевих сил, всі хто підтримує перехід до парламентсько-президентської республіки. Вони зараз блокують ймовірні дії своїх опонентів, тих хто намагається блокувати конституційну реформу".

Микола Михальченко (президент Української Академії політичних наук):

"У першу чергу, в неформуванні Конституційного Суду не зацікавлена Верховна Рада, оскільки до того часу, доки конституційний склад не буде в змозі приймати рішення за Конституцією України, не можуть бути торпедовані зміни до Конституції, які були прийняті наприкінці 2004 року. Тому проводиться свідома політика, щоб не було повного складу Конституційного Суду.

По-друге, зацікавлені політичні партії, на яких поширюються ті зміни, які дають можливість впливати на виконавчу владу у Верховній Раді. По-третє, зацікавлені безумовно олігархи, які будуть використовувати політичні партії, для того, щоби здійснювати вплив на виконавчу й законодавчу владу. Тепер у нас буде не економіко-політична, а економіко-політично-партійна олігархія".

Володимир Лупацій (виконавчий директор Центру соціальних досліджень "Софія"):

"Я думаю, що тут по-перше, спрацьовує загальна дефузія системи влади в країні, що проявляється в недієздатності на рівні виконавчої, законодавчої і в тому числі судової влади. Я думаю, що зараз, після виступів Ющенка і його критичних оцінок змісту політреформи, багато політичних сил фактично сприймають ситуацію обрання цих судей, як відкриття дороги для перегляду питання про провадження політреформи, про ї законність.

Я думаю, що зараз люди таким чином виходять із політичної кон'юнктури і делигітимують існування важливої структури влади, як судова. Таким чином ми бачимо, що в нас як би кризові моменти стосуються не тільки парламенту, який не демонструє ефективної роботи. Криза стосується не тільки виконавчої гілки влади, яка на сьогоднішній день не демонструє консолідації, а власне і судової гілки влади. До речі, я хочу сказати, тут треба звертати увагу не на поточну ситуацію (прийняли чи не прийняли).

Тут це має пряме відношення до політреформи, тому що в її рамках була прийнята хибна стратегія, яка стосувалася перерозподілу повноважень між Президентом, прем'єр-міністром і Верховною Радою. Тобто замість постановки питання про формування оптимальної моделі взаємодії і розподілу повноважень між трьома гілками влади (виконавчою, законодавчою і судовою) у нас відбувалась підміна понять. Можливо якраз оця криза, пов'язана з діяльністю судової гілки влади, відіб'ється на тому, що вирішувати питання політреформи будуть з урахуванням, тобто відбудеться корегування змісту політреформи, щоб вона не була в усіченому вигляді (питання судової влади знаходиться за межами політреформи)".

Центр досліджень політичних цінностей